Раніше читати книги про психологічні хвороби людей мені було набагато важче, бо сам світ здавався не таким божевільним. Сьогодні ж, коли основні гравці на світовий політичній арені доказують нам, а особливо собі, що Україна, не надівши костюм, брутально напала на геріатричний пансіонат, і мусить за це віддати свої нирки, щось вже ці книжкові відхилення радше здаються особливостями. Там, принаймні, ЛЮДИ і шкодять вони, передусім, собі. Про що? Про внутрішній світ людей. Про волання про допомогу. Про те, що допомогти нікому. Молода авторка отримала премію за свою книгу. І здавалося б, кар'єра пішла вгору - визнання, замовлення на сценарій, але... Щось, як і зазвичай, пішло не так. "Спостерігаючи за тим, як вони нахилились один до одного посеред натовпу, я подумала про жорстоку спільність хижаків, які разом полюють на дрібноту мишви і щурів, дедалі звужуючи кола. Мені здалося також, що цей союз підкреслює безглуздість щойно отриманої мною премії і що прийняття, влаштоване фундацією, буде далеко не закінченням витівок, а початком нової пригоди." У її житті з'явився шанувальник, який, страждаючи на психологічні недуги, пише їй листи. І усе б нічого, але той хлопець знає і чоловіка, якого кохає авторка. І цей клубок стосунків, пристрастей, думок, хвороб, нахилів стає бомбою уповільненої дії. Але скільки б не уповільнювали, вона однаково має вибухнути. Проникливий, глибокий твір про тендітність людських душ.

Бельгійська письменниця. «Офіруй любов! Не люби нікого — заради творчості!» "Ведмідь" — дуже Fleabag coded книжка, але не вистачило емоції. Якісь тут нотки Прохаська + Кортасара, сюжет водянистий. Варто читати заради хорошого перекладу і того, щоб відкривати нових авторок. Перекладач з французької — Іван Рябчій.

Коротка затишна історія, в якій майже нічого не відбувається, але написана гарно.

? Від книги з такою назвою і обкладинкою я очікувала затишного читання. Чогось такого, як прогулянка осіннім лісом, хруст гілок під ногами, запах туману і яскраві барви квітів. Та все не так просто... ? Це збірка новел, де головні герої - переважно самотні люди, з непростими ситуаціями в житті, зі своїми втратами, роздумами та їх проживаннями. Усі оповідання тим чи іншим чином пов'язані з тваринами, птахами чи комахами. ? Найбільше мені сподобалося оповідання "Тіш". Єдині щасливі люди в усій збірці виявилися трохи ненормальними, а діагноз шизофренії однієї із героїнь ніби додатково це підтверджував. ? Оповідання "Руді" було найбільш психологічно важким. Не розумію, чому його поставили насамкінець. Чи щоб краще врізалося в пам'ять, чи щоб підсилити загальні враження від збірки. ? Мені так хотілося б розповісти про кожне оповідання, про притулок для поранених птахів, про безпечний дім, про руйнування мурашника, про творчих людей, про втечі від себе, про читання, музику і театр, але на думку знову і знову спадають три слова: біль, втрата, самотність... Не просте читання видалося, особливо в цей час.

Якби не блискучі перекладачі з французької, я мав би шкодувати, що не можу читати оригінал. Іван Рябчій демонструє вищій пілотаж досконалістю, в першу чергу, володіючи бездоганною українською. Для здійснення перекладів такого рівня бездоганність потрібно множити на два, інакше як нам зрозуміти престижні лауреатства в літературній сфері бельгійської письменниці? З трьох її романів, доступних українською, я почав з останнього, поки що не відзначеного ніякими преміями. Нехай би справжні критики ще подумали над цим питанням. Думаю, справжні – це ті, які помічають нюанси в літературі не для поверхневого читання. В Бельгії і Франції такі точно є. Тільки ж як би я не сигналив їм: «Зверніть увагу! Агов!!!», мій алярм не долетить до середини Рейну. Я розраховую на увагу українських книгоманів. Зробіть це! Не оминіть увагою книжки Каролін Ламарш! Та й бельгійську літературу в цілому. Причину моєї любові до Бельгії з її культурою не всякий зрозуміє, хіба дехто з найближчого оточення друзів. А я шифровано поясню: то є море сенсів, то є вишуканість зворотів і широка обізнаність. Плеяда сучасних бельгійських письменників – прикраса європейської літератури. Назва ж цієї книжки – також шифрований тест для любителів хорошої книжки. Чого в ній не бракує, то це алюзій, тонких натяків. Щойно перегорнувши останню сторінку, я змушений повернутися в початок і тезово відстежити пульс лейтмотиву, навколо якого мадам Ламарш вибудовує всі сюжетні лінії роману. За її задумом в життя молодої жінки, сімейної і з двома дітьми, та ще й коханцем на задньому плані, входить поціновувач літератури. Звідки він взявся? Та прямо з місцевого католицького приходу. Він – священик, старший за головну героїню на пару років, занурений в художню літературу по самі вуха настільки, що не всякий прихожанин розуміє зміст його щонедільних проповідей. І він виявляє зацікавленість творчими пошуками героїні в її роботі над романом. Так, вона творить роман і, як це буває в навкололітературній тусні, кола розходяться по воді, спричинивши близьке знайомство заміжньої зі священиком. Письменницький свербіж – то така психологічна хвороба, якій небезпечно чинити спротив. Хтозна, звідки воно пре? Коли хочеться писати, потрібно писати. Коли пишеться, то потрібен читач і, не менш за читача, потрібен критик. Критик – друг письменника. Або його вбивця, коли як. Найкращий критик має бути правдивим другом. Такий не хвалитиме там, де треба натиснути, а може й вилаяти. Відповідно, автору теж треба вміти вішати корону на цвях і дослухатися. Друг-критик рятує письменника від справедливості безжального читача. В нашому випадку головна героїня забезпечила собі надійну опору в лиці її нового друга-священика. Однак… Вона – жінка, а він – чоловік. В романі розгортається оте саме, що дев’яносто дев’ять осіб зі ста оскаржуватимуть, як неможливе. І в даному випадку дев’яносто дев’ять торжествуватимуть перемогу в диспуті. Вона, з усіма атрибутами європейської ментальності, наявністю коханця, буйною письменницькою фантазією, яка уві сні матеріалізується в картини, сповнені еротизму, прагне невинності. Як це вкладається в одній півкулі мозку, відповідальній за моральність? Спробуйте зрозуміти самі. Адже в сусідньому кластері почуттів – її ставлення до священика, як до чоловіка. Так, саме чоловіка, що викликає в ній потяг протилежного від невинності напрямку. Я впевнений, якби вам підкинули таку ідею, то з неї могла би вийти така еротична епопея! А Каролін Ламарш вміло уникла спокуси написати щось таке, грубо натуралістичне. Вона розмила фізіологію другими, третіми планами, алюзіями, переходячи з однієї сюжетної лінії на іншу. В неї знайшлося стільки других ролей, скільки необхідно для передачі температури боротьби в свідомості самої головної героїні і в свідомості її стриманого друга, змушеного оберігати достоїнство свого сану і впокорювати притаманні людині фізіологічні моменти. Іех-х! Знали би ви, як важко пропагувати чудові твори Каролін Ламарш, не перетворюючи відгук на спойлер і загортаючи «цукерочку» в обгортку натяків! Не обіцяю, що вдруге і втретє я свідчитиму про прихильність до її творів, поставлених в чергу. Вони обидва здобули високі премії, але для мене це нічого не означає. Я ж не критик, а простий читач, тому шукайте баланс і в моїх, мало кому потрібних дописах.