Галина Лицур-Щадей

Богдана завжди жила як казала мама, люди, директори, однак щось змінюється і дівчина починає жити за власним бажанням.

Звільнившись з роботи, Дана йде працювати в квітковий магазин, там вона щаслива. Дівчина мріє про чоловіка з її снів, але ж де його взяти, однак на менше вона не згодна.

Крім долі Богдани в сюжеті також цікава життєва ситуація у другорядної героїні - Тетяни, чому цікава? Бо я навіть уявити боюся, що дружина і матір двох дітей, яка ніколи не зраджувала своєму чоловіку зрозуміла, що кохає іншого…що вона переживає в книзі😢

Отже, свідомий вибір Богдани або погубить її, або ж зробить живою, а не звичайною оболонкою без почуттів.

Якщо описати цю книгу одним реченням, то це історія про те, як жити власним життям, а не втілювати очікування інших.

Тільки не та повчально-зверхня історія, які можна вичитати у нонфіках, а жива, справжня і неідеальна. Така, яку дійсно хочеться слухати, якій легко повірити і надихнутись.

Повільна, вдумлива і дуже особиста книга. Іноді, може, навіть надто повільна, але зміни в житті ніколи не відбуваються швидко.

Це історія жінки, яка вчиться дослухатись до власних бажань, і вже після того, як досягла у житті всього, чого прагнула її мати, вирішує розпочати все спочатку і тепер рухатись до того, чого прагне саме вона.

Дуже співзвучна мені з «Полюбити порожнечу», яку я читала не так давно.

❤️‍🩹 Ті самі теми пошуку, відкриття себе.

❤️‍🩹 Те саме відчуття дискомфорту у тому моменті, де героїня знаходиться зараз, і спроби зрозуміти, що саме спричиняє цей дискомфорт.

❤️‍🩹 Так само змішанні відчуття після читання - книга дуже хороша і потрібна, але не мені і вже не зараз.

Мене в цій історії часто втомлювало оточення головної героїні, її буденні реалії, її спогади. Воно все дуже доречне, дуже щире і справжнє - але було відчуття, що просто не моє.

Це історія багатьох людей, багатьох жінок, і багато кому відгукнеться і може навіть допоможе зробити правильні кроки у житті, якщо читати у відповідний момент.

В той, коли ти саме у пошуку і відчуваєш, що ніби все добре, але щось таки не так.

Коли треба розібратись в собі і у своїх справжніх бажаннях.

Така собі книга-терапія.

Від мене ж жирний плюс за дуже гарне оформлення, ілюстрації всередині шикарні.

Тож рекомендую, хоч по моїм больовим точкам історія і не пройшлась - я прям певна, що дуже багатьом жінкам вона просто необхідна, бо допоможе переглянути своє життя і напрямок руху. І припинити вимагати від себе забагато.

"Щастя - коли є хоч хтось. Навіть одна людина, якщо вона твоя, може собою заповнити пустку".


Давно я не відчувала стільки захвату від прочитання книги! Цей роман подарував мені і радість, і душевний щем, і сльози 🥹
Все як я люблю, тільки набагато більше ☺️

🏵️Дані 37. Дівчині з рудою копицею волосся на голові гріх скаржитись:вона має високооплачувану роботу, власне житло, а ще колекцію дипломів та сертифікатів, що засвідчують її високу кваліфікацію.

Захекана, завалена понаднормовою роботою, завжди з робочим ноутбуком Дана щодня протоптує ту саму стежку: дім - робота - дім. А ще частенько веде дебати зі своїм внутрішнім голосом - перфекціоністкою Богданою Олександрівною, яка не дає їй спуску і постійно критикує.
Але одного дня Дана звільняється і влаштовується продавчинею у квіткову крамницю.

🏵️ Ця книга про сміливість змінити все у своєму житті.Чи то пак не своєму, а чужому, яке проживаєш замість матері. Бо саме мати обрала для Дани такий шлях. Вона гарувала в три зміни на заводі, лише б донька вивчилася і не повторила її долі.

"Не повторюй моїх помилок!" - слова матері, які Дана запам'ятала на все життя. Вони стали для неї прокляттям. Дикий страх розчарувати матір оселився в її серці.

🏵️ Я не читала, я проживала цю історію. Смакувала кожне речення. Мова авторки така барвиста, вона міниться, переливається всіма кольорами веселки. Не відпускає.
Навіть другорядні персонажі прописані так виразно, що вони стають для тебе зрозумілими, близькими, рідними.

🏵️Книга не про ідеальну героїню, вона про жінку, яка знайшла в собі сили відстояти свої внутрішні кордони, начхала на всі стереотипи, і стала просто жити так, як їй підказувало серце.

Вона про тепло, яке наповнює душу, коли ти розумієш, що ти на своєму місці серед своїх людей.

Про відчуття гармонії з собою і з зовнішнім світом.

Про боротьбу за право бути собою.

Про переосмислення свого життя та внутрішнє переродження.

І про безмежне щастя, яке приходить до жінки в той особливий момент, коли вона тримає на руках свій малесенький, але такий прекрасний всесвіт🥹

Раджу всім серцем 🧡

"Вдома чекає Марко" - життєва і сумна історія про Богдану, Богдану Олександрівну і маленьку Даночку. Три в одному насправді.

Богдані майже 40. Доросла успішна жінка, яка понад усе боїться розчарувати маму. І через цей страх втрачає багато можливостей.

У книжці загалом буде багато про стосунки матері і доньки: як материнські очікування і страхи впливають на життя навіть дорослих дітей. "Не можна казати - бо у мами ж серце". Тому обираємо їсти себе поїдом, ходити на роботу, яка не приносить задоволення і уникати стосунків, бо треба вчитися, треба працювати.
Спочатку - "не повторюй моїх помилок". А роки йдуть. А потім уже: чому ж ти самотня?
Рефреном: що люди скажуть?

Попри те, що життєві обставини у нас з героїнею зовсім різні, я дуже добре її розумію. Завдяки майстерності авторки я змогла гарно відчути Богдану. Її почуття і її переконання.

Весь процес читання супроводжувало щире бажання, щоб у Богдани усе було добре.
Там, де хто погодився б на синицю у руці, вона трималася за своє. Відверто розповіла, що відчуває і чого не відчуває, не намагаючись підлаштуватися від чужі почуття.

Фінал засмутив мене суто через симпатію до Богдани, але у плані сюжету він логічний і життєвий.
А ще у цій книзі зображена прекрасна дружба.