Енн Фрейзер

Незвичайний ракурс, нетривіальний сюжет і напружена атмосфера - це те, з чого складається цей захопливий трилер, перший з циклу про Внутрішню імперію.
Дуже динамічно і захопливо з першої сторінки.

📃 Серійний вбивця через роки увʼязнення погоджується нарешті показати місця поховання своїх жертв, але за однієї умови: при цьому має бути присутня його донька, яка і сама стала агентом ФБР.

Але, звісно ж, багато що піде не за планом, і на поверхню випливуть кілька темних таємниць. Психологічний тиск буде надзвичайним, а попереду ще купа неочікуваного.
Історія дуже кінематографічна. Тримає в напрузі, і хоча сюрпризи можна передбачити, читати дуже цікаво.

💀 Про дитячі травми, що лишають довжелезний шлейф і затьмарюють очі.
💀 Про нездорові стосунки і наслідки, до яких вони призводять.
💀 Про стійкість і про те, на що людина здатна, коли має достойну мотивацію.

Дуже хороший трилер на пару вечорів.

Це перша частина циклу, але історія цілком довершена, хоча одне питання лишилось без відповіді.
Мені найбільше сподобався саме опис психологічного стану головної героїні і те, як виписаний її персонаж. І увага авторки до деталей.
Тож продовження читатиму обов’язково, і не тільки тому, що хочу отримати останню відповідь, але й тому, що авторка однозначно вміє створювати моцні сюжети.

Книга, яка залишила більше запитань ніж відповідей.

Задум цікавий, але виконано "сухо". Все починалося багато обіцяюче: пустеля Мохаве, що ховає в собі десятки жертв, тандем детектива, який має особистий мотив у розслідуванні та співучасниці злочинів, що намагаєшся очистити совість.

Але після захоплючої зав'язки події відбувалися монотонно без будь-якої напруги.
Той треш, що відбувався наприкінці, взагалі щось із "області фантастики".
Це ж начебто детективне розслідування, але пару моментів залишились відкритими. Не зрозуміло чи відповіді будуть у другій частині чи фінал з розряду "додумай сам".

Але найголовніше питання в мене до мотивів злочинів 🙈 Нажаль без спойлеру неможливо розповісти, що саме викликало в мене нерозуміння)

Авторка зробила акцент на внутрішньому світі героїв, тому мабуть саме розслідування другорядне, мені так здається.

Я читатиму продовження, щоб спробувати отримати відповіді на відкриті питання.

Тереза Вейр - американська письменниця почала свій літературний шлях досить давно - ще в 1980 х роках минулого століття і стала відома як авторка романтичних романів. З часом вона почала писати і в інших жанрах (в тому числі трилерри) і для цього обрала псевдонім Енн Фрейзер. Літературознавці про цей бік її творчості писали, що вона “створює абсолютно магнетичний переконаний саспенс”. Це те, що мені потрібно подумала я і замовила “Знайди мене”. Батьком саспенсу вважається Альфред Гічкок, який був майстром створювати атмосферу тривожної невизначеності, напруженого очікування і очікування чогось жахливого (suspense (англ) - невизначеність, неспокій) і, звісно ж, я очікувала щось подібне від цієї книги.

Отже, Бенджамін Фішер, також відомий, як “Вбивця з Інленд Емпаєр” після 30-ти років, проведених в в’язниці, нарешті погодився вказати місця, де були поховані його жертви. Він зустрічається з молодим детективом Деніелом Еллісом і висуває лише одну вимогу - “я хочу, щоб поруч зі мною була моя донька”… ЇЇ маленьку він використовував в якості приманки і тепер висуває вимогу, що лише за її присутності зробить це. Та маленька дівчинка (Ренні) виросла, стала фахівцем з профілювання від ФБР, але залишила свою службу через тіні минулого та посттравматичний стрес, переїхала в пустелю і займається гончарством. Чи захоче вона допомогти? Можливо вона була не лише інструментом свого батька, але і надихала його? Не спішіть з висновками, все заплутано більше, ніж здається з першого погляду!

Енн Фрезер намагається розкрити психологію головної героїні, персональний конфлікт якої з минулим створює певну інтригу звісно. Вона виводить на грань моральних та етичних дилем, змушуючи думати про те, наскільки далеко можна зайти заради приховування правди.

Особисто мені не вистачає глибини або якоїсь “родзинки”. За мить, після того, як я перегорнула останню сторінку книги, я вже думала, геть про щось інше. “Знайди мене” не зачепила, не лишила будь-який “післясмак” після себе. В цілому - непогана книга, але “на один раз”, на один вечір…

Пустеля. Безмежний простір, неповторний в своїй красі та безжальний в своїй спеці. Також, це мапа з хрестиками, що належить убивці. Бен Фішер понад тридцять років сидить у в'язниці. Після довгої мовчанки, він готовий розказати, де захоронив своїх жертв. Але в нього одна умова - зустріч з донькою Рені, яка була присутня чи не під час кожного вбивства.

Рені в свою чергу встигла попрацювати в ФБР, відсторонитися від матері та оселитися відлюдницею в пустелі. Звісно, тарганів у неї багато, але не менше, ніж загадок в тій історії.

Мені сподобалося, що тут є зв'язок між всіма - детектив, Рені, її сімейка та той їхній друг. Навіть сюжет доволі закручений - для серії CSI згодиться. Плюс, швидко читається.

Що не сподобалося - авторка наче періодично намагалася нагнітати тим, що п'ятирічна дитина впливала на батька, була злом і взагалі мала з ним токсичні стосунки. Нагнітала і так з того нічого й не витиснула.. просто аби увагу привернути. Також недосказаність щодо Моріса - яку він роль відігравав і в цілому його участь в їхній сім'ї. Якесь нерозкрите тріо вийшло. І здатність Рені бігти після падіння зі скелі, доби (чи приблизно) поневіряння пустелею з тріщиною в тазу, зламаним ребром і вивихнутою щиколоткою прямо заслуговує аплодисментів стоячи.

Не скажу, що тут є сильна напруга, чи привід полоскотати нерви, але почитати на раз згодиться.