Ґрем Сімсіон

Ці книги так довго чекали на мене, але краще було їх взагалі не купляти. Задумка наче і непогана, і 1 частина навіть нормальна, але від 2 мене просто бомбило від кожного слова, тому звичайно радити їх я не буду, але гарні відгуки я теж бачила, тому кожному своє.

Дон доволі цікавий персонаж, він має проблеми з почуттями і емоціями, через це страждає у спілкуванні і взаємодії з людьми. Дуже нагадує Шелдона, має проблеми, але все одно і має друзів і особисте життя. Розі мені не сподобалась, окрім того що вона найгарніша жінка на землі для Дона, як жіночий персонаж вона і її поведінка були мені огидні. Було багато моментів, а точніше усі, де вона мене дратувала.

Або я вип'ю алкоголь, або закурю цигарку, обирай! Це фраза вагітної жінки своєму чоловікові. Серйозно? На цьому моменті вони і так допекли мене своїм алкоголем, а це було просто останньою крапкою. Вина, коктейлі, віскі, пиво і тд. Як тут ще не було присвячених віршів алкоголю. А скільки разів Розі за вагітність пила, я і не рахувала, не для моїх то нервів. Немає безпечної дози алкоголя для здорової людини, а це вагітна жінка! Отак хтось начитається, а потім буде випивати вірячи якимось данним, які були там наведені.

Проблеми навалювались на Дона сніжним комом, а його спроби їх вирішити були жахливими і робили все тільки гірше. Головні герої просто не вміють розмовляти один з одним, усе скривають, брешуть і ведуть себе дуже негарно. Не знаю яка волосинка тримає їх разом, але вона точно супер міцна. Є ще 3 частина "The Rosie Result", але в нас вона не перекладена, і це добре. Далі цю несуразну історію читати не варто.

Це історія про Дона - чоловіка, схибленого на графіку і порядку, з проблемами у тлумаченні людських емоцій та соціальних взаємодій.

Мені дуже сподобалось спостерігати за тим, як він доходить до усвідомлення джерела своїх особливостей і намагається змінювати своє життя.

Книжка написана дуже захоплююче. Хоч я майже одразу відгадала, хто насправді батько Розі, мені було дуже цікаво спостерігати за тим, як розгортався план «Батько», так само, як і плани «Дружина», «Дон» та «Розі».

Мені сподобалося те, які висновки герой зробив про себе наприкінці. Та і в цілому - які ідеї та цінності транслює ця книга.
Хоча мені не дуже заходить ідея відкритого шлюбу, мені було цікаво спостерігати за цією сюжетною лінією, бо я хотіла дізнатись, чи трапляться у друзів Дона якісь зміни.
Мені було цікаво спостерігати і за Розі та Філом. Мені було дуже шкода, що Розі сприймала чоловіка, який її виростив і який намагався дати їй все, що міг, через призму своїх образ. Але я рада, що вона змогла побачити реальністю такою, якою вона є.
Насправді мені не вистачило Розі як персонажки. Для мене вона залишилась нерозкритою. Як і її стосунки з Доном. Мені б хотілось, щоб автор більше розповів про неї та про історію формування в неї почуттів до Дона. Бо якщо про нього нам трохи розповіли, то її мені катастрофічно не вистачило.

В мене до цієї історії не було майже ніяких очікувань, але вона мене приємно вразила. Це тепла і добра історія про прийняття себе і людей навколо. Про те, що іноді проблема не в тому, що хтось не може нас полюбити, а в тому, що ми не готові прийняти цю любов. Про те, щоб вийти з того образу, який ми колись обрали, аби захистити себе, і створити новий образ Я, коли потреба у захисті зникає. Це історія про вразливість, про соціальну незграбність, про наші таланти, навики та ідеї, які ми не помічаємо, але які є рідкісними і цінними для інших.
Я насправді дуже задоволена цією книгою. Після неї дуже приємний післясмак:)

Як знайти дружину розумному, організованому і педантичному генію, якщо він абсолютно не вміє поводитися з жінками? Звичайно ж скласти тест, який визначить "ту ідеальну". Але у світі не все піддається логіці.
Ось і Дон знайомиться з Розі, яка на перший погляд (та й на другий також) абсолютна протилежність ідеалу. Але проти природи не попреш, хоча Дон дуже наполегливий.
Подекуди ця історія здавалася варіацією "Теорії великого вибуху" якби Шелдон зійшовся з Пенні. Це було миле, легке читання яке не дало мені нічого цікавого. Єдине, що можна винести з цієї книги, це емоційний відпочинок. Але іноді цього незначного плюсу достатньо, щоб книга сподобалася.

Якщо перша книга викликала у мене сміх та намагалася сприяти винокуштуванню (якого, на щастя, не було), то друга такою веселою не здалася. Може, через настрій? Бо інколи здавалося, що нормальних людей просто обмаль.

Отже, Дон і Розі переїхали до Америки, де працюють та навчаються у Колумбійському університеті. І сталася незапланована вагітність. То Розі видала цю інформацію без підготовки, а потім дивувалася реакції чоловіка. Ми ж пам'ятаємо, що його мозок працює за правилами, потрібен час, щоб усе розкласти по мозковим поличкам.

А що він робить потім? Правильно, вчиться бути батьком. Тому йде на дитячий майданчик поспостерігати за дітьми. Але ж 40-річний самотній чоловік біля дітей. Америка. Ви ж легко можете уявити, чим усе закінчилося.

А тут ще емоційна психологиня, яка безапеляційно заявляє, що батьком йому ставати не можна. І є ще дружина, що надумала собі проблему і сама у неї повірила. Катастрофа! Добре, що є друзі.

"- Перед тим, як щось зробиш, подумай ось над чим: що тобі важливіше - якість однієї страви чи якість ваших з Розі стосунків. Якщо вибереш друге, на тебе чекає одна з найкращих страв у твоєму житті, і тобі її готувати не випаде."

Отже, купа містифікацій, обману, непорозумінь та хаосу. #пані_читає, міркує і рекомендує. Бо треба вивчати проблему, а не плекати її віддзеркалення у собі.

Колись давно, працюючи в гімназії, мала колежанку - істинну німкеню, яка була прикомандирована до нас від якогось фонду. Зарплатню вона отримувала теж німецьку, а у складні 90-ті це було супер, бо у нас тоді з грошима були суцільні затримки. Але річ не про те, з тих пір у моєму словниковому запасі і оселилося слово - Projekt. Розмальовують її діти увесь урок пташку - проєкт, щось там читають - проєкт. Класне слово, прикриває будь-що)

Якщо ви думаєте, що синдром Аспергера нас залишив, то дуже помиляєтеся. У цій книзі ми можемо удосконалювати свої знання про нього, бо Дон Тіллман - головний герой і за сумісництвом професор- генетик є яскравим представником цих високоінтелектуальних людей. Ось лише спілкуватися з нами, носіями пересічних розумових здібностей і купи безпідставних емоцій йому дуже важко. А невдовзі же сороковник!

"Раптом все змінилося. Виникли інші пріоритети.
- Це неможливо,- відповів я. - У мене дуже щільний графік.
Слід було звільнити час для нового проекту - "Дружина"."

Ось і завертілося: складання питань, проведення опитувань, аналіз результатів. Аж доки у його житті не з'явилася Розі. І вони розпочали співпрацю в інших проєктах.
А ще вона навчила його відпочивати. Виявляється, цьому теж треба вчити! Хоча для цього треба було перелетіли з Австралії до США)

Рекомендую як приємну книжулю з непоганим гумором, який не дозволяє вам засумувати від передбачуваних стосунків та вияву емоцій.

Сподобалась менше ніж перша частина, доволі важко читається.

Не супер легко читається, але післясмак від книги залишився приємний. Гарна історія кохання і прийняття свого партнера не завжди ідеальним, але від того не менш коханим.

Легкий, добрий роман про історію кохання.
Книга для відпочинку.
Є ще продовження, але книги можна читати окремо одна від іншої.