Це перша книга авторки, з якою я познайомилася, і я якось пропустила той факт, що це саме young adult, а не доросле фентезі. Для себе поставила книжці десь 5 з 10, але тут все ж таки відмічу 8, бо книга загалом хороша, просто не на мій вік 👵

Це казково-романтична історія, що занурює у магічний світ, де живуть Безсмертні, правлять емоції, а угоди з долею можуть обернутися непередбачуваними наслідками. Головна героїня, Євангеліна Фокс, вірить у справжнє кохання та щасливі фінали. Вона добра, наївна й емоційна — у ній багато юнацької щирості, яка не завжди допомагає в реальному світі. У центрі історії — її угода з загадковим і харизматичним Принцом Сердець, Джексом — одним із найбільш неоднозначних персонажів книги, чарівним і небезпечним водночас.

Мені загалом сподобалась ця історія — вона легка, яскрава, атмосферна. Прочиталася дуже швидко, закінчилася кліфхенгером і я одразу ж звісно взялася за продовження. Але водночас книга залишила по собі відчуття певної простоти — років у 15 я, мабуть, була б у захваті. А зараз — це просто приємна казка, яка подарувала кілька вечорів магічного відпочинку.

Рекомендую цю книгу підліткам або тим, хто шукає легке фентезі з романтичною атмосферою, магічними пригодами та дрібкою наївності.

Досить незрозумілі враження залишила по собі ця книга. Наче і непогана, але сіла писати цей відгук і щось нічого хорошого в голову не лізе.

Спочатку я була взагалі дуже розчарована книгою — стиль нагадує сітком, головна героїня здається надто наївною (місцями просто дурненькою), гумор досить тупий як на мене, а сам сюжет — це радше будні в фентезійному офісі, ніж щось дійсно захопливе. Було відчуття, що це повний провал, і я вже думала закинути книжку.

Але з появою розділів від імені Лиходія книга трошки ожила. Зʼявилися якісь натяки на сюжет, інтрига. Кліфхенгери в кінці розділів змушували продовжувати читати. Загалом стало значно цікавіше, і, зрештою, я «проковтнула» другу половину за один-два дні.

Проте навіть попри цю динаміку, в мене лишилося багато питань. Герої досить поверхневі й нереалістичні, мотивація персонажів — розмита. Чому головна героїня подобається Лиходію — загадка. Сам Лиходій, який начебто має бути страшним і грізним, виглядає радше як принц у масці — мʼякий, турботливий і зовсім не переконливий у своїй «темній» ролі.

Загалом — книга прочиталася швидко, і це її плюс. Але мені не вистачило глибини, логіки у вчинках персонажів і переконливого розвитку подій. Можливо, друга частина дасть відповіді на запитання, але першу я б оцінила на 5 з 10 — більше як легке, трохи абсурдне чтиво, ніж як повноцінне романтичне фентезі.

Ця книга залишила по собі надзвичайно світле й ніжне враження. Я ставлю їй 9 з 10 — це справді добра, глибока і зворушлива історія, яка розкривається не одразу, але врешті завойовує серце.

Починалося все з деякого розчарування — у мене були дуже завищені очікування через популярність книги та численні позитивні відгуки. Проте перші розділи здалися трохи повільними, навіть нудними — опис звичайного життя, без яскравих подій чи емоцій. Але коли я дійшла до розділу «Річард», усе змінилося. Я буквально закохалася в цю історію.

Спогади Пенелопи про молодість у часи Другої світової війни — це щось надзвичайне. Її щире кохання, дружба, стосунки з родиною — усе це дуже чуттєво й реалістично. Саме тоді сформувався її характер, і ми розуміємо, чому вона така, якою є зараз. Чому картини батька, зокрема «Шукачі мушель», мають для неї таке особливе значення. Чому вона після 40ка років все ще тягнеться до Корнволлу.

Окремо хочу згадати її дітей — Ненсі та Ноеля. Їхня поведінка викликала у мене обурення й навіть відразу. Маніпуляції, звинувачення, спроби тиску на матір заради грошей… Це боляче читати, але водночас — дуже правдиво. Таке життя, і такі люди, на жаль, бувають.

Книга змушувала мене плакати — часом від смутку, часом від теплоти. У ній немає гучних драм, розслідувань чи інтриг, але є життя — справжнє, з його втратами й радощами, зі змінами й прийняттям. Це дуже душевне, затишне читання, яке я щиро рекомендую всім, хто хоче відпочити з книжкою, наповненою любов’ю, світлом і ностальгією.

Стовпи Землі - це епічна сага, дія якої відбувається у XII столітті в Англії, під час громадянської і охоплює приблизно 40 років.

У центрі історії - будівництво величного собору у вигаданому містечку Кінґсбридж. Але роман не тільки про архітектуру - це глибока, масштабна історія про кохання, зраду, владу, війну, жорстокість і силу людського духу.

Автор показує життя героїв упродовж кількох десятиліть: з юності до зрілого віку, включно з наступним поколінням. Це дозволяє побачити розвиток не лише персонажів, а й усього міста Кінґсбридж, побудову собору, зміну влади та церковних інтриг у довгостроковій перспективі.

Загалом я люблю історичні романи, але не можу сказати однозначно, що ця історія мені сподобалася. Вона глибока, детальна, атмосферна, але водночас дуже важка - і морально, і емоційно. Кен Фоллет створив цілий світ, у якому добро і зло живуть поруч, але, на жаль, зло дуже часто перемагає.

Мене вразила кількість жорстокості та несправедливості в книзі. Іноді здавалося, що гірше вже не може бути - але ні, щоразу ставалося ще щось. Особливо болісними для мене, як для жінки, були сцени сексуального насилля - їх багато, вони описані відверто й важко читаються. Це точно не легка книжка і не для всіх.

Читаючи, я не могла не проводити паралелі із сьогоденням. Деякі персонажі - зокрема Вільям Гамлейський - просто якесь уособлення зла, декого нагадують (читай русню): їхні вчинки жорстокі, огидні, всі бачать це, але вони залишаються безкарними. Особливо гірко було читати про безсилля перед системою, в яку начебто маєш вірити (церква, король), але вони нічим не допомагають, і врешті-решт ти залишаєшся сам на сам із жорстоким світом. Це боляче, але дуже правдиво.

Остання частина книги здалася мені трохи притягнутою. Після стрибка у 18 років, антагоністи знову починають плести інтриги. Тобто 18 років вони жили в мирі (автор пропускає цей період, отже можна припустити, що там було все тихо-спокійно), а тут раптом зло знову прокинулось. Це виглядало трохи штучно й знизило враження від фіналу.

Повертатися до цієї книги вдруге я не буду - одного разу цілком достатньо. Але загалом я рекомендую її тим, хто цінує глибокі історичні романи з масштабними сюжетами, складними персонажами і драмою. Проте важливо попередити: книга містить багато сцен насилля, війни й відвертої жорстокості - для чутливих читачів це може бути тригером.

Це емоційна і дуже атмосферна історія. Читати було цікаво й легко, але водночас книга змушувала замислюватися, співпереживати і навіть плакати. Десь я відчувала сум і співчуття, десь — роздратування чи обурення, але байдужою вона точно не залишила.

Головна героїня — Евелін — дуже складна й неоднозначна. Місцями її вибори викликали у мене захоплення, а місцями — запитання чи навіть осуд. Але саме завдяки цьому вона здається живою, справжньою. Це не просто історія про жінку з Голлівуду — це книга про силу, ідентичність, жертви, які ми приносимо заради кохання, і ціну, яку платимо за славу. Саме спогади Евелін це найсильніша частина книги. Історія її життя, кохання, втрат і вибору — захопила мене з головою.

А от сюжетна лінія з Монік, на жаль, не справила такого враження. З самого початку трималася така інтрига, чому ж Евелін вибрала саме Монік? Може вона її дочка, яку та заради Голлівуду покинула немовлям? Але ні, авторка подає зовсім інше пояснення, але якось це було не таке шокуюче і жахливе откровення, на яке я чекала. Їхній зв’язок виявився для мене недостатньо переконливим, а реакція Монік на почуте здавалася занадто емоційною. Особисто я не побачила вчинків Евелін як таких, що заслуговують на ненависть. Так, вона приховала певні факти, але в тому, що сталося вона абсолютно ви винна.

Загалом я б оцінила книгу на 8 із 10. Вона точно варта прочитання: для тих, хто цінує глибокі, емоційні історії з сильними жіночими персонажами, складними моральними виборами та атмосферою старого Голлівуду.