"Коли мільйони українців стануть справді українцями, коли кожний селянин зрозуміє тезу "або Москва, або Україна", ми не чекатимемо від історії подарунків. Ми видеремо те, що нам належить." "Мене можете вбити - України не вб'єте!" Якщо ви прочитали "Холодний Яр" і вам хочеться ще чогось такого - тоді сміливо беріться за цю книгу. Це продовження історії, спогади Юрія Горліса-Горського про подальші роки боротьби за незалежність України, втім, боротьби радше особистої і підпільної, ніж повстанської. Автор розповідає про період 1930-х років, коли повстанці "залягли на дно" та точково намагались боротись проти радянської влади. Остання ж лиш починала набирати своїх обертів, тож від розстрільного вироку ще можна було хоч якось врятуватися. Чим, власне, і займався автор. На сторінках книги ми знову зустрічаємося з славним отаманом Хмарою, аби дізнатися про його трагічну долю. Разом з автором перебуваємо в неволі радянських тюрподів та психіатричних лікарень, готуємося до розстрілу та прощаємося з життям. Важко залишитись байдужим після прочитаного, а ненависть до країни 404 лише посилюється. Книга не менш потужна за свого "попередника" - "Холодний Яр". Моя щира рекомендація.

"Нехай діється Божа воля, наше діло - боротися". Ось це ЛІТЕРАТУРА. Ось такими мають бути книги, які варті уваги, бо все інше, прочитане після такого роду книг - не має жодного сенсу. В 1918-1922 на теренах сучасної Черкащини, у Холодному Яру, розгорталося селянське повстання проти російської влади. Для цих повстанців "Воля України або смерть" була не пустим гаслом, а дуже навіть буквальним сенсом існування. За Україну проливали кров найкращі і вбивали без докорів сумління усіх зрадників ідеї вільної селянської України. Навіть якщо вбивати доводилось найрідніших людей. Ця книга відкриває очі багато на що і пояснює багато чого в сучасній українській історії. Якщо відкинути контекст книги, розумієш - це було 50 років тому, 100 років тому, це було завжди. росіяни не зупиняться ніколи, а їхні методи знищення нашого народу завжди одні й ті самі. А ми, на жаль, свою історію дуже швидко забуваємо. Це одна з тих книг, коли одразу стає зрозуміло - хепіенду не буде. Написана очевидцем і учасником тих подій, Юрієм Горліс-Горським, що казав про ту боротьбу так: "... моє життя належить не мені, а тому помноженому на міліони мойому "я" - моїй нації, в боротьбі за існування якої я лише малесенький трибтик, що став на місце когось... Коли я впаду... мою кров вип'є рідна земля, щоби виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце, - і нічого під сонцем не зміниться." Так багато хочеться сказати ще про цю книгу, але водночас розумієш, що всіх слів буде недостатньо, аби описати прочитане. Хочеться цитувати, вбирати в себе прочитане. І боротися. До кінця.

Неймовірної книги сила, подвиги герої котрої є досить актуальними на сьогодні. Холодний Яр - це сторінки історії, які тривалий час замовчувались. Прагнення вільної України зародилось не на Заході в діяльності ОУН-УПА, а ще в центральній Україні, на Черкащині, коли холодноярівці відчайдушно боролись за свою свободу. Для мене цей факт був новим і дивовижним, адже я ніколи не знала про це раніше, поки не прочитала цей роман. Ця книга надихає до боротьби і мені здається, що зараз дуже мало людей, котрі змогли б справді жити за тим принципом, що писався на чорним прапорах: "Воля України - або смерть!". Все змінилося і вже не буде, як раніше. Де ж ми втратили той запал до боротьби? Як він міг викорінитися в наших душах? Варто прочитати цю книгу хоча б заради того, щоб знати історію рідного краю, ще один літопис боротьби за незалежність. Боротьби, яка все ще триває, і котра тоді замовчувалась а зараз, нарешті, ми можемо кричати про неї на весь світ!

Холодний Яр — це мальовничий лісовий масив на території Чигиринського та Кам'янського районів Черкаської області, що відомий ще з часів Київської Русі. У непролазних лісах цієї місцевості було засновано жіночий Мотрин монастир. Холодний Яр здавна відомий своєю непокірністю, адже ці місцини знали і навалу монголо-татар, і литовсько-польське панування. Найяскравіша і водночас найтрагічніша сторінка Холодного Яру припадає на часи національно-визвольних змагань 1917-1921 років, коли місцеві селяни продовжували чинити опір радянській владі навіть після того, як Українська національна революція зазнала поразки. Юрій Горліс-Горський — український письменник, громадський та військовий діяч, безпосередній учасник подій, описаних у романі "Холодний Яр". Колишній вояк армії УНР, він згодом став осавулом повстанців Холодного Яру. Юрій Горліс-Горський був одним із найближчих помічників курінного Івана Петренка та Головного отамана Холодноярської Республіки Василя Чучупаки у 1920-х роках. Завдяки його мемуарам ми маємо унікальну можливість дізнатися про ці героїчні події з перших вуст. Роман "Холодний Яр" описує боротьбу сільських повстанців проти радянської влади на території Холодного Яру. Юрій Горліс-Горський майстерно передає атмосферу нескореності і боротьби, що панувала серед повстанців, які відмовлялися здаватися навіть тоді, коли перемога здавалася неможливою. У романі реальні історичні події та персонажі створюють живу картину героїчної боротьби українського народу. "Холодний Яр" Юрія Горліс-Горського стала для мене справжнім відкриттям. Читаючи цей роман, я відчувала себе частиною тих подій, співпереживала героям, надихалася їхнім духом та відвагою. Книга вражає своєю реалістичністю та глибиною, що забезпечується безпосереднім свідченням автора. «К чорту наш український сентименталізм! Нам потрібний не мрійний пав'ячий хвіст, а вовчі зуби. Бо коли ми їх не будемо мати і не примусимо наших "приятелів" шанувати їх - Україна ніколи не буде щасливою.” Цей роман-мемуари вартий уваги кожного, хто має честь називати себе українцем. Він не лише розповідає про важливу сторінку нашої історії, а й надихає на роздуми про власну національну ідентичність. Наполегливо рекомендую до прочитання та придбання для власної бібліотеки.

Спогади учасника боїв в Холодному яру. Радянська пропаганда стверджувала, що українці з радістю вступили в СРСР і стали щасливими жителями великої країни. І лише злі бандерівці займалися "бандитизмом". Насправді все було не так. І ще за двадцять років до боротьби УПА за вільну Україну за неї воювали в Холодному яру. Місцеві селяни, колишні вояки армії російської імперії, воїни УНР влаштували тяжке життя московським зайдам, які приїхали будувати тут "світле радянське майбутнє". Напевно, найбільш відомою ця сторінка історії України стала після виходу роману "Чорний ворон" Василя Шкляра. І тоді багато людей дізналися про цю книжку - спогади безпосереднього учасника подій. Автор розповідає, як в 1920 році потрапив до бійців Холодного яру. Побут і умови життя цих мужніх людей, жорстокість радянської системи, підтримка селян, справжня дружба, любов і вірність змальовані у цьому творі. Попри жанр, оповідь побудована дуже динамічно і читається як пригодницький роман, хоча події тут - реальні. В книзі є ще післямова, де упорядник аналізує біографію автора і його побратимів, а також попередні видання книги і їхні недоліки.

Книжка, про яку хотілось би сказати багато, але не вдається. Адже жахає, що події,які відбувались 90 років тому, фактично повторюються знову. Безконечна боротьба українського народу проти сусіда - більшовиків у Холодному Яру чи росіян сьогодні-триває далі. Українці - надзвичайно сильний і мужній народ. Адже вже тоді селяни взяли до рук зброю ,яку мали , і не здались ворогові, а роками вели і відкриту, і підпільну боротьбу. Вони гуртом у ті роки прагнули вільної України. На жаль, ми знаємо, що далеко не все вдалося. Книжка, яку необхідно читати, щоб краще розуміти ще одну сторінку нашої історії, варто вивчати у школі. Бо пам'ять предків пробували стерти, але ворогам це таки не вдалося. Дуже натхненно, страшно, боляче, але неймовірно яскраво автор описав ті події. Рекомендую.