Книга Філа Пухарєва "Це вам не естрада. Крутими стежками української попмузики XX століття" – це справжнє відкриття для всіх, хто цікавиться історією української музики. Це не просто збірка фактів, а захоплива подорож у світ звуків, образів та доль, що формували українську попкультуру протягом минулого століття.

«Це вам не естрада. Крутими стежками української попмузики XX століття» — Філ Пухарєв Ця книга — як старенька платівка, яку раптом запускаєш після років тиші, й вона зненацька звучить напрочуд свіжо. Філ Пухарєв не просто розповідає історію української попмузики — він проводить нас закуліссям, яким ходили ті, кого ми сьогодні бачимо лише на ретро-плівках чи згадуємо на святах із дитинства. Це не суха енциклопедія, а справжнє роуд-м’юзик-шоу: тут і забуті зірки, і культурні ренегати, і ті, хто творив моду з нічого, співаючи під акомпанемент часу й цензури. Автор пише з гумором, теплом й іноді з доброзичливою іронією. Іноді щемко, іноді гучно, іноді дуже по-нашому — з тугою й любов’ю. Рекомендую всім, хто цікавиться українською культурою, попмузикою чи просто хоче краще зрозуміти, з чого зроблено наш музичний ДНК. Бо ця книжка — точно не естрада. Це — документ серця.

До цієї книги мої знання про нашу українську естраду обмежувались Івасюком, Яремчуком і Ротару. Проте ця книга — ідеальний посібник для таких як я, які ніколи цією темою не цікавились і тільки поринають в світ нашої української культури! Тут ви дізнаєтесь про долю найвідоміших пісень та бендів, як створювались шлягери та хіти і який тернистий шлях вони проробили перед тим, як стати у всіх на слуху... Автор дуже доступно, з гумором розповідає нам про музичний світ та його виконавців) Дуже сподобались частини про львівський джаз-бенд, створення таких хітів як "Намалюй мені ніч", "Києве мій", "Гуцулко Ксеню". Єдине, що трохи напружувало в цій книзі — подекуди не дуже доцільний гумор автора і сленгові слова (їх тут багато, будьте готові). А так — ідеальна книга і на подарунок, і для себе!

Філ Пухарєв — український журналіст та автор Telegram-каналу про українську поп-музику радянського періоду «ПЛАЙ», створив книжковий гайд, що розкриває історію ключових постатей української естради, історію пісень та головні події української попсцени. Тож не ромкомами і фентезі єдиними, люблю інколи почитати щось і культурно-просвітницьке. А тут така чудова книга, про музику, та ще й про розвиток. Про ті пісні, що ми слухали в дитинстві, підлітковому віці і навіть зараз. Від «Щедрика» Миколи Леонтовича до Монатіка. Зізнаюсь відверто, що я не покладала великих надій на цю книгу, але як я помилялась. Автор, без води, дуже цікаво з використанням молодіжного сленгу викладав нам інформацію про розвиток української музики. Також, я дізналася багато цікавих фактів про різні періоди розвитку та про самих авторів та виконавців. Після кожного розділу, можна відсканувати QR-код та послухати всі пісні, які згадувалися в тексті, та поринути в ту атмосферу (можна навіть підспівувати, ну принаймні я так робила? особливо «Червону руту») Тож всім поціновувачам подібних книг, ця сподобається обов’язково. Я вважаю, що має ставати більше таких книг, щоб всі розуміли, як тяжко було виборювати кожну пісню в ті часи і як важливо зберігати їх зараз.

"Це вам не естрада" - це справжній музичний скарб, який розкриває невідомі грані української поп-музики радянського періоду. Автор майстерно веде читача крізь десятиліття, знайомлячи з ключовими постатями, історіями легендарних пісень та важливими подіями, що формували українську естрадну сцену. Читаючи цю книгу, розумієш, наскільки глибоко вкорінена в нашу культуру музика, яка супроводжувала нас у різні часи – від затишних посиденьок до складних історичних подій. Пухарєв не просто перелічує факти, а й оживляє епоху, показуючи, як творилося наше музичне надбання в умовах політичного тиску та культурної експансії. Особливо захоплюють маловідомі історії, приховані за знайомими мелодіями. Хто б міг подумати, що за ліричною "Піснею про вчительку" криється воєнна таємниця, а український джаз має таке несподіване коріння? Цікаві факти про створення гімну Києва та інші несподівані відкриття роблять читання книги надзвичайно захопливим. Автор не обмежується сухим викладом історичних подій, а створює живе та емоційне полотно, яке пробуджує ностальгію та гордість за власну музичну спадщину. Застереження про непереборне бажання слухати музику після прочитання книги – абсолютно справедливе! Готуйте навушники, адже після знайомства з "Це вам не естрада" ви точно захочете переслухати улюблені пісні та відкрити для себе нові імена.

Є два основні пункти, які мені сподобались: ✨ структурованість і лаконічність у поєднанні з великою кількістю насправді цікавих фактів. Книга поділена на частини та розповідає про відомі хіти та визначних постатей української поп-сцени від 1900-го року до сьогодення. Написано дуже цікаво, без великої кількості води та цієї «сухості», з якою нам подавали біографії письменників на уроках української літератури. Читається дуже легко. ✨ наявність QR-кодів після кожного розділу: скануєш і слухаєш плейлист з композиціями, про які розповідав автор. Дуже зручно і додає +100 до атмосфери. Що мені не сподобалось? ?‍♂ на перших сторінках автор попередив про те, що буде багато гумору, молодіжного сленгу, англіцизмів та трохи нецензурної лексики (так задумано). Таке авторське рішення було аргументоване наступним чином?: «така стилізація допомогла мені позбутися баласту «заквітчаної» словесності, якою про естраду висловлювалися за радянських часів, і уявити, як про неї свого часу могли б написати провідні закордонні музичні видання». Насправді саме через це книжка не отримала від мене 5 зірочок. Це дратувало. Дуже. Текст був настільки рясно всіяний сленгом, що іноді було важко читати, бо це нагадувало мені мою вчительку німецької (!), яка «вері гуд дубовий тейбл». ?‍♀ Всі англіцизми були позначені або зірочкою із поясненням під рисочкою на цій же сторінці, або номером і пояснені у примітках (вибачте, якби я не зрозуміла, що значить якесь слово, я б все одно не шукала його десь в кінці книжки по номеру примітки). В той час, коли слова «дедлайн», «сонграйтер», «спіноф», «спойлер», «мерч» чи «офер» вже здаються нам звичними, фрази на кшталт «вона пропушила у ЗМІ історію», «композиції, під які можна денсити», «мелодія, на його думку, звучить не айс» на позначення подій, які відбувались у ХХ столітті, звучить дуже дивно. Але в цілому книжка непогана. Вона легко і швидко читається. А головне: я думаю, що таких книг - про культуру, мову, історію, але написаних просто і цікаво - повинно ставати все більше.

Ностальгічна екскурсія стежками укрпопу ХХ століття В кінці кожного розділу приємні бонуси у вигляді плейлистів із піснями згаданих виконав_иць і композитор_ок. Думки: Книга викриває замовчувані сторінки історії української музики та розповідає про співа_чок, композитор_ок і сонграйтер_ок, яких радянська влада намагалася стерти з культурного простору; Автор розкриває, як через естраду нам десятиліттями нав’язували російський культурний продукт, витісняючи українське на периферію; Багато неочевидних фактів про українських музикант_ок, чиї пісні могли звучати в кожному домі, але імена часто залишалися в тіні; Робота мотивує глибше зануритися в українську музику, цінувати її коріння та свідомо підтримувати своє, а не ворожий контент; Мова — це не просто засіб комунікації, а важливий інструмент формування ідентичності та культури. Для тих, хто хоче відновити музичні пробіли після кенселінгу всього російського.

Вражатися і слухати! Слухати і вражатися! Мандрівка крутими стежками неймовірних хітів, про створення і походження яких мало хто знає Вам — у цьому напрямку! Та якщо чесно, більшість інформації в книзі, дякуючи своєму батькові-музиканту, я знала, але структуровану і не зле написану історію української естради книжковий ринок має чи не вперше Отже, подорож музичним плаєм починається від далеких 1900-х і закінчується сьогоденням На цьому шляху ви дізнаєтеся про трагічні долі Леонтовича, Івасюка, Яремчука та інших не менш легендарних особистостей Як сталося, що до музичної кар'єри Скорика причетна Соломія Крушельницька, а Сонгаївському в Парижі найбільше запам'яталися чорнобривці на клумбах Як і коли "зацвіла" "Черемшина" і чи існував би "альтернативний гімн" України, якби Петрененко погодився жити й працювати в Японії А ще... Про цікаві, а подекуди шокуючі, факти "Гуцулки Ксені", "Марічки", "Червоної рути", "Пісні про вчительку", гімну Києва та інших шедеврів Про любов і ненависть у "Смерічці", зашквари Мозгового, "народження" вічного "юного орла" Поплавського і про спільне між ОУН та шлягером "Два кольори" Що насправді джаз, дуже якісний український джаз, існував ще до Незалежної України. В середині 30-х систему зламали п'ятеро україномовних гіпстерів - гурт "Ябцьо-джаз". Послухайте і ви буде здивовані! Що з музикальної родини Мареничів, яка мала трійко синів, лиш один син Валерій залишається в музиці. Це вже потім "тріо" доповнюють дві корінні росіянки!!! Яким так полюбилась українська мова та культура Як сталося, що олдскульних поп-легенд зараз почали запрошувати скрізь і всюди, а під їхні пісні знімають тіктоки і створюються меми Чи довго триватиме ця нова хвиля популярності хітів Гіги, Зіброва, "берегині української пісні" Раїси Кириченко та Іво Бобула? Відповідати не обов'язково) Але тим, хто цікавиться українською естрадою, цю книгу обов'язково треба прочитати А ще переглянути документальний фільм "Феномен Івасюка" на ютуб-каналі "Загін Кіноманів", стрічку "Яремчук: Незрівнянний світ краси" та проєкт Тіни Кароль "Дім звукозапису", де лунають хітяри минулого у виконанні сучасних артистів