Юрій Грузін

Дочитала сьогодні книгу "Себек" Юрія Грузіна, і дуже хочу поділитися з вами відгуком. Перш за все, я читала різні враження про цю книгу, тому не знала, що мене чекатиме попереду. Але дуже радію, що взялася за "Себек", тому що книга фантастична! І я зараз не перебільшую💭

Ця книга мені дійсно сподобалася. Вона поєднує в собі нотки детективу, міфології різних країн і навіть фантастики. А те, що події відбуваються в колоніальному Єгипті – тільки додають цій розповіді плюсів.

Головний герой – це колишній військовий капітан британської армії. Його втягують у таємничу експедицію за пошуками втрачених скарбів. Компанію Ґріффіту складе багатий баронет та ексцентрична жінка, яка дуже добре вправляється зі зброєю та володіє незвичайними силами.

До речі, мені "Себек" нагадав трішки фільм "Мумія" і це було дуже приємно🤍

Хочу поділитися зе декількома цитатими, які мені сподобалися:

• А от ніч милосердно ховає під своїм плащем багато потворних рис Міста Мертвих, і воно відразу починає здаватися набагато чудеснішим і привабливішим, аніж удень. У місячному сяйві Каїр виразно нагадує місто зі східних легенд, вулицями яких блукають звіздарі, маги і султани інкогніто, поспішає на таємне побачення, бурмочучи кечеряві арабські вірші, закоханий, а з-за рогу найнесподіванішої миті можуть з'явитися зухи Алі Зібака.

• Груба сила – це ще не все. Лише хлопчисько вважає, що, коли в нього міцні кулаки, його найбільше шануватимуть на вулиці. Завоювати легко, втримати завойоване складніше. Проте найскладніше – уповні діставати задоволення від перемоги.

• Ніл здатен дарувати натхнення живописцям із найрізноманітнішими смаками. Береги його то дикі й пустельні, то тішать око заростями пальм, акацій, мімоз і сикоморів, то відкривають красу древніх руїн, а то й можуть вразити суворою величчю гір.

• На що схожі прожиті століття? На те саме, що й прожиті роки. Що більше часу минає, то дужче блякнуть спогади. Щось лишається надовго. Щось забувається швидше. Щось ніби бачиш виразно, а воно виявляється не таким, як було насправді.

У дитинстві я дуже любила серіал "Мисливці за старовиною". Там була така крута професорка історії, яка розкривала таємниці артефактів і добряче вміла битися. Ця книжка за настроєм мені нагадала. Можливо, ви уже бачили у мережі порівняння з Індіаною Джонсом - і це правда.

Каїр. 1899. Емріс Ґріффіт обіцяє знайти баронета Вітгема, закоханого у таємниці давнього Єгипту. Ґріффіт знає місто, знається з таємною поліцією, розбирається в єгипетських артефактах - ідеальна кандидатура. Ясно що пошуки ці будуть небезпечними, а потім наших героїв чекають небезпечні мандри.

Весь час мене не покидала атмосфера класичних романів. Вишукані манери, елегантна мова, "золота лихоманка". Ще свіжі відкриття у Єгипті - і ніхто не забув розграбованих пірамід. А ще чітко видно, хто вважає себе господарями міста.

Пригодницький роман чіпко зв'язаний з містикою, і це щось таке у числі Стокера, як на мене. Ось воно, поруч, але Емріс не вірить, ну бо а як у таке повіриш. А читач... Читач вірить, бо такі закони жанру. І чекає, коли ж настане та кульмінація, коли і найголовніший скептик прийме істину.

Моя улюблениця у романі - Елліс. Талановита у бійці, смілива, розумна. Не розкрию більше, щоб не зіпсувати вам враження.

Роман приніс мені багато задоволення. Сюжетом, стилем. Хоча книга перекладена, але редакторка постаралася на славу.

Класична історія про пошук скарбів, дружбу, вірність - і трохи містики.