Сортування:
1
Котолог
+38 066 888 18 01
графік роботи служби турботи:
понеділок-п`ятниця - 09:00-21:00
субота, неділя - 09:00-18:00
понеділок-п`ятниця - 09:00-21:00
субота, неділя - 09:00-18:00
Дуже сильна і дуже тяжка книга, а як на наш час, то й доволі тригерна. Щодо тригерів - поясню нижче. Отже, про що роман? Якщо широко - про Людину. Про те, як знайти в собі сили залишатися Людиною тоді, коли значно зручніше в потрібний момент просто відвести в сторону очі. Не обов’язково самому робити Зло - можна його не помічати, вважати Зло необхідним за певних умов, а то й взагалі наректи його Добром. Головний герой не такий. Він звичайнісінький чиновник, суддя у невеличкому поселенні на прикордонні Імперії. За межами Імперії мешкають варвари, тобто, ніби й люди, але все ж дикуни. Суддя вже дуже немолодий, десятиліттями знаходиться на своїй посаді у поселенні, й дуже давно не бачив справжньої цивілізації та не був у столиці. Старий чиновник, попри всі свої людські недоліки, добра людина, добра однаково як до громадян Імперії, так і до “дикунів”. Живе собі, насолоджується комфортом, навіть колекціонує артефакти давно загиблих цивілізацій, котрі сам і відкопує. І ось в його житті настає момент, коли він мусить зробити важкий моральний вибір - закрити очі чи не змовчати. Про це й книга - про сам вибір та про його наслідки. В чому її тригерність в наш час? В романі дуже детально, з фізіологічними подробицями описані люди в полоні й те, що з ними там відбувається. Описані катування та знущання, якими кати прагнуть настільки принизити людину, знищити її особистість, щоб вона вважала себе не більше, ніж твариною; тяжко бути героєм, якщо ти знаходишся у цілковитій владі своїх катів… Описана холоднокровність мучителів, котрі ніби й зовсім не садисти, а просто ніби звичайні “люди”, які виконують свою роботу, з певною навіть байдужістю. Автор розбирає психологію одних та інших, наскільки це можливо, враховуючи, що оповідь ведеться суто від першої особи, з погляду головного героя. Читати це тяжко, не співпереживати нещасним неможливо… А ще ця книга про імперіалізм й колонізацію. Про варварів та Імперію, про “цивілізацію”, яку та несе поневоленим. Класичну Імперію, котрій життєво необхідно для власного існування мати ворогів, чи зовнішніх, чи внутрішніх. І вона вміло створює образ ворога в очах власного населення, яке доволі швидко починає вимагати крові “дикунів”, з якими ще вчора мирно торгували та обмінювались на ринку. Ми не знаємо, яку саме Імперію та який час автор книги мав на увазі, можемо лише здогадуватися. Це фактично збірний образ - авторитарна держава, котра живе коштом розширення, попутно поневолюючи та знищуючи менші народи. Насправді немає значення, про яку саме Імперію йшлося, можна підставити будь-яку. Книга глибока та алегорична, в ній можна знайти багато сенсів. Не використовуючи спойлери, неможливо описати її глибину та багатогранність, тому вам доведеться повірити мені на слово) ”В очікуванні варварів” - беззаперечний шедевр, що за блискучим стилем написання, що за своїм надзвичайно глибоким змістом. Для мене - 9 з 10. Рекомендую для вдумливого читання.
Анонім
Навіть не знаю як неупереджено описати свої враження від книги, як не зважати на контекст поточної ситуації в країні та взагалі не проводити паралелей з сьогоденням. Я намагатимусь, а висновки робіть самі. Роман, до речі, вперше був виданий у 1980 р., але актуальність його позачасова, а форма прекрасна. Не дарма автор – двічі лауреат Букерівської премії та лауреат Нобелівської премії з літератури. Вже сама назва влучно описує зміст і темп роману. Місцем дії є невелике місто-форт на кордоні Імперії. Що саме це за імперія значення не має. Так само не надто важливим є час дії. З тексту його і так не вдалось ідентифікувати. Це могли б бути якісь давні часи, зважаючи на досить примітивний спосіб життя в цьому пустельному прикордонні, що влітку потерпає від нестерпної спеки, посухи, пилу, а взимку – від лютого холоду, снігу і вітрів, але згадки про газети та полювання з рушницею та соколом таки натякають на щось ближче до сучасності. Це передусім філософський твір, що використовує сюжет для донесення певних ідей. Манера оповіді меланхолійна та некваплива. Вона часто подовго концентрується на якійсь події, думці чи відчуттю, розглядає їх з усіх сторін, доколупується до суті, а тоді перестрибує до наступного вартого уваги епізоду. Головним героєм та оповідачем є міський суддя – літній чоловік, що провів 30 років на службі у прикордонні. Він лише хотів залишитися сам на сам зі світом, який знає і розуміє – спокійно виконувати свої обов'язки й приділяти час зацікавленням: читанню, картографії, збиранню старожитностей з часів, коли західні провінції ще не були анексовані Імперією. Але торік зі столиці почали доходити чутки про заворушення серед варварів біля кордонів, про те, що племена озброюються, тож Імперія має вжити запобіжних заходів, оскільки війна неминуча. Суддя (також неназваний) вважав, що "усі ці фантазії породжено надто комфортним буттям", адже за всю його службу на кордоні не було жодних заворушень. Утім, зі столиці все-таки приїхав полковник з головного підрозділу Національної Гвардії та взявся нишпорити в місті й на околицях, зруйнувавши тим самим усталений ритм буття старого. Методи полковника виявились не лише незаконними, а й невиправдано жорстокими: "Біль - це правда, усе інше під сумнівом". Така його поведінка та загалом політика Імперії були геть невиправдані й обурливі. Як і впевненість, що зі столиці видніше, що коїться на віддаленому аванпості. Суддя відчував сором і провину за дії візитера та власну при цьому бездіяльність. "Я не хотів у це вплутуватися. Я міський суддя, сумлінний чиновник на службі Імперії, що дослужує свій строк на цьому сонному прикордонні в очікуванні пенсії. [...] Решту часу я спостерігаю, як сходить і заходить сонце, їм і сплю, і мене все влаштовує. Після смерті я сподіваюся на три рядки дрібним шрифтом в «Імперській газеті». Нічого, крім спокійного життя в тихі часи, я не просив." Щодо самого судді. Він меланхолійний, звиклий занурюватись в себе. Роздумує багато. У всьому намагається розібратися: в оточенні, в собі, у власних почуттях і бажаннях. Вважає себе розсудливою людиною, що має тверезий погляд на життя. До останнього чіпляється за віру в те, що невинного ніколи не скривдять. Він не герой чи доброчинець, не бездоганний. Власне, сам визнає за собою марнославство й неперебірливу розпусність. Його благородні пориви змішані з сумнівними мотивами. Але лише він відчуває спантеличення й обурення діями полковника, а далі й прибулого війська, наважується на сміливий, але безрезультативний опір (не проти Імперії загалом, а проти методів її представників в містечку). Очікування варварів (чиї землі Імперія привласнила) збурює і місцеве населення, стає своєрідною ідеєю фікс. Законність і людяність відходять на задній план. Настають часи свавілля і беззаконня. Посилюється патріотична кровожерливість народу щодо полонених. Новий режим влаштовує вистави принижень, страждань і смерті. Протестуючий суддя в очах громади постає не поборником справедливості, а блазнем, божевільним. Далі – гірше: "солдатня тероризує місто" – своїх же людей, яких начебто прийшли захищати… Наостанок наведу цитату, котра, гадаю, чудово описує будь-яку імперію безвідносно до місця і часу: "Імперія створила власний плин часу – історію. Імперія обрала для свого існування не плавний циклічний час змін пір року, а рваний час злетів, падінь, початків, кінців і катастроф. Імперія прирікає себе жити в історії та водночас постійно поставати проти неї. Лише одна думка володіє глибинним розумом Імперії: як не припинити свого існування, як не померти, як подовжити свою епоху. Удень вона переслідує своїх ворогів. Вона хитра й безжальна, вона всюди розсилає своїх нишпорок. Ночами вона насолоджується картинами катастроф: зруйнованими містами, напругою над людьми, піраміди з кісток, гектарами сплюндрованих земель."
Анонім
«В очікуванні варварів» - це книга, що змушує замислитися над тим, що означає справедливість, влада і людяність. Кутзее майстерно створює атмосферу напруги і невизначеності, де кожен вибір має вагу. Розповідь ведеться від імені магістрата маленького прикордонного міста, який стикається з жорстокістю і моральними дилемами. Його внутрішня боротьба - це метафора більш широких конфліктів і викликів людства. Цей роман - не просто література, а філософський виклик, який залишається з тобою надовго.
Анонім
Та отримуйте інфо про новинки й події в книгарнях