Ганья Янаґігара

Не знаю чому всі так плачуть над книгою , в мене таких почуттів вона не викликала . Так , було декілька зворушливих моментів , але не більше ніж в інших книгах . Ця книга більш сумна та депресивна . Мені було важко її читати , і через зміст , і через те як написано . Книга дуже затягнута , перші сторінок 300 взагалі було нудно , а от потім вже тільки я втягнулася . Мені за стилем написання дуже схоже на «Мідноголовий демон» та «Щиголь» .

Тема неймовірно важка : суїцид , само пошкодження і насилля . В мене дуже багато після прочитання суперечливих думок . Мені було і шкода головних героїв , але в той самий час вони мене бісили . Всі намагались врятувати Джуда, але якщо людина сама не хоче рятуватись , то нічим тут не зарадиш . Людина всім серцем має сама прагнути зцілення . Але крім жорстоких сцен я побачила сильне кохання , дружбу і любов батьків .

Не повністю я повірила в історію цю , головні герої мені здались підлітками , хоча на кінець книги їм уже було далеко за 50. Професійно вони росли , а от психологічно ні .

Книга дуже важка , але все-таки варто її прочитати . Можливо просто для неї був невдалий час , тому ця книга і не стала улюбленою для мене , як для інших книголюбів .

Це книга, яка перевертає всі уявлення про людські стосунки, біль, зраду і самопожертву. Читання цієї книги стало для мене справжнім емоційним випробуванням, і, напевно, не було жодного моменту, коли я б не відчувала глибокого жалю, жалості чи навіть відчаю, що переживають головні герої. Відчуваєш, що переживаєш все разом з ними, і це справді дуже важко.
У книзі йдеться про чотирьох друзів, але історія зосереджена на одному з них — Джуді. Він пережив страшне дитинство, яке залишило глибокі психологічні рани. Протягом усього життя Джуді намагається знайти своє місце в світі, і, здається, що кожен його крок — це боротьба з темними силами минулого. Вразило, як автор описує глибину страждань героїв і те, як вони намагаються жити, не зважаючи на весь той біль і жах, через які їм довелося пройти.
Янагігара не намагається зробити своїх героїв ідеальними чи бездоганними. Вони реальні — з усіма своїми недоліками, з болем, з яким вони змушені жити, і з мріями, які вони намагаються здійснити. Це дуже людяна книга, яка змушує задуматися.
Автор показує, як важливо мати людей поруч. Як важливо бути зрозумілим і підтриманим, навіть якщо ти не можеш сам зібратися з силами. Вся книга — це велика історія про любов, самотність, втрату та відновлення. Вона вчить співчуття і терпимості до чужих болей і радість навіть у найтяжчі моменти.
Звісно, це не легка для читання книга. Вона може важко лягти на серце через свою жорстокість та темні моменти, але водночас це історія про зцілення та силу людини, яка здатна пережити будь-яке зло і почати все знову. Мені особисто було дуже важко в кінці — емоції просто переповнюють, і хочеться, щоб у цих героїв все було добре.
Це книга, яка залишиться з вами надовго.

Джуд. Це ім’я, яке неможливо забути. Його біль, його страхи, його неможливість прийняти любов і підтримку друзів — усе це змушує буквально фізично відчувати його страждання. Поруч із ним — Віллем, Малкольм, Джей Бі, кожен зі своїми переживаннями, та саме Джуд стає серцем історії.

Ця книга про те, як минуле не відпускає, навіть коли здається, що воно позаду. Про біль, що не загоюється, і про людей, які намагаються любити, навіть коли їм цього не дозволяють.
Чи хотілося мені кинути цю книгу? Так. Чи було боляче її читати? Ні. Але в той же час це був один із найсильніших читацьких досвідів. І тепер я розумію, чому навколо Маленького життя стільки суперечок — ця книга не залишає байдужими.

Атмосфера книги — гнітюча, але водночас зачаровує. Нью-Йорк тут не просто місто, а своєрідний ландшафт для емоцій персонажів.

Це книга, яку багато хто називає емоційно спустошуючою. Проте особисто мене вона не зачепила так, як я очікувала. Чи можливо залишитися байдужим до історії Джуда, що пережив стільки болю? Виявляється, так.

Основна проблема для мене — це стиль написання. Надмірні описи, затягнуті сцени, довгі роздуми, які іноді здавалися зайвими. Атмосфера гнітюча, але не настільки, щоб повністю занурити мене у переживання героїв. Здавалося, що авторка навмисно нагромаджує трагедії одну на одну, і замість того, щоб викликати щирі емоції, історія просто втомлювала.

Чи це погана книга? Ні. Вона просто не для всіх. Для мене ж це був досвід читання, який більше втомив, ніж вразив.

Джуд. Це ім’я, яке неможливо забути. Його біль, його страхи, його неможливість прийняти любов і підтримку друзів — усе це змушує буквально фізично відчувати його страждання. Поруч із ним — Віллем, Малкольм, Джей Бі, кожен зі своїми переживаннями, та саме Джуд стає серцем історії.

Ця книга про те, як минуле не відпускає, навіть коли здається, що воно позаду. Про біль, що не загоюється, і про людей, які намагаються любити, навіть коли їм цього не дозволяють.
Чи хотілося мені кинути цю книгу? Так. Чи було боляче її читати? Ні. Але в той же час це був один із найсильніших читацьких досвідів. І тепер я розумію, чому навколо Маленького життя стільки суперечок — ця книга не залишає байдужими.

Атмосфера книги — гнітюча, але водночас зачаровує. Нью-Йорк тут не просто місто, а своєрідний ландшафт для емоцій персонажів.

Це книга, яку багато хто називає емоційно спустошуючою. Проте особисто мене вона не зачепила так, як я очікувала. Чи можливо залишитися байдужим до історії Джуда, що пережив стільки болю? Виявляється, так.

Основна проблема для мене — це стиль написання. Надмірні описи, затягнуті сцени, довгі роздуми, які іноді здавалися зайвими. Атмосфера гнітюча, але не настільки, щоб повністю занурити мене у переживання героїв. Здавалося, що авторка навмисно нагромаджує трагедії одну на одну, і замість того, щоб викликати щирі емоції, історія просто втомлювала.

Чи це погана книга? Ні. Вона просто не для всіх. Для мене ж це був досвід читання, який більше втомив, ніж вразив.

Джуд. Це ім’я, яке неможливо забути. Його біль, його страхи, його неможливість прийняти любов і підтримку друзів — усе це змушує буквально фізично відчувати його страждання. Поруч із ним — Віллем, Малкольм, Джей Бі, кожен зі своїми переживаннями, та саме Джуд стає серцем історії.

Ця книга про те, як минуле не відпускає, навіть коли здається, що воно позаду. Про біль, що не загоюється, і про людей, які намагаються любити, навіть коли їм цього не дозволяють.
Чи хотілося мені кинути цю книгу? Так. Чи було боляче її читати? Ні. Але в той же час це був один із найсильніших читацьких досвідів. І тепер я розумію, чому навколо Маленького життя стільки суперечок — ця книга не залишає байдужими.

Атмосфера книги — гнітюча, але водночас зачаровує. Нью-Йорк тут не просто місто, а своєрідний ландшафт для емоцій персонажів.

Це книга, яку багато хто називає емоційно спустошуючою. Проте особисто мене вона не зачепила так, як я очікувала. Чи можливо залишитися байдужим до історії Джуда, що пережив стільки болю? Виявляється, так.

Основна проблема для мене — це стиль написання. Надмірні описи, затягнуті сцени, довгі роздуми, які іноді здавалися зайвими. Атмосфера гнітюча, але не настільки, щоб повністю занурити мене у переживання героїв. Здавалося, що авторка навмисно нагромаджує трагедії одну на одну, і замість того, щоб викликати щирі емоції, історія просто втомлювала.

Чи це погана книга? Ні. Вона просто не для всіх. Для мене ж це був досвід читання, який більше втомив, ніж вразив.

Джуд. Це ім’я, яке неможливо забути. Його біль, його страхи, його неможливість прийняти любов і підтримку друзів — усе це змушує буквально фізично відчувати його страждання. Поруч із ним — Віллем, Малкольм, Джей Бі, кожен зі своїми переживаннями, та саме Джуд стає серцем історії.

Ця книга про те, як минуле не відпускає, навіть коли здається, що воно позаду. Про біль, що не загоюється, і про людей, які намагаються любити, навіть коли їм цього не дозволяють.
Чи хотілося мені кинути цю книгу? Так. Чи було боляче її читати? Ні. Але в той же час це був один із найсильніших читацьких досвідів. І тепер я розумію, чому навколо Маленького життя стільки суперечок — ця книга не залишає байдужими.

Атмосфера книги — гнітюча, але водночас зачаровує. Нью-Йорк тут не просто місто, а своєрідний ландшафт для емоцій персонажів.

Це книга, яку багато хто називає емоційно спустошуючою. Проте особисто мене вона не зачепила так, як я очікувала. Чи можливо залишитися байдужим до історії Джуда, що пережив стільки болю? Виявляється, так.

Основна проблема для мене — це стиль написання. Надмірні описи, затягнуті сцени, довгі роздуми, які іноді здавалися зайвими. Атмосфера гнітюча, але не настільки, щоб повністю занурити мене у переживання героїв. Здавалося, що авторка навмисно нагромаджує трагедії одну на одну, і замість того, щоб викликати щирі емоції, історія просто втомлювала.

Чи це погана книга? Ні. Вона просто не для всіх. Для мене ж це був досвід читання, який більше втомив, ніж вразив.

я не знаю, з чого почати, тому що ця книга це дійсно маленьке життя. жорстоке, безжальне, місцями тепле і щасливе, реальне з присмаком нереальності життя чотирьох (одного) друзів. але все починається з хлопчика у якого болять ноги, і з квартири на ліспенард стріт, яку той знімає з одним зі своїх найближчих друзів.

якщо чесно перші сторінок 200 я не розуміла чому всі називають цю книжку найгіршим склом, потім я дійшла до щасливих років і я зрозуміла. і тоді я не прям плакала (але сльозу пустила), а зараз я згадую і мені хочеться ридати. дуже сильно. всі ці 880 сторінок я прожила, зрозуміла, усвідомила і вони розбили мене. розтоптали. знищили віру в щось хороше в цій книзі (добре гарольд і енді комфортні промінчики сонця в цьому пеклі болю)

одна з найголовніших думок, які я винесла з "маленького життя" — як би боляче не було, треба продовжувати боротись. і наскільки б жорстоким не було минуле, його треба залишати в минулому і давати собі можливість жити щасливе життя. давати собі можливість жити.

я довго думала, що мені варто розповісти про цю книгу. вже на перших сторінках я була готова до жорстокості, смертей і чогось скляного, але мене чекала звичайна історія дорослих бідних людей, які живуть, шукають себе, намагаються досягти успіху і кропітливо працюють. у кожного з них були свої таргани, звички, характер та емоції і авторка це прописала. ненав'язливо, говорячи про кожного так мало і так багато одночасно, вона розповіла історію довжиною у життя. з самого початку я намагалась вибудувати якесь певне ставлення до "маленького життя", ці намагання розбились вщент бо моє ставлення і до книги і до персонажів змінювалось буквально кожні 50 сторінок.

після останньої сторінки хотілось просто викинути книгу у вікно. і довго мовчати. дуже довго.

щодо сюжету: він розповідає про чотирьох друзів. архітектор малкольм, спокійний персонаж якого менше всього розкрили, мав найстабільніше життя і не викликав майже жодних емоцій. художник джей-бі, він ексцентричний, іноді егоїстичний, дуже цікавий, понад усе любить своїх друзів і прагне слави яку хоче здобути завдяки своїм картинам. актор віллем, він це комфорт, тепле і спокійне місце в яке повертався джуд (і я разом з ним), терплячий, м'який, розуміючий і дуже протектів бой. *хвилинку на видихнути* джуд. безжальний адвокат, має геніальний мозок, тяжке (жорстоке, несправедливе, жахливе) дитинство, вчиться довіряти і жити з минулим, створює сім'ю і оточує себе такими люблячими людьми.

і з цих чотирьох утворюється історія дорослішання, становлення, успіху, утворюється ціле життя. в цій книзі багато того, над чим потрібно подумати, багато того, що неможливо переварити і прийняти, багато того, що варто відпустити. в ній багато життя і огидного світу.

і якщо всі 827 сторінок супроводжувались поміткою "боляче", то останні 50 це суцільне "ЗУПИНІТЬСЯ" яке відчувається як перелом всіх кісток одночасно.

суцільна тиша і мені досі треба час, щоб усвідомити все це. бо я розумію що це могло би бути цілком реально. і таке дійсно трапляється.

і просто ніколи не читайте це, повірте.

Для мене це 10/10. Якщо готові страждати.

Людина, яка приховує свої рани навіть від найближчих друзів. Що з ним трапилося? Чому увесь його життєвий шлях супроводжує нестерпний біль? Пів книги друзі і читачі намагаються розгадати цю загадку. Але коли правда спливе, ви точно захочете стерти її зі своєї памʼяті.

Це історія про незламну дружбу чотирьох чоловіків, що триває ціле життя. Про любов, травми дитинства і боротьбу з неприйняттям себе. Про те, скільки страждань здатна витримати одна людина.

Об'єм книги спочатку лякає, але під час читання ти настільки прив'язуєшся до персонажів, що просто не хочеш, щоб вона закінчувалась.
Ця книга змусить вас відчути справжній біль. Нестерпний.
Не просто книга – а Маленьке життя.

Книга, у якій відразу можна здогадатись, що відбувалось і що буде відбуватись. Невідомі хіба що деталі.
Також не беріть цю книгу, якщо у вас "нечитун" : динаміки тут немає, тому більш ймовірно, що ця книга зажене вас у стан "нечитання", аніж виведе з неї.

Це щодо недоліків, які я відмітив.

Плюси.

Гарно прописані персонажі(дивно було би по-іншому, звісно, зважаючи, що обсяг книги майже 900 стр), особливо варто відмітити тут важливий соціальний контекст : кожен впізнає себе під час найгірших днів, свої думки, свої дії, свої прагнення тощо


Книга може спонукати до цікавих внутрішніх рефлексій, але навряд вона для багаторазового читання.

Ця історія про розбите життя, зламану душу, збочене насилля, гострі соціальні проблеми про які намагаються не говорити або замовчувати, сподіваючись на те, що таким чином вони зникнуть. "Маленьке життя" змусить розкрити очі і подивитися на світ чітким, не затуманеним поглядом.

Події розгортаються навколо одного з головних героїв, Джуда, чиє життя з самого першого дня почалося неправильно. Він маленький, який до останнього залишався наївним та з вірою в людей, був змінений хворим і запаленим світом в загнаного та заляканого звіра. Та не дивлячись на це знайшов вірне на надійне оточення.
Книгу я читала частинами, бо події давалися дуже болісно, іноді треба було перевести дух, переварити отриману інформацію. Оскільки впоратися з такою кількістью болю та зневіри за раз дуже важко.
Таких книг повинно бути більше, такі тексти торкаються душі та вертають на землю, іноді таке потрібно кожному з нас.

Відгук без спойлерів і розбору сюжету. Тут тільки мої емоції.
⠀
Розумію тих людей, які кажуть не читати тим, хто має діток. Розумію тих, хто каже взагалі її не читати! Також розумію тих, хто називає її найкращою книжкою на світі.
⠀
Вона жорстока, болюча і огидна. Вона змушує відчувати такі емоції, які до цього ви не були спроможні відчути взагалі, присягаюся.
⠀
Ця історія - це справжня кара. #ганьяянаґігара за щось по-справжньому карає своїх читачів.
⠀
І коли, під час читання, від болю просто вже бракує повітря, то починається нове речення і…стає ще гірше…
⠀
Але припинити читати неможливо! Забути все це неможливо! І тепер здається що нормально функціонувати більше неможливо.
⠀
Ще важливо наголосити на тому, що твір важко читається ще і через свій велетенський обʼєм, гігантські розділи і майже повну відсутність діалогів (тобто сторінки суцільного тексту-болю).
⠀
Прочитала за 3 дні, майже не спала, про їжу взагалі мовчу😐
⠀
Це дійсно найкраще, що я колись читала і в той же час я ненавиджу її всім серцем!
⠀
В улюблені і кращі цього року✨ Але #маленькежиття - це моє особисте пекло💔

Дуже довго чекала мене на поличках ця книжка-золото буктоку ще зовсім недавно. І от нарешті я її прочитала. Надзвичайно багато відгуків -від позитивних до максимально негативних. А мені сподобалось, як написано. Звичайно, ця історія пронизана неймовірним болем та випробуваннями,які, здавалось, просто неможливо витримати. Але людина може витримати багато болю, страху та зневіри. І хоч навколо світ прекрасний, з'являються нові хороші друзі , але розпач і внутрішню боротьбу з самим собою подолати непросто, а іноді і взагалі неможливо.

Я читала ці 880 сторінок, як історію людини, яка пройшла жахливі випробування в дитинстві та юності, але , на щастя, Джуд отримав можливість змінити оточення -навчання, прекрасні люди на життєвій дорозі, знання та робота. І незважаючи на все те прекрасне доросле життя, минуле неможливо забути, стерти з пам'яті чи якось змінити , та навіть просто поділитись із кимось. Страшне дитинство та спогади просто отруюють життя.

Тут дуже багато про насилля, жахливих дорослих, втрату себе , страшні проблеми зі здоров'ям . Джуд не міг відпустити те, що з ним робили , шукав,як виправдати кривдників і здавалося, що навіть не хотів відпустити минуле. При зовнішньому успіху, підтримці друзів,він щодня проживав минуле і робив з собою те, чого "заслужив".

Тут прекрасна лінія дружби і любові, батьківських стосунків із сином , але це книжка, яку не знаю,чи комусь порекомендую прочитати. Вона болюча, суперечлива, але безмежно прекрасна.