Ендрю Нейдерман

Ендрю Нейдерман, «Адвокат диявола»

✨ 5 з 10 ✨

В цій історії багато розкоші, зверхності, сумління і ДУЖЕ багато містики. Книжка дуже схожа на «Острів Проклятих»: тут теж не зрозуміло де персонаж перетинає межу між безумством і окультизмом.
 
Мені дуже не сподобався переклад. Іноді здавалось, що перекладав Гугл, бо виринали фрази типу «Нам варто подбати про власний столик» (про те, що потрібно замовити їжу в ресторані) і «Будь ласка, не дозволяйте мені більше забирати у вас час» (Don’t let me take your time) можна ж було перекласти як «не буду більше вам заважати». Українською так ніхто не говорить, тому читається воно дуже неприродньо і притягнуто.
 
Щодо сюжету і стилю. Якщо вірити задньому форзацу, то автор написав більше ста книжок, і я відчула, що він надає перевагу кількості над якістю. Я десь до двохсотої сторінки взагалі не розуміла куди йде історія, і в мене вже виникла ідея (дивіться карусель і напишіть, що думаєте👇) альтернативної кінцівки. Тільки на останніх двох чи трьох сторінках я зрозуміла загальну ідею. Мені знову сподобалась ідея, але не зайшло виконання 😅
А ще автор при представленні нового персонажа постійно в деталях описує його зовнішність, зріст, колір очей і у що він чи вона вдягнені. У мене постійно було враження, наче я читаю фанфік, а не «культову» літературу.

На початку проскочила сцена, де головний герой збирається виправдовувати перед судом свого підзахисного, який сходив наліво, бо «у нього є чоловічі потреби». Окей, книжка частково про недоброчесних людей, але мене отаке тригерить. Всі жінки або гіперсексуальні, або гіперстрьомні. Успішних юристок в Нью-Йорку не існує - все, що треба знати.
 
Пів бала я накинула за те, що не могла викинути історію з голови декілька днів, а отже чимось вона мене все-таки зачепила, хоч мені і зовсім не зайшов стиль. Але фільм набагато крутіший.


‼️ Далі я опишу свою ідею альтернативної кінцівки.
⚠️ Але обережно - там є спойлер до існуючого сюжету.



Після того, як Гелен попереджує Кевіна про те, що його майбутня дитина - це дитина диявола і її потрібно позбутись, Кевіну не варто було їй вірити. Потрібно було приспати його сумління, а потім перенести історію на 15 років вперед.
В них народилась дівчинка, гарна, розумна, приємна дитина. І її ґвалтує якийсь негідник, батьки в розпачі, Кевін хоче діяти, і діяти різко, швидко, болісно. Але Мільтон дає його справу саме Кевіну, і каже, що якщо Кевін не зробить так, щоб цього злочинця виправдали, він погубить всю його родину.

Міріам і донька, звісно, розгублені, коли він бере справу. Вони його зненавидять після того, як він допоможе виправдати ґвалтівника власної доньки, йдуть від нього, і він залишається сам. І це його плата за роки розкоші і задоволення, плата за совість, яку він ігнорував довгими роками, і невеликий реверанс його першій справі, коли він допоміг виправдати домагання до малолітньої дівчинки.

Чи знаєте Ви, що адвокат диявола це цілком реальна історична посада, запроваджена у кінці ХVІ ст. католицькою церквою?
Адвокат диявола (офіційна назва – зміцнювач віри) мав досить цікаві повноваження: він збирав всі можливі аргументи, що могли б завадити канонізації або беатифікації праведника. Якщо адвокату диявола вдавалося «накопати бруду» на праведника канонізація не відбувалася.

З часом «адвокатом диявола» почали називати людей, що захищають позицію, яку, на справді, не підтримують. Саме ця ідея здалася мені центральною у романі Ендрю Нейдерман.
Сюжет книги розвивається навколо постаті молодого та амбітного адвоката Кевіна Тейлора. Вигравши досить суперечливу справу, Кевін отримує все чого так прагнув: посаду в успішній адвокатській конторі, фінансову забезпеченість, можливість брати участь у гучних кримінальних процесах. Проте чим саме йому доведеться платити за неочікуваний успіх?
Не знаю чого я чекала, обираючи цей роман для читання, але отримала точно інше. Приставки «культовий», «надихаючий», що зустрічаються у кожному другому відгуку до книги, створили в моїй голові завищені до неї очікування.

Безперечно, роман читається легко та швидко, проте мені не вистачило деталей, сюжет здався не достатньо розкритим. А ще жіночі персонажі, навіть дружина Кевіна Міріам, за перетвореннями якої мав би слідкувати читач, видалися мені пустими та картонними.

Е. Нейдерман заклав у роман, безперечно, глибоку думку: пішовши на угоду з дияволом один раз, людина на завжди потрапляє у його владу. Проте після читання «Адвокату диявола» в мене лишилося чітке відчуття незавершеності.

Книга "Адвокат Диявола", за мотивами якої існує одноіменна екранізація, написана Ендрю Нейдерманом розповідає нам про молодого адвоката Кевіна Тейлора, який проживає в типовій американській елітній глибинці - Блайсдейлі та працює в місцевій адвокатській фірмі. Він одружений на Міріам, дівчині з модельною зовнішністю, яка намагалась працювати моделлю, та не вийшло, дітей у подружжя нема. Жага до чогось великого в адвокатстькому житті завжди була притаманна Кевіну, однак в провінції й не було ніяких гучних справ, до одного моменту, моменту величі Кевіна Тейлора...

Вчительці Лоїс Вілсон висувають обвинувачення в сексуальному насильстві по відношенню до 10-річної дівчинки та її подруг. Ніхто у Блайсдейлі не хотів братись за цю справу, але Кевін наполіг... Або я візьму цю справу, або я звільняюсь і він почав працювати над нею попри великий тиск збоку населення та його рідних і родини Міріам. На перший погляд свідчення головної свідкині звучали дуже правдиво, однак, майстерно зрозумівши, що діти частково брешуть, він відкидає всі свідчення, та виграє цю справу. Після перемоги у справі він отримує масовий осуд за дії, які він вчинив у суді, за те ставлення, яке він проявив до 10-річної дівчинки. Святкуючи з Міріам перемогу у суді, до них з'являється адвокат з Нью-Йорка Пол Сколфілд, який пропонує Кевіну роботу в самісінькому Нью-Йорку, працю над найгучнішими кримінальними справами, як того хотів Кевін усе своє адвокатське життя. Все, що відбудеться далі у книзі, завжди буде мати питання від Кевіна самому собі "Що я роблю і хто вбіса такий цей Джон Мільтон?" Його життя лине аж надто ідеально щоб бути правдою, його кохана, Міріам, теж відчуває себе по-новому, незвично, але, щасливо, але як так вона перетворилася з ненависниці мегаполісів в найбільшу їх улюбленицю. Як фірма виграє всі справи, що попадають до них на стіл?

На моєму книжковому столику є декілька поличок, обов'язково загляніть до кожної, там ви знайдете багато цікавого та корисного.

Художність: 10/10
Мурашки по шкірі: 10/10;
Переклад та граматика: 9/10;
Загальна оцінка: 10/10.

Уявіть себе молодим, досить успішним амбіційним адвокатом. Щасливий шлюб, любляча дружина, стабільна робота...
Але душа бажає гучних справ, хорошого заможного життя, слави. Доля підкидає такий шанс і ви виграєте досить гучну справу, як для вашого містечка, хоча сумління після цього трохи гризе, але ж це не важливо, бо робота виконана ідеально, клієнт виправданий, перемога як не крути.
А тут ще й адвокатська фірма з самого Нью-Йорку запрошує до себе на роботу. Умови? Вони казкові: великий кабінет, як у мріях, ошатна квартира (в будинку фірми) за яку не треба платити оренду, лімузин з водієм на роботу та з неї, зарплатня вдвічі вища, ніж могла б бути...

Чи це не диво? Але чим доведеться заплатити за це? Чи лишень сумлінною працею? Хто такий цей містер Мілтон, власник фірми? Чому кохана дружина так змінилась? І чи можна видертись з тенет зла?
Ці та інші питання, а також відповіді на них, чекають на вас в книзі, за якою була створена культова екранізація.

Мені сподобався розгляд справ адвокатами, хоч я і далека від юриспруденції, а також все від прологу та зав'язки подій, до стрімкого їх розвитку, і цікавого фіналу, який виявився неочікуваним й від того ще більш захопливим.

Містицизм переплітається з реальністю, в яку складно повірити. Особистість підміняється потрібним набором характеристик. Здоровий глузд відʼїжджає на задній план. Ось три пункти, які максимально точно описують, шо відбувається в цій книзі.

Зважаючи на тему, я думала, що це буде або непросте, або дещо занудне чтиво. Однак виявилось, що роман написано дуже легко: багато діалогів, поступовий внутрішній супротив, тонкі жарти, які трохи розбивають четверту стіну (адже зрозумілі тільки читачу – не героям).

Все це створило просто ідеальну картину – за подіями цікаво спостерігати, вони мають емоційний відгук – здивування, обурення, розпач і в кінцевому результаті шок і екзистенцію.

Мені не сподобався ні один персонаж – хтось дратував, дехто бісив, на головного героя хотілось кричати: «Йолопе, шо ти робиш?»

Фінал розбив мене вдрузки – я абсолютно не очікувала, що автор так поступить з героєм. З одного боку це приємне здивування – мовляв, Нейдерман, ти мене переграв, оце ти тут накрутив. З іншого – бляяяяяяяя! 😫

Отже, шо я можу вам сказати? Беріть і читайте. Цей роман точно вартий уваги 🔥

P.S. Подивилася фільм – в ньому змінено багато сюжетних рішень, включно з фіналом. Тож хто дивився і не читав – можете відкрити цю історію для себе по-новому.