Книга «на любителя». Довгі описи, меланхолія, клаптикове оповідання історії. Я використовувала її, щоб заснути. Це вже друга книга Канг, яку я читала - і друга книга з таким враженням. Якщо вам сподобалась «Вегетаріанка», то «Уроки..» теж зайдуть.

Довго вагалася чи варто купувати цю книгу. З одного боку було страшно що я нічого не зрозумію (корейська культура, давньогрецька мова, Нобелівська лауреатка - це все далеко від мене), але з іншого боку мені хотілося чогось нового. І я отримала щось нове. Не буду говорити про те, що я правильно зрозуміла відсилки на Платона, чи сенси які несла давньогрецька, але книга все одно дала мені емоції. Кажуть що ця книга про кохання, але для мене насамперед це історія жінки, яка втрачає здатність розмовляти та чоловіка, який втрачає здатність бачити. В ній є любов до світу, любов до слів та звуків, любов до своїх близьких, тоді як кохання в ній буквально дрібка. Я вже знаю що переклад книги далекий від ідеального, але навіть він не завалив мені насолодитися мовою книги. Інколи мені треба просто прочитати красивий текст, навіть якщо його глобальний зміст мені не зрозумілий. В якщо в кінці у мене ще й набігли сльози, то програма максимум виконана. Я не думаю що "Уроки грецької" це книга яку потрібно читати всім, але якщо ви готові отримати щось нове, то прочитайте цю книгу.

Дуже специфічна книга, яку я, на жаль, не зрозуміла. На мій смак, вона написана занадто уривчасто й не структуровано, сюжету майже немає лише рандомні спогади, думки та відчуття персонажів. Вони описані образно й поетично, що з одного боку гарно, а з іншого - залишає суцільне нерозуміння. Я так і не зрозуміла, чому персонажі відчувають те, що відчувають, тож не могла їм співчувати. Як наслідок, читати було неймовірно нудно й виснажливо, особливо намагаючись зібрати докупи всі ці фрагменти.

Ця книга була доволі нестандартна серед всіх прочитаних мною книг. Дивна мова, непослідовні речі написання. Я можу сказати, що мені такий досвід сподобався, та втягнув в інший світ. Тому можу стверджувати, що книга доволі вплинула на критичне мислення та розширила свідомість.

Мені здається, що не можна точно сказати про що ця книга. Кожен може знайти в ній свої сенси, або те, що найбільше болить. Розповідь починається з того, що одного ранку Джінг-хай прокинулася після кошмару та чітко зрозуміла – вона більше ніколи не їстиме м’яса. Цікаво, що розповідь поділена на три розділи, але ведеться не від імені головної героїні Джінг-хай, а від її чоловіка білого комірця, потім від хтивого свояка відеохудожника та наостанок від сестри Джінг-хай, яка загубилась у своїх турботах. На мою думку, авторка зобразила багато тем в цій невеликий книзі. Психічна хвороба, емансипація, (корейські) соціальні норми, домашнє насилля, обов’язок vs свобода, почуття провини – так багато всього, що потрібно зрозуміти, але все це поєднується бездоганно. Головна героїня стає вегетаріанкою, а згодом взагалі відмовляється їсти. Так можна інтерпретувати те, що вона відмовляється від соціальних норм, які їй нав’язували оточуючі та сім’я. Ця відмова показувалась ще з початку твору - нелюбов до бюстгальтерів, рання ознака її бажання буквально скинути атрибути людського життя. Я підтримую думку про те, що головна героїня вирішила стати рослиною, бо рослини не чинять насилля, від якого саме потерпала вона. Проте виявляється, що відмова від м’яса, щоб стати максимально “рослинною”, означає позбутися ідентичності як такої, оскільки Джінг-хай стає полотном, на якому кожен із трьох оповідачів виписує власні страхи та тривоги або ж робить її засобом для досягнення власної мети. “Розумієш, я й не знала. Я думала, що дерева ростуть догори. А зараз я дізналась, що вони всі тримаються за землю руками… Усі вони стоять на головах… А знаєш, як я здогадалася? Я спала, і мені снилося, що я стою на голові, а з мого тіла виростає листя, з рук простягається коріння і я вгрузаю в землю, глибше й глибше”. Сильний, тривожний, але прекрасний роман. І знаєте, інколи соціум настільки мене розчаровує, що я й сама хочу стати на голову.

Емоційно складна, багатошарова та глибока книга. На всього 176 сторінках авторка вдало порушує такі важливі теми, як психічні розлади, гендерна нерівність, сімейний аб’юз, подружня зрада, мистецтво та смерть. Перша частина прекрасно пояснює, чому в Кореї поширився рух 4B. Третя частина нагадала мені Сильвію Плат. Книга дуже кінематографічна, з яскравими образами, але емоційно важка і темна. Важко оцінити її однозначно, адже вона залишає багато суперечливих вражень.

Я читала цю книгу у досвіді попередньо прочитаних книжок корейських авторів (насамперед - авторок). І те, що без подробиць описано в цій, я розвивала у своїх думках, щоб враження були повними. Тому мій вердикт - вони (герої) усі психи. Але з різними захворюваннями і на різних стадіях. Про що? Про трансформацію людини у рослину. Твір складається з трьох частин. Першу написано від імені чоловіка головної героїні, який думає лише про себе і свої потреби. Йому начхати на свою дружину, тим більше, вона йому і відразу не здавалася красунею, а тепер, як стала веганкою (відмовилася від усього) і дуже сильно змарніла, і поготів. А та снить кошмари, безперервно... "Безпросвітно хаща. Безлюдна. На деревах загострене листя, ноги мої зранені. Місцевість неначе знайома, проте зараз я блукаю. Я налякана. Замерзла. Ген за улоговиною червона будівля, схожа на сарай. Солом'яна підстилка проглядає з-поза дверей. Ось її відсунули, і я всередині. І ЦЕ всередині. Прямо тут стирчить довга тичка з бамбука, а на ній - кров'янисті шматки м'яса, з них ще скапує кров". Попрохавши допомоги у родини дружини, він лише зробив гірше, бо батько - самодур, мати - пересічна обивателька, хитра та безпринципна. Чоловік сестри, від імені якого написано другу частину, одержимий красою та мистецтвом. А його дружина, що сама страждає від депресії, єдина, хто залишилася поруч. І саме вона написала третю частину. А головна героїня? Вона пливе течією трансформації, її усе більше поглинає божевілля. І я бачу усі причини для цього... Бо усе життя - ланцюг несприятливих обставин та неправильних виборів...Родина, кохання, секс, життя... Попереджаю, що треба бути готовим до всього. Це не проста історія, за такі Букерівську премію не дають. А ця отримала, 2016

На книзі варто було б зробити поміточку "18+", але це привернуло б до неї забагато зайвої уваги. Якщо ви плануєте лише читати "Вегетаріанку", то зауважте, що тут є цілий букет проявів аморальності: Насилля над людьми Насилля над тваринами Насилля над дітьми Порнографія (вибачте, якщо хтось вважає отой епізод мистецтвом. У чоловіка точно якась схиблена уява) Психологічне насилля в родині Тут немає жодного нормального чоловіка. Вони тут зображені хтивими самцями з абсолютним комплексом власності. Разом з тим бачимо наскрізну тему несприйняття інакшості. Жінка стала вегетаріанкою? Не діло, треба запихнути їй до рота шматок м'яса. Не хоче носити бюстгалтер? (Привіт, фемінізм) На палю її! Яка неповага до людей, не діло, не можна так! Єдиний висновок з усієї цієї дивної писанини можна винести такий: людська душа — то темний ліс. Але це про вже казали безліч разів. Ніхто не говорив з Йонхе. Ніхто не намагався достукатися до неї. Їй насильно впихували м'ясо, вливали крапельниці, лікували тіло в той час, як треба було лікувати душу. Вона була хвора. І я не розуміла жодного її вчинку, жодної мотивації: що за сон? Їі покірність і терпимість ще можна якось пояснити наслідками виховання, але решту? Оті квіти на ділі — до чого це все? Мені здається, що ця книга — багато шуму із нічого. А відзнакою своєю вона завдячує інакшістю, відмінністю, адже неєвропейська проза для нашого читача — як екзотичний фрукт: новенька, цікавенька і смак має дивний. Проте одні потім хочуть ще, а іншим вистачає і маленького шматочка.