Щира, дотепна й водночас глибока книга, що відкриває закулісся української медицини очима лікаря-анестезіолога. В цих історіях поєднані гумор, самоіронія та буденні професійні історії, які змушують і сміятися, і замислитися. Ця книга — не лише про лікарів, а й про людей, про вибір, стрес, людяність і силу витримки. Легка на читання, але важлива за змістом — чудовий приклад того, як можна говорити про серйозне з посмішкою, хоча у деякі моменти інструкції лікарів змушували волосся ставати дибки і замислитись над прогресивністю нашої медицини

Затягнуло у вир медичних мемуарів, хочеться більше, більше, і більше. Не знаю чому мене так цікавить ця величезна сфера, лікувати я б не змогла, однозначно, я навіть укол не можу зробити, тому що мені боляче від того, що я роблю боляче комусь.? Але читати і дивитись все на медичну тему — о, так! Я довго не буду розповідати про цю книгу, я вражена. Настільки відверто написано про медицину в Україні та і про психологію людей в цілому, що інколи волосся дибки. Її важливо читати майбутнім студентам-медикам для того, щоб остаточно впевнитись чи готові вони до такої відповідальності в своєму житті, чи краще змінити фах на початку свого життя. Єдине, що я скажу- це крутіше за мемуари Генрі Марша. Як мінімум тому що умови і можливості освіти і медицини в Україні та в іноземних країнах кардинально інші. Я не можу уявити собі цю безвихідь, коли ти знаєш як врятувати пацієнта, ти вчився для цього, але немає чим. Немає фінансування медичної сфери: а це означає, що у лікарні немає зайвого шприца, пластиру, систем, що вже казати про ліки. Це крутіше за мемуари Генрі Марша тому що в них видно професіоналізм такого юного, але живого, працелюбного молодого покоління. Покоління, яке має мету, нехай ідеалістичну, та все ж, покращити цей світ. Врятувати його. Я не скажу, що Генрі Марш не професіонал. Я кажу про різницю протистояти цьому світові будучи озброєним повноцінно, чи кидатись на амбразуру з пустими руками, маючи тільки велике бажання врятувати. (Це те, що і відбувається зараз. Це те, в чому ми українці. Не за національністю, за покликом серця.??) Потрібно мати величезне бажання і запал спочатку вивчитись самому, а потім все життя приймати рішення САМОМУ. А там, що є у лікаря: життя, і смерть, і…сміх в кінці тунелю.

І сміх і гріх, як-то кажуть. "Врятували — слава богу, не врятували — лікарі винні". Автор з гумором та самоіронією розповідає про те як пройшов свій довгий шлях лікаря-анестезіолога, від навчання до поточної роботи. З одного боку — розповідає він дотепно, з іншого боку — це просто жах і хочеться плакати в яких умовах працюють лікарі та як просто іноді виживають пацієнти, а не лікуються. Корупція, скандали, наїзди мафіозі, локдауни — тут все. Моя мама лікар-епідеміолог і я сама кілька разів стикалась з медичною системою досить близько, тому кожному слову вірю і від цього сумно, хоч і книжка написана з гумором. Я щиро вдячна автору за його силу волі і бажання лікувати пацієнтів, за його людяність та відчайдушність. Шкода, що таких лікарів дійсно не багато. А ще я вдячна за висвітлення всього того, що відбувалось і відбувається, хотілося б аби і пацієнти стали більш людяні та довіряли лікарям, але дійсно, система на стільки прогнила, що це важко робити. Читати всім, сподобається кожному. Ще раз вдячна автору за його роботу та цей текст

Мене дуже вразила ця книга! Навіть не підозрювала скільки усього входить в роботу анестезіолога. Велика шана лікарям, які за відсутності необхідної техніки та медикаментів намагаються рятувати життя пацієнтів!

Ця книга складається із чотирьох розділів: Універ, Інтернатура, Лікарська практика, Коронавірус. Остання частина сягає зими 2021 року. Тут відверто про нашу медицину, яка тримається на ентузіазмі й совісті окремих лікарів, за що їм велика вдячність. А загалом, самі знаєте, картина плачевна. Є певна каста лікарів, що вважають себе богами, які без грошей навіть не глянуть на пацієнта, які скидають свою роботу на інтернів або, навпаки, не дають практикуватися їм. Тут про стан районних лікарень, де немає елементарних ліків, обладнання, де лікарі купують найнеобхідніше за свої кошти. Тут про бюрократію, мізерну зарплату, надокучливих родичів пацієнтів. Але тут і про совість, бажання допомогти, жертовність і порятунок життя. Дуже б хотілося, щоб таких лікарів, як автор було побільше в нас. На жаль, в моїй сім'ї було багато негативного досвіду з лікарнями, лікарями та медперсоналом загалом, але й були серед них такі світлячки, яких буду пам'ятати і дякувати. Будьте здорові й не хворійте! А книжку рекомендую)

Мені книга сподобалась, правдиво про нашу медицину і те, як насправді нелегко лікарям.

Іван Черненко - лікар-анастезіолог. Він написав цю книгу, описуючи свій шлях в українській медицині. Починаючи з універу, він пірнув в реалії медичної системи, натикаючись на весь безлад і факапи, що його супроводжували. Випробовування починаються ще на етапі подачі документів в медичний. Далі - перші лекції і пари, на які треба вивчити стільки, що студентам інших універів навіть і не снилось. "Медін такий суворий, що до початку навчання в тебе вже є домашнє завдання" "На найближчий рік тритомник з анатомії Синельникова став настільною книжкою. З ним засинали, прокидалися, з ним ходили на побачення. Повірили? Авжеж, не було ніяких побачень, точніше, часу на них. Секс, наркотики, рок-н-рол? Так ви уявляєте студентські роки? У медіні на першому курсі ця формула була іншою: анатомія Синельникова, неорганічна хімія, перерви на сон" Далі ми дізнаємось про всі "нутрощі" роботи в лікарні, і можете бути певні, дізнаєтесь багато нового. Також автор зачепив період ковіду, як діагностували, як лікували, як справлялись. Надзвичайно пізнавально. Вся історія приправлена якісним гумором, від чого інформація сприймається ще цікавіше. Це перша книга, читаючи яку, мені захотілося взяти маркер і підкреслювати все. Кожне слово - попадання в яблучко. Кожен медик, читаючи її , знає - все точно так і є. Цю книгу я, насамперед, рекомендую просто всім, адже справу з нашою медичною системою мають всі. Також тим, хто має відношення до медицини, або працює в цій сфері. Студентам - медикам і тим, хто мріє стати лікарем. Всім, хто має певне романтичне уявлення про медицину і ще не знає, як ця система може тебе зламати. Когось ця інформація надихне, когось розчарує, комусь захочеться щось змінити, але найперше - варто почати з прочитання цієї книги.

Я досить близько торкнулась до глибини печалі нашої медичної системи, коли після пологів лежала в з новонародженою у відділенні дитячої патології. Бо ця книга сколихнула чимало запам'ятованих спостережень. І про те, як мені, мамі півторатижневого немовляти після 10 спроби поставити дитині катетер кажуть: – ми, все-таки, дамо тоншу голку, але ви купіть нам таку саму, бо звичайною, бачте, не виходить. І отримувала поради "дати всім по 200 гривень, бо ніхто нічого робити не буде", від яких мене лише нудило. Разом з тим, читаючи "Світло в кінці тунелю" я розумію, що медична система таки зробила кілька невеликих кроків вперед, але дуже хитких і невпевнених. Від написаного в книзі місцями хотілось плакати: автор настільки щиро, відверто та правдиво пише про закулісся медсфери, що волосся стає дибки і від усвідомлення примітивності нашої освіти, і від того факту, що рятувати життя дуже, дуже складно, лікар може знати, що робити, але не мати інструментів для роботи і все. Винних немає. Сміливо відношу цю книгу до хорошого, якісного українського нонфішкину, це були чудові вечори в компанії читання. Написано легко, просто, доступно, я і нового чимало дізналась, і на кількох історіях навіть пустила сльозу. Важливі думки провокує написане, торкається емоцій, пронизує і чіпляє? Електронна версія на сайті видавництва коштує всього 140 гривень. Впевнена, якщо ви дочитали відгук аж сюди, книга вам відгукнеться. ?Не буває поганих лікарів, бувають ледачі, які не бажають учитися новому. P.S. 200 гривень, до речі, ми нікому не давали. І взагалі ні за що, крім мила і серветок не платили. Тому може в кінці тунелю є і світло, не лише сміх.