Готуємо в журбі — це етнографічний путівник українськими кулінарними звичками і водночас артбук українських ілюстрацій. Для книжки малювали та знімали тридцять яскравих українських художників та фотографів. Це не книжка, а вечір любові. Не такої ото любові, як на перших побаченнях, а такої, коли вже сидиш у піжамі з розтягнутими коліньми і смієшся над собою. Цю книжку хочеться тримати на кухні і щоразу, як іноземець здіймає брови на наші кулінарні перепалки, знаходити відповідний розділ і показувати, у чому там справа. Читайте, журіться і веселіться!
Про авторку
Євгенія Кузнєцова - сучасна українська письменниця, перекладачка, дослідниця медіа та комунікацій. Найвідомішими книгами є артбук "Готуємо в журбі", присвячений особливостям гастрономічної культури українців, а також роман "Спитайте Мієчку", який вийшов друком у "Видавництві Старого Лева" та увійшов до короткого списку літературної премії "Книга року ВВС-2021". Переклала українською такі видання: "Команда суперників. Біографія Лінкольна", "Юрґен Клопп: біографія", "МВА в домашніх умовах. Шпаргалки бізнес-практика", "Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими", "Крихкість інтернет-покоління. Як тепличне виховання шкодить сучасній молоді" та інші.
Відгук про книгу "готуємо в журбі"
«Готуємо в журбі» також – глибоко антропологічна в своїй суті книга. На самому початку авторка формулює два принципи української кухні: готувати «щоб не пропало» і робити це так, щоб «замахатися». Таке проникливе спостереження Євгенії підтверджують дослідженнями з історії кулінарії. Так, стимулом для розвитку винокуріння в Україні став надлишок зерна, яке почали ефективно «перероблювати» у горілку. Тож коли авторка називає аргумент «бо пропаде» рушійною силою українського виноробства, її слова мають історичне підгрунтя. Ще одне цікаве спостереження авторки – гастрономічно-риторичні ігри, без яких не обходиться жодне традиційне українське застілля. Це особливий український звичай відмовляти на припрошування гостей, що є словесним вправлямм у мистецтві «погоджуватися, відмовляючись». А також своєрідний кулінарний «топос скромності» – коли господині заперечують компліменти гостей і зумисне криткують свої страви. Можна написати десятки монографій у спробах пояснити природу цих звичаїв. Євгенії ж вистачило десяти рядків і кількох вдалих метафор, аби проникнути в їх суть. Світлана Богданець, літературознавиця, дослідниця харчової семантики та образів їжі у культурі
Цитати
Про різдвяні застілля
Ніщо не вимагає такої звитяги, наснаги й витримки, як різдвяний їдломарафон.
Коли хтось хвалиться, що пробіг 42-кілометровий марафон у різдвяний сезон, можна спитати, чи треба там було на фініші доїдать холодець, бо пропаде?
Не треба?
Ну такий собі марафон. Це будь-хто зможе.
Якщо на Миколая всі ще радісно тягнуть свої спраглі руці за цукерочкою, то на Василя у ваших тлустих пальчиків уже не та моторність, погляд блукає, а підсвідомість благає про порятунок.
Про херсонські помідори
Палкими літніми ночами українець заплющуватиме очі й бачитиме перед собою округлі рідні помідори із пиптиками на вершечках.
- Ти думаєш про іншу? - спитає українця дівчина.
А він заплаче й відвернеться.
Усі фундаментальні документи, що визначають права та свободи людини, мають гарнатувати нам безперервний сезонний доступ до херсонських помідорів і швидкісного інтернету.
Про холодець
Холодець особливо вдало підкреслює тужливість людської екзистенції. Він заповнює увесь доступний йому простір, як рідина у наукових дослідах. Якщо в домі вариться холодець, він осідає краплями на вікнах і на стінках вашого серця.
У холодцевій парі ви бродите глибинами власного дитинства, намацуючи у ній давно забуте й забутих. Це медитативний досвід, який американським туристам продають перуанці за кілька тисяч доларів.
Українцям пощастило - замість туру самопізнання й десятигодинного перельоту можна поїхати на базар, купити свинячу ногу й півника. Й поки запчастини медитації варяться на повільному вогні, ви повернетесь до свого закинутого еґо.
