Роман Гі де Мопасана «Любий друг» є одним із найяскравіших зразків критичного реалізму французької літератури кінця ХІХ століття. У центрі твору — історія соціального злету Жоржа Дюруа, яка слугує художнім дослідженням механізмів влади, грошей і маніпуляції в буржуазному суспільстві. Мопасан без ілюзій показує світ журналістики, політики та світських салонів як простір моральної порожнечі й цинізму. Сила роману полягає в точності психологічного аналізу. Дюруа постає не як винятковий злочинець, а як типовий продукт свого часу — людина без внутрішнього стрижня, але з безпомилковим інстинктом соціального виживання. Особливу роль у тексті відіграють жіночі образи, які не зводяться до другорядних фігур, а стають активними учасницями гри влади. Через них Мопасан розкриває приховану структуру впливу й залежності у патріархальному суспільстві. Стиль роману вирізняється лаконічністю, іронією та чіткою композицією. «Любий друг» не лише сатирично викриває суспільні вади, а й ставить універсальне питання про співвідношення успіху та моралі. Саме тому роман зберігає актуальність і сьогодні, залишаючись проникливим аналізом соціального кар’єризму.

Мопассан не лише критикує світ журналістики, політики та великосвітського життя, а й демонструє, як цей світ впливає на особистість. У романі майже немає "позитивних" героїв — усі мають тінь, усі прагнуть вижити у світі, де правду продають за кілька монет. Особливо вражає образ жінок: вони розумні, сильні, але загнані в рамки, де навіть кохання стає інструментом у грі за виживання. Мова твору точна, легка, і водночас багатошарова. Мопассан уміє одним реченням передати психологічний стан, атмосферу вечора або внутрішню кризу героя. Париж у його романі — не просто місто, а жива істота, що дихає інтригами, скандалами та бажанням.

Як же чудово, що зараз маємо такий вибір світової класики в сучасному, привабливому оформленні! З усіх видань я обрала саме серію «Золота полиця» від Книголав — ці яскраві, лаконічні обкладинки миттєво впадають в око. І, як на мене, саме таке стримане, але виразне оформлення найкраще передає атмосферу твору. Звісно, «Любого друга» я читала ще у школі, але — давайте чесно — 16 років потому спогади трохи стерлися. Перечитати мене підштовхнуло одразу кілька речей: по-перше, переклад Валеріана Підмогильного, а по-друге, цікавість до порівнянь з його ж «Містом». Не в тому сенсі, що Радченка "списано" з Жоржа Дюруа, а в тому, що обидва — ті ще персонажі, які не надто викликають симпатію, але викликають інтерес. Такий собі герой-антагоніст. Тепер трохи про сюжет: Жорж Дюруа — звичайнісінький провінціал, що пробує пробитися в паризьке «високе» суспільство. Без грошей, але з чарівною посмішкою, пристойною зовнішністю і хижим інстинктом виживання. Він швидко вчиться, що в Парижі важливо не так вміти, як подобатись. А ще — що жінки мають неабиякий вплив. І він цим впливом майстерно користується. Словом, Дюруа — той ще ловелас із холодним розрахунком, який піднімається соціальними сходами не завдяки чесності чи таланту, а завдяки хитрості, маніпуляціям і вигідним зв’язкам. Часом хочеться відкласти книжку й помити руки після чергового його трюку — але читаєш далі. Бо інтригує. Цей роман викликає непідробні емоції. Подекуди — обурення, подекуди — захват від того, наскільки тонко й влучно Мопассан описує людську натуру, суспільство і гру, в яку всі грають. Відверто — я задоволена, що повернулась до цього твору. І хоч Дюруа навряд стане вашим улюбленцем, але точно змусить думати, аналізувати і трошки зневіритись у людстві (жартую... трошки). Якщо шукаєте класику, яка читається легко, але залишає післясмак — «Любий друг» саме те.

Це було неочікувано приємно. Коли в нашому суспільстві й досі де-не-де зустрічається стереотип «жінка яка досягла висот — точно робила це через ліжко» - то в цьому творі показано, що чоловік так само може через ліжко досягти вершин? Сподобались сірі герої напруга й те як масштабно описаний розвиток журналісти та влада, яку вона мала. Вау??

«Французьке життя» було передусім газетою для грошей та на будь-яку роботу брали тільки людей, яких добре вивчали та випробували, здібних на хитрощі, нахабство й крутійство. Задача цієї газети створити активне суспільство, що знатиме й любитиме країну й розумітиметься на тих важливих місцевих справах, з якими неминуче доведеться стикатись новоприбулим, а про головне замовчувати. Усе залежить від нахабства. Хитрому легше стати міністром, ніж начальником контори. Головне треба брати, а не просити. Здаватися розумним зовсім не важко: треба уникати труднощів, обходити перешкоди та втирати іншим носа за допомогою словника. Люди ж дурні, як гуси, а нетямущі, як коропи. Трохи винахідливості, і доходиш усього, що хочеш. Жінки вражають й захоплюють гнучкістю свого розуму, своєю надзвичайною поінформованістю та кількістю своїх знайомств. Жінки люблять вільно жити. Не створені та й не розуміються ні на господарстві, ні на кухні, ні на чому, окрім на мистецтві жити. Це унікальний талант створювати банальні й веселі обіди, де про все розмовляють і нічого не кажуть. Закоханий чоловік стає небезпечним ідіотом. З тими, хто любить його, він убиває будь-які близькі стосунки, бо передусім йому із ними нудно, й до того ж вони непередбачувані, як скажений собака, що будь-якої миті може напасти. Передбачуваний результат: всі жінки повії, треба використовувати їх і нічого їм від себе не давати.

?Перечитування класики (ще й в такому красивому оформленні від knygolove) нагадало мені шкільні часи, коли я кожного тижня ходила в юнацьку бібліотеку і брала собі стосик книжок, які не були в програмі, і читала їх вечорами. Однією з таких книг була «Мій любий друг» Гі де Мопассана, і вона справила на мене неабияке враження. Цей твір вважається одним з кращих у французькій літературі. Щоб не переповідати, залишу тут декілька цитат, які мені сподобалися: «… любов — це єдина гарна річ у житті, і ми часто псуємо її надмірними вимогами…» «… це педанти, мій любий, з якими не можна ні про що, ні про що дороге нам розмовляти. Розум їхній замулений, заболочений, як Сена під Аньєром. Ох, як же важко звабити людину, що б мала простір у думках, що коло неї чути було б ті великі подихи, якими дихаєш на березі моря…» «… всі релігії безглузді зі своєю дитячою мораллю, егоїстичними обіцянками, дивовижно дурні. Тільки смерть певна.» «Він ішов поволі, спокійно, піднявши підборіддя, втупивши погляд в осяяний просвіт дверей. Він відчував, як тілом йому розливається трепет, те холодне тремтіння, що дарує його безмежне щастя. Нікого не бачив. Думав тільки про себе.»

Роман "Любий друг" Гі де Мопассана — це гостра, іронічна й водночас реалістична розповідь про людські амбіції, інтриги та жадобу до успіху. У центрі сюжету — Жорж Дюруа, молодий чоловік, який завдяки своїй харизмі, вмінню маніпулювати людьми та безжальній прагматичності підіймається на вершину суспільства. Мова твору витончена й жива, діалоги — гострі, а описи — неймовірно реалістичні. Автор оголює суспільну мораль, викриває дволикість і показує, що в гонитві за статусом і владою часто забувається справжня цінність людських стосунків. Подібні книги, які внесені вже в класичний світовий канон варто читати хоча б для того, щоб розуміти як раніше жили люди, дізнатись про їх побут та моральні цінності.

Я чекала захоплюючу історію про молодого альфонса, який використовує свою чарівність та мистецтво спокуси, щоб пробитися у вищий світ. ㅤ Якоюсь мірою так і виявилося, але мені здалося, що головний герой не досягав успіхів саме завдяки чарівності. ㅤ він, незважаючи на свою хитрість та маніпулятивні здібності, не докладає особливих зусиль, щоб досягти успіху. ㅤВсе складається якось само собою: жінки та чоловіки самі прагнуть допомогти йому, надають послуги та пропонують свої зв'язки. Він швидше опиняється у потрібному місці у потрібний час. Це контрастує з моїми очікуваннями. Я думала, що в книзі буде більше інтриг та спроб героя використати свою хитрість для досягнення цілей, наприклад, через афери чи складніші маніпуляції. ㅤ Однак, незважаючи на всі його хитрощі, успіхи Жоржа значною мірою залежать від того, що жінки та інші персонажі самі хочуть йому допомогти, а не від його власних зусиль. Також до кінця книги я запитала себе: а чи любив Жорж Клотільду? Для себе я вирішила, що ні. Його прихильність до неї скоріше поверхова і заснована на його особистій вигоді та інтересах. Але все одно читалося швидко і було дуже цікаво. Тому раджу