Дуже сильна і дуже тяжка книга, а як на наш час, то й доволі тригерна. Щодо тригерів - поясню нижче. Отже, про що роман? Якщо широко - про Людину. Про те, як знайти в собі сили залишатися Людиною тоді, коли значно зручніше в потрібний момент просто відвести в сторону очі. Не обов’язково самому робити Зло - можна його не помічати, вважати Зло необхідним за певних умов, а то й взагалі наректи його Добром. Головний герой не такий. Він звичайнісінький чиновник, суддя у невеличкому поселенні на прикордонні Імперії. За межами Імперії мешкають варвари, тобто, ніби й люди, але все ж дикуни. Суддя вже дуже немолодий, десятиліттями знаходиться на своїй посаді у поселенні, й дуже давно не бачив справжньої цивілізації та не був у столиці. Старий чиновник, попри всі свої людські недоліки, добра людина, добра однаково як до громадян Імперії, так і до “дикунів”. Живе собі, насолоджується комфортом, навіть колекціонує артефакти давно загиблих цивілізацій, котрі сам і відкопує. І ось в його житті настає момент, коли він мусить зробити важкий моральний вибір - закрити очі чи не змовчати. Про це й книга - про сам вибір та про його наслідки. В чому її тригерність в наш час? В романі дуже детально, з фізіологічними подробицями описані люди в полоні й те, що з ними там відбувається. Описані катування та знущання, якими кати прагнуть настільки принизити людину, знищити її особистість, щоб вона вважала себе не більше, ніж твариною; тяжко бути героєм, якщо ти знаходишся у цілковитій владі своїх катів… Описана холоднокровність мучителів, котрі ніби й зовсім не садисти, а просто ніби звичайні “люди”, які виконують свою роботу, з певною навіть байдужістю. Автор розбирає психологію одних та інших, наскільки це можливо, враховуючи, що оповідь ведеться суто від першої особи, з погляду головного героя. Читати це тяжко, не співпереживати нещасним неможливо… А ще ця книга про імперіалізм й колонізацію. Про варварів та Імперію, про “цивілізацію”, яку та несе поневоленим. Класичну Імперію, котрій життєво необхідно для власного існування мати ворогів, чи зовнішніх, чи внутрішніх. І вона вміло створює образ ворога в очах власного населення, яке доволі швидко починає вимагати крові “дикунів”, з якими ще вчора мирно торгували та обмінювались на ринку. Ми не знаємо, яку саме Імперію та який час автор книги мав на увазі, можемо лише здогадуватися. Це фактично збірний образ - авторитарна держава, котра живе коштом розширення, попутно поневолюючи та знищуючи менші народи. Насправді немає значення, про яку саме Імперію йшлося, можна підставити будь-яку. Книга глибока та алегорична, в ній можна знайти багато сенсів. Не використовуючи спойлери, неможливо описати її глибину та багатогранність, тому вам доведеться повірити мені на слово) ”В очікуванні варварів” - беззаперечний шедевр, що за блискучим стилем написання, що за своїм надзвичайно глибоким змістом. Для мене - 9 з 10. Рекомендую для вдумливого читання.

Навіть не знаю як неупереджено описати свої враження від книги, як не зважати на контекст поточної ситуації в країні та взагалі не проводити паралелей з сьогоденням. Я намагатимусь, а висновки робіть самі. Роман, до речі, вперше був виданий у 1980 р., але актуальність його позачасова, а форма прекрасна. Не дарма автор – двічі лауреат Букерівської премії та лауреат Нобелівської премії з літератури. Вже сама назва влучно описує зміст і темп роману. Місцем дії є невелике місто-форт на кордоні Імперії. Що саме це за імперія значення не має. Так само не надто важливим є час дії. З тексту його і так не вдалось ідентифікувати. Це могли б бути якісь давні часи, зважаючи на досить примітивний спосіб життя в цьому пустельному прикордонні, що влітку потерпає від нестерпної спеки, посухи, пилу, а взимку – від лютого холоду, снігу і вітрів, але згадки про газети та полювання з рушницею та соколом таки натякають на щось ближче до сучасності. Це передусім філософський твір, що використовує сюжет для донесення певних ідей. Манера оповіді меланхолійна та некваплива. Вона часто подовго концентрується на якійсь події, думці чи відчуттю, розглядає їх з усіх сторін, доколупується до суті, а тоді перестрибує до наступного вартого уваги епізоду. Головним героєм та оповідачем є міський суддя – літній чоловік, що провів 30 років на службі у прикордонні. Він лише хотів залишитися сам на сам зі світом, який знає і розуміє – спокійно виконувати свої обов'язки й приділяти час зацікавленням: читанню, картографії, збиранню старожитностей з часів, коли західні провінції ще не були анексовані Імперією. Але торік зі столиці почали доходити чутки про заворушення серед варварів біля кордонів, про те, що племена озброюються, тож Імперія має вжити запобіжних заходів, оскільки війна неминуча. Суддя (також неназваний) вважав, що "усі ці фантазії породжено надто комфортним буттям", адже за всю його службу на кордоні не було жодних заворушень. Утім, зі столиці все-таки приїхав полковник з головного підрозділу Національної Гвардії та взявся нишпорити в місті й на околицях, зруйнувавши тим самим усталений ритм буття старого. Методи полковника виявились не лише незаконними, а й невиправдано жорстокими: "Біль - це правда, усе інше під сумнівом". Така його поведінка та загалом політика Імперії були геть невиправдані й обурливі. Як і впевненість, що зі столиці видніше, що коїться на віддаленому аванпості. Суддя відчував сором і провину за дії візитера та власну при цьому бездіяльність. "Я не хотів у це вплутуватися. Я міський суддя, сумлінний чиновник на службі Імперії, що дослужує свій строк на цьому сонному прикордонні в очікуванні пенсії. [...] Решту часу я спостерігаю, як сходить і заходить сонце, їм і сплю, і мене все влаштовує. Після смерті я сподіваюся на три рядки дрібним шрифтом в «Імперській газеті». Нічого, крім спокійного життя в тихі часи, я не просив." Щодо самого судді. Він меланхолійний, звиклий занурюватись в себе. Роздумує багато. У всьому намагається розібратися: в оточенні, в собі, у власних почуттях і бажаннях. Вважає себе розсудливою людиною, що має тверезий погляд на життя. До останнього чіпляється за віру в те, що невинного ніколи не скривдять. Він не герой чи доброчинець, не бездоганний. Власне, сам визнає за собою марнославство й неперебірливу розпусність. Його благородні пориви змішані з сумнівними мотивами. Але лише він відчуває спантеличення й обурення діями полковника, а далі й прибулого війська, наважується на сміливий, але безрезультативний опір (не проти Імперії загалом, а проти методів її представників в містечку). Очікування варварів (чиї землі Імперія привласнила) збурює і місцеве населення, стає своєрідною ідеєю фікс. Законність і людяність відходять на задній план. Настають часи свавілля і беззаконня. Посилюється патріотична кровожерливість народу щодо полонених. Новий режим влаштовує вистави принижень, страждань і смерті. Протестуючий суддя в очах громади постає не поборником справедливості, а блазнем, божевільним. Далі – гірше: "солдатня тероризує місто" – своїх же людей, яких начебто прийшли захищати… Наостанок наведу цитату, котра, гадаю, чудово описує будь-яку імперію безвідносно до місця і часу: "Імперія створила власний плин часу – історію. Імперія обрала для свого існування не плавний циклічний час змін пір року, а рваний час злетів, падінь, початків, кінців і катастроф. Імперія прирікає себе жити в історії та водночас постійно поставати проти неї. Лише одна думка володіє глибинним розумом Імперії: як не припинити свого існування, як не померти, як подовжити свою епоху. Удень вона переслідує своїх ворогів. Вона хитра й безжальна, вона всюди розсилає своїх нишпорок. Ночами вона насолоджується картинами катастроф: зруйнованими містами, напругою над людьми, піраміди з кісток, гектарами сплюндрованих земель."

«В очікуванні варварів» - це книга, що змушує замислитися над тим, що означає справедливість, влада і людяність. Кутзее майстерно створює атмосферу напруги і невизначеності, де кожен вибір має вагу. Розповідь ведеться від імені магістрата маленького прикордонного міста, який стикається з жорстокістю і моральними дилемами. Його внутрішня боротьба - це метафора більш широких конфліктів і викликів людства. Цей роман - не просто література, а філософський виклик, який залишається з тобою надовго.

Перша книга року, як виявилося, була не надто вдалим вибором. Почну з тригерів: у книзі багато сцен катувань, жорстокості, зґвалтувань і загальної несправедливості. Головним героєм є суддя, який водночас виконує роль мера в маленькому поселенні посеред пустелі, що є частиною великої Імперії. До поселення прибуває інспектор від Імперії, аби розібратися з нібито загрозою набігів варварів (яких насправді не існує). Усі мешканці містечка починають панікувати в очікуванні нападу "страшних варварів", не усвідомлюючи, що справжніми варварами є самі представники Імперії. Задум книги справді цікавий, і мені сподобалося, як автор показує людську природу — ницість, жорстокість і підлість. Однак мені було надто багато подробиць з особистого життя судді, його філософствувань і місцями натуралістичних деталей, які мене швидше відштовхували, ніж захоплювали.

«В очікуванні варварів» — це захоплюючий, глибоко філософський роман Джона Максвелла Кутзіє, що розглядає тему влади, насильства та морального розпаду в умовах авторитаризму. За допомогою простого, але вражаючого сюжету, Кутзее створює алегорію, в якій зіштовхуються порядок і хаос, страх перед іншими та внутрішні переконання людини про те, що є справедливим. Головний герой роману, Магістрат, змушений зіткнутися з моральною дилемою, коли його країна готується до боротьби з можливими варварами. Суспільство живе в стані постійного напруження і страху, в якому будь-яке відхилення від норми сприймається як загроза. У цей час Магістрат намагається зберегти свою людяність і сумління, долаючи відчуття підозри і жорстокості, які зростають навколо нього. Кутзее неймовірно тонко працює з темою влади й авторитаризму, показуючи, як інституції можуть спотворювати людську сутність і, в той же час, відображаючи підпорядкованість особистості в умовах моральної апатії. Цей роман не лише про політику, але й про внутрішні конфлікти кожної людини, яка прагне залишатися вірною своїм переконанням навіть у найтемніші часи. «В очікуванні варварів» — це твір, що змушує задуматися над питаннями моральності, справедливості та наслідків байдужості до того, що відбувається навколо. Кутзее створює не тільки трагедію особистості, але й загальну трагічну ситуацію суспільства, яке втратило орієнтири і стало заручником своїх страхів.

"а я січас вам покажу, откуда готовілось нападєніє!" - каже полковник Джолл, приїхавши до містечка-форту на кордоні Імперії і порушивши тим самим його спокій. Джолл впевнений, що кочові племена варварів готуються до війни, і треба терміново нанести прєвєнтівний удар. головний герой книги, місцевий суддя і управитель форту, здивовано зазначає, що ніяких ознак підготовки до нападу з боку варварів не помітно. але Джолл людина цілеспрямована, як КДБісти у часи сталінських репресій: допитуючи двох полонених варварів, він легко отримує зізнання у підготовці нападу, шпигунстві та вбивстві Кеннеді (катування, як відомо, мотивують до співпраці зі слідством ?). з цього починається історія непевного протесту проти системи, жорстокості та несправедливості. але замість мужнього борця за правду у сяючих обладунках наш герой — це підстаркуватий огрядний суддя, який і сам до кінця не впевнений, у чому ж полягає та правда. він лише знає, що є речі, які він, як людина, не може прийняти. анотація натякає на те, що боротьба судді від початку безнадійна, адже піти проти системи та зламати її можна тільки у підліткових антиутопіях. суддя, на жаль, не дивергент, тож йому випадає надзвичайно складна доля. тільки от вважати її поразкою чи перемогою - питання відкрите. "В очікуванні варварів" - важка, жорстока та глибока історія з сильним (я б навіть сказала потужним ?) післясмаком. це своєрідна притча, роздуми про людяність, ворожнечу, пропаганду, цивілізацію, цінності та свободу. Кутзее пише неймовірно: він мало говорить, але вкладає багато сенсів; легкими рухами формує складні питання; не дає остаточних відповідей і спонукає до сумнівів. щиро раджу і досі перебуваю під враженням ❤️

Шикарно. Читається неймовірно легко. Рекомендую!