Ох, ось вона — та ситуація, коли друга частина серії виявляється значно сильнішою за першу! Якщо «Сестра Зірок» добряче змусила мене понудьгувати в першій половині, то «Сестра Місяця» захопила буквально з перших сторінок. І не просто так — там одразу такий сюжетний поворот, що я аж вголос Щооооо-кнула.

Книга — динамічна, яскрава, з крутими діалогами, магією, гумором, а ще — з новим персонажем, який просто вкрав моє серденько. Його звати Аарванд, і так, він демон, і так, він "поганець", але ой, дівчата, якби всі поганці були такими — я б уже давно добровільно віддала душу.

Головна героїня — Віанна — також трохи ожила. Хоча вона все ще має емоційну залежність від кохання, яке не склалося, принаймні тепер вона не лише ридає у кутку. Нарешті зʼявляється магія, характер, сарказм — ну, людина розвивається, ура!

Особливе дякую авторці за фінал — і динаміка, і емоції, і, чесно кажучи, велике полегшення, що один дратівливий персонаж нарешті зник з горизонту 😏

Що для мене загадка — так це назви книг. Я думала, що кожна назва описує одну з сестер, і це якось пов'язано з їхніми здібностями і відповідно кожна частина трилогії буде фокусуватися на якійсь одній сестрі. Але ні, це особливо ніяк не розкривається, і в центрі сюжету знову Віанна, а інші сестри радше фоном.

Що трохи засмутило — це відсутність третьої частини українською. Я, наївна, думала читати її в оригіналі, як часто роблю з неперекладеними фіналами. Але… книга написана німецькою, якю я не володію, а англійською її я не знайшла 😭. Сподіваюся видавництво Readberry не змусить нас довго чекати на продовження.

Якщо ви прочитали першу книгу і думаєте чи треба далі продовжувати — не думайте, купляйте другу частину і починайте насолоджуватися!

Мої очікування були захмарні — всі навколо захоплюються цією книгою, а відгуки сиплються один кращий за інший. І що ж? Я відкриваю перші сторінки й потрапляю… у нескінченне дитяче страждання. Серйозно, пів книжки головна героїня мучиться через нерозділене кохання з такою драмою, ніби їй не 19, а вона якась школярка.

Було настільки нудно, що замість зануритися в сюжет я почала роздумувати, в яких, чорт забирай, плащах вони там ходять. На обкладинці дівчина в чомусь середньовічному — каптур, довгий важкий плащ. Але події ж відбуваються в наш час? То вони ходять у сучасних тренчах чи в стилізованих плащах із магазину для косплеєрів? 😅 Мене реально це питання захопило більше, ніж усе, що відбувалося на перших 150 сторінках.

Але — і тут велике АЛЕ — в другій половині книга ожила. Сюжет нарешті з’явився, стало більше магії, загадок, напруги. Почалися якісь події, герої вийшли з внутрішньої драми назовні. І хоч головна героїня моїх симпатій так особливо і не здобула, історія затягнула. Я вирішила дати шанс цьому циклу і одразу купила другу частину.

Резюме? Цикл має потенціал, і якщо витримати першу половину, далі стає набагато цікавіше. Але саме цій частині — не більше ніж 6, з натяжкою. Рекомендую фанатам романтичного фентезі, ідеально — підліткам. А дорослим готуватися до легкого фейспалму на старті 😉

Це перша книга авторки, з якою я познайомилася, і я якось пропустила той факт, що це саме young adult, а не доросле фентезі. Для себе поставила книжці десь 5 з 10, але тут все ж таки відмічу 8, бо книга загалом хороша, просто не на мій вік 👵

Це казково-романтична історія, що занурює у магічний світ, де живуть Безсмертні, правлять емоції, а угоди з долею можуть обернутися непередбачуваними наслідками. Головна героїня, Євангеліна Фокс, вірить у справжнє кохання та щасливі фінали. Вона добра, наївна й емоційна — у ній багато юнацької щирості, яка не завжди допомагає в реальному світі. У центрі історії — її угода з загадковим і харизматичним Принцом Сердець, Джексом — одним із найбільш неоднозначних персонажів книги, чарівним і небезпечним водночас.

Мені загалом сподобалась ця історія — вона легка, яскрава, атмосферна. Прочиталася дуже швидко, закінчилася кліфхенгером і я одразу ж звісно взялася за продовження. Але водночас книга залишила по собі відчуття певної простоти — років у 15 я, мабуть, була б у захваті. А зараз — це просто приємна казка, яка подарувала кілька вечорів магічного відпочинку.

Рекомендую цю книгу підліткам або тим, хто шукає легке фентезі з романтичною атмосферою, магічними пригодами та дрібкою наївності.

Досить незрозумілі враження залишила по собі ця книга. Наче і непогана, але сіла писати цей відгук і щось нічого хорошого в голову не лізе.

Спочатку я була взагалі дуже розчарована книгою — стиль нагадує сітком, головна героїня здається надто наївною (місцями просто дурненькою), гумор досить тупий як на мене, а сам сюжет — це радше будні в фентезійному офісі, ніж щось дійсно захопливе. Було відчуття, що це повний провал, і я вже думала закинути книжку.

Але з появою розділів від імені Лиходія книга трошки ожила. Зʼявилися якісь натяки на сюжет, інтрига. Кліфхенгери в кінці розділів змушували продовжувати читати. Загалом стало значно цікавіше, і, зрештою, я «проковтнула» другу половину за один-два дні.

Проте навіть попри цю динаміку, в мене лишилося багато питань. Герої досить поверхневі й нереалістичні, мотивація персонажів — розмита. Чому головна героїня подобається Лиходію — загадка. Сам Лиходій, який начебто має бути страшним і грізним, виглядає радше як принц у масці — мʼякий, турботливий і зовсім не переконливий у своїй «темній» ролі.

Загалом — книга прочиталася швидко, і це її плюс. Але мені не вистачило глибини, логіки у вчинках персонажів і переконливого розвитку подій. Можливо, друга частина дасть відповіді на запитання, але першу я б оцінила на 5 з 10 — більше як легке, трохи абсурдне чтиво, ніж як повноцінне романтичне фентезі.

Ця книга залишила по собі надзвичайно світле й ніжне враження. Я ставлю їй 9 з 10 — це справді добра, глибока і зворушлива історія, яка розкривається не одразу, але врешті завойовує серце.

Починалося все з деякого розчарування — у мене були дуже завищені очікування через популярність книги та численні позитивні відгуки. Проте перші розділи здалися трохи повільними, навіть нудними — опис звичайного життя, без яскравих подій чи емоцій. Але коли я дійшла до розділу «Річард», усе змінилося. Я буквально закохалася в цю історію.

Спогади Пенелопи про молодість у часи Другої світової війни — це щось надзвичайне. Її щире кохання, дружба, стосунки з родиною — усе це дуже чуттєво й реалістично. Саме тоді сформувався її характер, і ми розуміємо, чому вона така, якою є зараз. Чому картини батька, зокрема «Шукачі мушель», мають для неї таке особливе значення. Чому вона після 40ка років все ще тягнеться до Корнволлу.

Окремо хочу згадати її дітей — Ненсі та Ноеля. Їхня поведінка викликала у мене обурення й навіть відразу. Маніпуляції, звинувачення, спроби тиску на матір заради грошей… Це боляче читати, але водночас — дуже правдиво. Таке життя, і такі люди, на жаль, бувають.

Книга змушувала мене плакати — часом від смутку, часом від теплоти. У ній немає гучних драм, розслідувань чи інтриг, але є життя — справжнє, з його втратами й радощами, зі змінами й прийняттям. Це дуже душевне, затишне читання, яке я щиро рекомендую всім, хто хоче відпочити з книжкою, наповненою любов’ю, світлом і ностальгією.