🔖 «Життя таке печальне, але ми всі його проживаємо. Всі ми за нього чіпляємося. Всі чекаємо на те, що дасть нам утіху» ⭐ Рейтинг - ♾️/10 ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️💫 🏆Букерівська премія (2015): Короткий список. Національна книжкова премія США (2015): Фіналіст. Премія Кіркуса (2015): 1-ше місце (художня література) ❄️ Атмосфера - починається з жовтня (підійде на будь-яку пору року) ✨✨✨ Я просто морально роздавлена 🥺 і серце неначе розбите на друзки 💔 я очікувала, що вона мене розтрощить, але аж настільки, я не була готова 😭 Якщо мені скажуть, яка книга є морально-драматично вбивчою, я покажу пальцем на «Маленьке життя» і скажу, що після її прочитання ваше читацьке життя вже не буде таким, як колись… 😞 📝 Джуд живе неначе у пеклі 😞 я постійно ловила себе на думці і була розчавлена тим наскільки багато болю, страждань і зневіри може випасти одній людині 🫣 за які гріхи він має все терпіти і постійно зшивати себе наново, кожного дня… але в його житті настає неначе проблиск, який дарує на шляху Джуда його друзів - сердечного і відданого Вілема, амбітного та професійного Малкольма та смішного і талановитого Джей-Бі… разом з ними (та іншими своїми людьми, які будуть зʼявлятися на шляху) Джуд відкривається по-новому і стає неймовірно талановитим і успішним юристом… але, цих «але» так багато… 🥺 Я так часто хотіла розірвати цю книгу, бо скільки болю, я давно не бачила… але любові тут теж багато, різної любові… Ви будете плакати, сміятися, співпереживати, радіти, але у фіналі - буде дуже тяжко… але ця неймовірна книга варта всіх цих емоцій і часу 👏 ❓Як приборкати привидів дитинства, які шматують тебе все життя? Як відкритися, оголити свою душу найріднішій людині? Коли настає стан неповернення і чи можливо зцілити себе, коли забрали найважливіше ? Читається на одному диханні, попри товстунець😌 Побільше б таких романів 🙏😌 Щирий 💯 рекомендасьйон 😏😁 І я переконана, що такої напруженої і морально тяжкої книги я більше не знайду 🥺💔 І хочеться всім побажати такої любові і жертовності, як у Вілема, сили духу і витримки, як у Джуда та дружби і підтримки, як у Енді 🫂

Книга не для всіх, але мені сподобалась. Атмосфера в ній зовсім різна. То, у період ремісії, текст наділений яскравими кольорами, але їх різко може замінити суцільна сіра безвихідь. Важко читати, але не через те, що погано написано, а через біль персонажа. Я б її рекомендувала, якщо вам хочеться чогось важкого. І якщо ви людина, яка не боїться читати про селфхарм, суїцидальні наміри, насилля (прикладів сексуального насилля там буде багато).

Книгу купив, бо бачив багато захопливих відгуків. Але, якби я наперед знав якою буде ця книга, я б її не купляв. Авторка розповідає нам життя одного чоловіка. Від самого народження й до смерті його спіткали страждання. Але він не викликав у мене співчуття. Ставши жертвою в дитинстві, він сам обрав собі роль жертви на все життя і навіть не намагався з цим якось боротися. Загалом сюжет наче й цікавий, але написано дуже затягнуто. Думаю, книгу можна було скоротити на третину, аніскілечки не зіпсувавши сюжету. Читалася книга повільно, бо в ній дуже мало діалогів, лише оповідь (900 сторінок!). Для тих, хто збирається читати, попереджаю авторка порушує такі триґерні теми як насилля, педофілія, гомосексуалізм тощо.

Не знаю чому всі так плачуть над книгою , в мене таких почуттів вона не викликала . Так , було декілька зворушливих моментів , але не більше ніж в інших книгах . Ця книга більш сумна та депресивна . Мені було важко її читати , і через зміст , і через те як написано . Книга дуже затягнута , перші сторінок 300 взагалі було нудно , а от потім вже тільки я втягнулася . Мені за стилем написання дуже схоже на «Мідноголовий демон» та «Щиголь» . Тема неймовірно важка : суїцид , само пошкодження і насилля . В мене дуже багато після прочитання суперечливих думок . Мені було і шкода головних героїв , але в той самий час вони мене бісили . Всі намагались врятувати Джуда, але якщо людина сама не хоче рятуватись , то нічим тут не зарадиш . Людина всім серцем має сама прагнути зцілення . Але крім жорстоких сцен я побачила сильне кохання , дружбу і любов батьків . Не повністю я повірила в історію цю , головні герої мені здались підлітками , хоча на кінець книги їм уже було далеко за 50. Професійно вони росли , а от психологічно ні . Книга дуже важка , але все-таки варто її прочитати . Можливо просто для неї був невдалий час , тому ця книга і не стала улюбленою для мене , як для інших книголюбів .

Це книга, яка перевертає всі уявлення про людські стосунки, біль, зраду і самопожертву. Читання цієї книги стало для мене справжнім емоційним випробуванням, і, напевно, не було жодного моменту, коли я б не відчувала глибокого жалю, жалості чи навіть відчаю, що переживають головні герої. Відчуваєш, що переживаєш все разом з ними, і це справді дуже важко. У книзі йдеться про чотирьох друзів, але історія зосереджена на одному з них — Джуді. Він пережив страшне дитинство, яке залишило глибокі психологічні рани. Протягом усього життя Джуді намагається знайти своє місце в світі, і, здається, що кожен його крок — це боротьба з темними силами минулого. Вразило, як автор описує глибину страждань героїв і те, як вони намагаються жити, не зважаючи на весь той біль і жах, через які їм довелося пройти. Янагігара не намагається зробити своїх героїв ідеальними чи бездоганними. Вони реальні — з усіма своїми недоліками, з болем, з яким вони змушені жити, і з мріями, які вони намагаються здійснити. Це дуже людяна книга, яка змушує задуматися. Автор показує, як важливо мати людей поруч. Як важливо бути зрозумілим і підтриманим, навіть якщо ти не можеш сам зібратися з силами. Вся книга — це велика історія про любов, самотність, втрату та відновлення. Вона вчить співчуття і терпимості до чужих болей і радість навіть у найтяжчі моменти. Звісно, це не легка для читання книга. Вона може важко лягти на серце через свою жорстокість та темні моменти, але водночас це історія про зцілення та силу людини, яка здатна пережити будь-яке зло і почати все знову. Мені особисто було дуже важко в кінці — емоції просто переповнюють, і хочеться, щоб у цих героїв все було добре. Це книга, яка залишиться з вами надовго.

Джуд. Це ім’я, яке неможливо забути. Його біль, його страхи, його неможливість прийняти любов і підтримку друзів — усе це змушує буквально фізично відчувати його страждання. Поруч із ним — Віллем, Малкольм, Джей Бі, кожен зі своїми переживаннями, та саме Джуд стає серцем історії. Ця книга про те, як минуле не відпускає, навіть коли здається, що воно позаду. Про біль, що не загоюється, і про людей, які намагаються любити, навіть коли їм цього не дозволяють. Чи хотілося мені кинути цю книгу? Так. Чи було боляче її читати? Ні. Але в той же час це був один із найсильніших читацьких досвідів. І тепер я розумію, чому навколо Маленького життя стільки суперечок — ця книга не залишає байдужими. Атмосфера книги — гнітюча, але водночас зачаровує. Нью-Йорк тут не просто місто, а своєрідний ландшафт для емоцій персонажів. Це книга, яку багато хто називає емоційно спустошуючою. Проте особисто мене вона не зачепила так, як я очікувала. Чи можливо залишитися байдужим до історії Джуда, що пережив стільки болю? Виявляється, так. Основна проблема для мене — це стиль написання. Надмірні описи, затягнуті сцени, довгі роздуми, які іноді здавалися зайвими. Атмосфера гнітюча, але не настільки, щоб повністю занурити мене у переживання героїв. Здавалося, що авторка навмисно нагромаджує трагедії одну на одну, і замість того, щоб викликати щирі емоції, історія просто втомлювала. Чи це погана книга? Ні. Вона просто не для всіх. Для мене ж це був досвід читання, який більше втомив, ніж вразив.

Джуд. Це ім’я, яке неможливо забути. Його біль, його страхи, його неможливість прийняти любов і підтримку друзів — усе це змушує буквально фізично відчувати його страждання. Поруч із ним — Віллем, Малкольм, Джей Бі, кожен зі своїми переживаннями, та саме Джуд стає серцем історії. Ця книга про те, як минуле не відпускає, навіть коли здається, що воно позаду. Про біль, що не загоюється, і про людей, які намагаються любити, навіть коли їм цього не дозволяють. Чи хотілося мені кинути цю книгу? Так. Чи було боляче її читати? Ні. Але в той же час це був один із найсильніших читацьких досвідів. І тепер я розумію, чому навколо Маленького життя стільки суперечок — ця книга не залишає байдужими. Атмосфера книги — гнітюча, але водночас зачаровує. Нью-Йорк тут не просто місто, а своєрідний ландшафт для емоцій персонажів. Це книга, яку багато хто називає емоційно спустошуючою. Проте особисто мене вона не зачепила так, як я очікувала. Чи можливо залишитися байдужим до історії Джуда, що пережив стільки болю? Виявляється, так. Основна проблема для мене — це стиль написання. Надмірні описи, затягнуті сцени, довгі роздуми, які іноді здавалися зайвими. Атмосфера гнітюча, але не настільки, щоб повністю занурити мене у переживання героїв. Здавалося, що авторка навмисно нагромаджує трагедії одну на одну, і замість того, щоб викликати щирі емоції, історія просто втомлювала. Чи це погана книга? Ні. Вона просто не для всіх. Для мене ж це був досвід читання, який більше втомив, ніж вразив.

Джуд. Це ім’я, яке неможливо забути. Його біль, його страхи, його неможливість прийняти любов і підтримку друзів — усе це змушує буквально фізично відчувати його страждання. Поруч із ним — Віллем, Малкольм, Джей Бі, кожен зі своїми переживаннями, та саме Джуд стає серцем історії. Ця книга про те, як минуле не відпускає, навіть коли здається, що воно позаду. Про біль, що не загоюється, і про людей, які намагаються любити, навіть коли їм цього не дозволяють. Чи хотілося мені кинути цю книгу? Так. Чи було боляче її читати? Ні. Але в той же час це був один із найсильніших читацьких досвідів. І тепер я розумію, чому навколо Маленького життя стільки суперечок — ця книга не залишає байдужими. Атмосфера книги — гнітюча, але водночас зачаровує. Нью-Йорк тут не просто місто, а своєрідний ландшафт для емоцій персонажів. Це книга, яку багато хто називає емоційно спустошуючою. Проте особисто мене вона не зачепила так, як я очікувала. Чи можливо залишитися байдужим до історії Джуда, що пережив стільки болю? Виявляється, так. Основна проблема для мене — це стиль написання. Надмірні описи, затягнуті сцени, довгі роздуми, які іноді здавалися зайвими. Атмосфера гнітюча, але не настільки, щоб повністю занурити мене у переживання героїв. Здавалося, що авторка навмисно нагромаджує трагедії одну на одну, і замість того, щоб викликати щирі емоції, історія просто втомлювала. Чи це погана книга? Ні. Вона просто не для всіх. Для мене ж це був досвід читання, який більше втомив, ніж вразив.