Пафосна графоманія. Герої ніякі, просто імена, за якими не відчувається особистість, а їхня суцільна суєта не додала об'єму чи цікавості. Загалом погано сприймаю п'єси, а тут книга дуже наближена до цього. Слова заради слів. Невже в сучасному житті у когось ще є час, щоб його витрачати на пусті слова або філософські роздуми, які ні до чого не ведуть. Суб'єктивно, для мене це поки претендент на найгіршу прочитану книгу 26 року.

Книга дуже гарно написана, її хочеться читати без поспіху, смакуючи, як трав`яний чай, який часто п`є головна героїня. Не підійде любителям лінійного сюжету в стилі "він війшов, вона пішла" - глави нашаровуються одна на одну, як напівпрозорі кольорові серпанки, сплітаються в затійливе мереживо. Ця книга - справді даркова, містична попри те, що у сюжеті нема містики, і навіть трохи ритуалістична. І дуже красива - і це не тільки про обкладинку. Зовсім не про неї.

Книга для мене повний провал. Зрозуміти ідею авторки складно. Кожен розділ окремо, тільки знаходиш момент сюжету, що чіпляє, розділ обривається. Дратувало половину книжки на кожній другій сторінці нагадування про листопад. Сюжету самого на сторінок 60, а то не зрозуміло що.

Маю погану звичку читати книжки з кінця. Не завжди так роблю, але цього разу спокусилася, тому знала приблизно, як завершиться історія. Та й, судячи з назви й символів, яких у творі дуже багато, варто було очікувати чогось схожого. Попри це, я стійко трималася. А в кінці таки не стрималася й розревілася. І це особисто для мене показник дуже якісної літератури. Головною персонажкою роману є Вероніка Черняхівська, внучка Михайла Старицького. Авторка змогла дуже майстерно відтворити атмосферу середовища української інтелігенції початку 20 століття, її побут. У творі спостерігаємо мікс жанрів: історичний, інтелектуальний, філософський, психологічний роман, детектив, трилер, навіть горор. Анотація, як на мене, дещо сумбурна. Якщо говорити про сюжет книжки, то він насправді значно простіший. 1917 рік, Вероніка Черняхівська починає навчатися в Другій українській гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства. Гімназія відрізняється від попереднього навчального закладу дівчини тим, що в ній навчаються разом і хлопці, і дівчата. Тут Рона, як її називають близькі, не лише поринає в цікаве навчання, а й знаходить друзів, бентежить серця своїх однокласників й інших гімназистів (перед такою дівчиною і справді важко встояти), сама зустрічає кохання. Мені дуже сподобалася любовна лінія у творі. Вона надзвичайно ніжна, чуттєва, світла, позбавлена бруду й пафосу. Якось учитель живопису мимоволі згадує трагедію О. Вайлда "Саломея". Гімназисти одразу зацікавлюються твором, але його не так просто знайти. П'єса має скандальну славу, і багато хто із викладачів (до речі, викладає у Черняхівської сам Зеров) вважає, що гімназистам не варто читати таку розпусту. Далі сюжет розгортається навколо спроб гімназистів знайти, прочитати, інтерпретувати твір, навіть пов'язати його із серією вбивств. Паралельно з цим Рона та її друзі починають цікавитися образами давніх божеств, які нібито втілив Вайлд у персонажах своєї п'єси християнської тематики, що обурювало багатьох його сучасників. Серед таких міфологічних образів - Кібела, богиня родючості і кохання. Смертельного кохання, як означають його персонажі твору. Хтонічне божество потребує жертв і крові, воно не знає милості й жалю... "Саломею" Вайлда я читала в університеті, тому загалом орієнтувалася в контексті, але, якщо вирішите прочитати роман Кужавської, раджу перед тим все ж ознайомитися із твором Вайлда, бо у "Богах мого краю..." дуже багато алюзій на цей твір. До речі, назва твору - це теж, як виявилось, перефразована цитата із "Саломеї". А от те, в чому я орієнтувалася погано, - біографія Вероніки Черняхівської, тож, читаючи, я паралельно ґуґлила інформацію про Рону. Та й не тільки про неї... У творі багато колоритних персонажів, чимало з них мають прототипів. До речі, в романі є навіть уривки зі щоденників В. Черняхівської, а розв'язка твору криється в документах, тексти яких відтворено на останніх сторінках роману. І вона насправді приголомшує. Мене приголомшила. Як і прохання Вероніки, адресоване Кібелі, коли дівчина проводжала коханого в бій... Назва книжки - алюзія на нашу криваву історію. Ми можемо не вимовляти цих слів уголос, але суть від того не зміниться... Цей роман нагадав мені найкращі зразки світової прози. Чимось навіть перегукувався з твором "Ніби ми злодії", який я читала недавно (можливо, літературною і театральною тематикою). Але є в ньому питомо український колорит, те, що вже невід'ємне від нашої культури. Гімназисти не тільки навчаються, закохуються й цікавляться містичними історіями. Вони пильно стежать за складними політичними перепитіями, поринають у вир боротьби за незалежність України і зрештою опиняються під Крутами. 15-річні хлопці, у яких так багато мрій, які щойно відчули смак першого кохання, готові щедро наповнювати жертовник свободи власною кров'ю. Вони ще діти, але вже Чоловіки, на яких могла б спокуситися не одна кровожерлива богиня.

Це дуже крута збірка горор оповідань. Я неймовірно вдячна, що такі книги друкуються і це не Стівен Кінг, а наші українські автори. Дуже різноманітні історії, від фольклору до космічних оповідей. Мурашки пробігають, коли читаєш цю збірку.

Ця збірка - це щось неймовірне? 523 сторінки живого тексту. Здавалося б не мало! Але кожного разу як продовжувала читати, хотілося, щоб книга не закінчувалася? Кожне оповідання захоплює і відволікає від повсякденних думок. Українські письменники в стилі горору доводять, що не поступаються світовим авторам. І ще! Деяких авторів я ще не читала, але тепер вже знаю чиї твори мені хотілося б придбати і перечитати☺️ Тож всім дуже рекомендую Бабая?

Крутецьке зібрання хоррорових та фантастичних творів. Деякі більш моторошні, деякі більш чудернацькі, деякі психологічно-фантастичні. Звісно, є оповідання менш западаючі у пам'ять, але як збірка — це топ 10\10

Перша книга з серії детективів Олександра Красовицького і Євгенії Кружавської ) справа йдеться про зниклу балерину, яка виявляється сестрою Міри Томашевич , яка звертається до колишнього детектива Тараса Галушко щоб він допоміг їй вирішити куди вона зникла, чи померла і починається розслідування і до кінця не зрозуміло взагалі хто винен, чому і який був мотив, всі навколо чомусь брешуть, залицяльники, заздрісники, скривджені, ті, кому вона заважала ) постійні сумніви і нова інформація і незрозуміло вона допомагає чи навпаки шкодить Міра Томашевич стає особистою секретаркою колишнього детектива ) А кінцівка взагалі перевертає свідомість Стало цікаво прочитати інші книги даної серії