Цей твір був у списку позакласного читання ще в школі, і я його тоді прочитала випадково, гадавши, що він обов'язковий. ? Потім злилась: довга, якась чудна історія у 2-х томах, і зовсім не схожа на "серйозну" літературу, яку тоді задавали у програмі. Але зараз, через десяток з гаком років, рада, що знайома з цим незвичним твором)) Історія побудована як серія абсурдних ситуацій, які стаються зі Швейком на шляху до фронту у часи Першої світової. Але за примітивною комедією ховається критика бюрократії, війни та абсурду "великої системи". Сам Швейк схожий на дивного типа біля під’їзду, що розповідає історії, від яких то смієшся, то вуха в'януть. Чи то він реально "простофіля", чи просто всіх дурить - так і не зрозуміло? Стиль трохи розтягнутий, з надмірними деталями, що втомлюють. Часом читати було важко через ті всі довжелезні історії, які Швейк вставляє до кожної розмови. , Але це теж частина атмосфери: створює відчуття в’язкого абсурду, в якому всі ми трохи застрягли. Ця книга зайде любителям класичної сатири, фанатам "чорного" гумору, тим, хто цікавиться європейською історією, і всім, хто дивиться на світ з іронією. Особливо, якщо ти працюєш в якійсь державній установі чи структурі?

Як на мене, це саме гарне видання цього шедевру.

Непогана, весела книга. Можна описати всі пригоди вояка однією фразою "дурням щастить". Книгу трошки важко читати (на мій погляд), бо описані події стосуються часів Першої світової війни, відповідно, звання, зброя, історичні постаті та багато подій можуть не бути такими знайомими. Проте до кожної спец. ремарки є пояснення в кінці книги.

Ну нарешті. Добив. Дочитав. Разом із цим прийшло розуміння, що сатира – це, мабуть, не моє. Швейк – офіційний ідіот, з довідкою. Примудряється вплутуватися в найрізноманітніші неприємності. Ну от просто на рівному місці. І так само примудряється виходити з неприємностей. Навіть не зрозуміло, як це в нього так гладко виходить. Мабуть, ідіотам щастить. До того ж, у ході всіх пригод Швейк не припиняє молоти будь-яку нісенітницю. На початку вона навіть цікава. Але! Господи! Як же це набридає. Цей нескінченний словесний потік, ці нескінченні історії абсолютно не пов'язані з твором. І вже на 2-й частині роману замислюєшся, а чи треба воно тобі взагалі, а чи не кинути, до біса, цього Швейка. Зникає інтерес до цих численних відступів, що абсолютно не добре. Читаєш на автоматі і не звертаєш на них жодної уваги. Ось така погана ситуація вимальовується. Запитайте мене, про що книга? А я вам і відповім, що чорт його знає, начебто про бравого воїна Швейка, і про його пригоди. Ось і все мабуть, і виділити особливо нема чого.