Емілія Гарт

Анотація до роману складена дуже вдало: обіцяє цікаву історію, важливі теми, приємні хвилини з книгою - одразу захотілося прочитати.
В принципі, все так і було.

Історії трьох героїнь, які живуть в різні часи, але стикаються з тими самими проблемами, написані цікаво і читаються із задоволенням. Оповідь постійно переключається з однієї персонажки на іншу, підтримуючи зацікавленість і не даючи шансів відкласти книгу. Ставлення до жінки в суспільстві, неприйняття інакшості, токсичні стосунки, побутове насильство, сміливість та сила духу  - теми важливі і, на жаль, завжди на часі.

Але... Навіщось авторка під кінець пробує перетворити цілком реалістичну історію (окрім епізоду з їстівним кексом в будинку, що стояв закинутим близько року) на містичний трилер. Було: близькість і гармонія з природою - стало:  керування бойовими воронами і мошками. Трошки занадто, як на мене. І ще - забагато порівнянь та метафор, часом недолугих, доданих виключно для краси, і саме тому важких і незрозумілих.

Загалом, дуже непогана книжка, щоб провести час, атмосферна, трошки віє готикою.

📖 "Вона часто перечитувала книги, які любила в дитинстві, знайомство з якими стало для неї бальзамом – "Казки братів Ґрімм", "Хроніки Нарнії" та її улюблена "Таємний сад". Часом вона заплющувала очі й опинялася не в ліжку з Саймоном, а у плетиві рослин маєтку Мізелвейт, споглядаючи як троянди гойдаються на вітрі.

Можливо, саме це було його проблемою. Що він міг контролювати її тіло, але не розум", – уривок із книги Емілії Гарт "Непокірні"

📮Прокрутіть подумки ще раз ці слова: так, контролювати розум особистості не під силу нікому. Межі тільки в нашій голові: їх можна не лише вибудовувати у вигляді оборонних споруд для власного "Я", а й розбивати вщент на вітражні гострі скельця. Позаяк не існує для людини нічого більш цінного як свобода. І щирі почуття – про тонке вміння поважати, оберігати цю природню волю іншої людини. Як і свою власну

🖇Сюжет історії "Непокірні" багатоплановий. Тут панорама п'ятьох століть й історії життя трьох жінок. Загадкових, вольових, поєднаних мереживною ниткою однієї таємниці.

🧭Так Кейт Вейворд тікає одначе із Лондона у віддалене село на півночі Англії у будинок, який залишила їй, внучатій племінниці, тітка. Втікає від чоловіка, котрий підіймав на неї руку, обмежив від соціальних контактів, стежив за її кожним кроком. Що ж її чекає там? Занедбаний дім із цікавим антуражем, листи зі сургучевою печаткою, віднайдені у шухляді, тонкий аромат розаріїв спокою, пташині піруети над головою. Невідомість, одним словом! Втім, у її ситуації крок у невідомість є власне першим на шляху до зцілення. Втеча від іншого тут як біг назустріч зі собою! Кейт повертається до всього того, що всім серцем обожнювала раніше. Зокрема до папепових історій із деревними нотками пачулі:

✒️"Ті останні дні в бібліотеці, перед тим, як вона залишила Саймона, здавалися тривожними, небезпечними: вона здригалася від цокання годинника на стіні, від кожної тіні, що падала на сторінку. Певний час вона думала, що втратила ці чари: здатність занурюватися в інший час, інше місце. Це було таке відчуття, наче вона розучилася дихати.

Але більше їй не варто хвилюватися. Тепер світи, персонажі, мов маяки у її мозку. І нагадують їй, що вона не сама".

🖇Далі Кейт дізнається, що її прародичку Альту Вейворд звинуватили в чаклунстві, піддавши судовому процесу. То ж історія пронизана всуціль чарами й секретами. А ще – особливою суперсилою жінок роду Вейворд, яка полягає у їх любові до природи:

📖 "Вона сказала, що в моєму серці є природа.Так само, як у її серці, а до неї – у серці її матері. У нас, жінок роду Вейворд, є щось таке, що міцно пов'язує нас зі світом природи. Ми можемо відчувати її, сказала вона, так само як відчуваємо гнів, горе чи радість. Тварини, птахи, рослини – вони приймають нас, визнають нас..."

Обсидіановий відтінок крила ворони, поцяткований всуціль білими крапками, кулон із вигравіюваною літерою "В", фоліанти старих книг. Вся ця мізансцена розкішно розкриває історію. А завершивши читання, зринає у пам'яті почута фраза: "Дехто ніколи не любитиме тебе, бо сила твого духу дратує їх демонів".

📍Можливо, бути іншою - це, зрештою, не так уже й погано. Можливо, це те, чим можна пишатися. (С)

🪶Weyward (непокірні, норовливі, примхливі) - це не їхнє справжнє прізвище. Так називали їх ті, хто не розумів і боявся. Жінки цього роду мали особливий дар, дар пізнання природи, вони цікавилися кожною квіточкою, комашкою, рослинкою чи жучком, птахами та тваринами, вони вміли взяти їхню силу, енергію і направити на допомогу людям. Та іноді цей дар ставав прокляттям. Чи то в середні віки, коли тебе запросто могли назвати відьмою і засудити за злочини, яких ти не робила. Чи у XX столітті, де жертва була сама у всьому винна. Чи навіть у XXI, коли опинялася у пастці аб'юзивних стосунків.

🪶Альма, Вайолет, Кейт. Три жінки з роду Вейворд, але з різних епох, долі яких переплелися. Їм випало багато випробувань, вони зазнали знущань зі сторони чоловіків, але зуміли знайти свою силу, вистояти, захистити не лише себе, а й інших жінок.

🪶Це дебютний роман австралійсько-британської авторки. Я зацікавилася анотацією і зовсім не пошкодувала, що купила книгу. Роман сподобається тим, хто любить історії про становлення сильних жінок, виживання у світі чоловіків, боротьбу за жіночі права та сімейні таємниці, настояні часом.

🪶P.S. Не останнє місце в цій історії відіграє ворона, моя тотемна птаха 🖤🖤🖤, але це й так зрозуміло із обкладинки.

Мені дуже "зайшло". Я нічого не очікувала, але читання захопило.

Історія про далеко не одне покоління жінок, які змогли вистояти в бою із життям загалом. Жінки, які боролись, які мали силу.

В цьому тексті абсолютно не бентежать стрибки в часі - розповіді про жінок Вейворд. Як на мене, всі ті переплетення, згадки , натяки - це все дуже органічно сплітає сюжет. Ви познайомитесь з Альтою, Вайолет та Кейт - і вам пощастить, бо на відміну від вас, ці рідні духом і по крові жінки не мали щастя знати одна одну, але вони знали, що сила роду Вейворд завжди поруч, завжди підтримає і врятує.

Ця книжка лишає дивний, але приємний післясмак. Я прожила кожну історію кожної героїні.

Пам'ятаю, той час коли я прочитала "Тринадцяту казку" Сеттерфілд, а за нею "Там у темній річці", і як вразили мене ці книги, своєю атмосферою та готичністю, а що більше мене здивувало, так це те, що про ці книги мало хто говорив. Те ж саме можу сказати й про дану книгу. 

Мова піде про жіночий рід, який має надвелику силу з природою, це комахи, птахи та рослини, завдяки яким вони можуть протистояти чоловікам-об'юзерам. Долі жінок розповідаються з далеких часів, і тільки у 21 столітті пазли усіх доль складуться докупи.

Таку книгу хочеться радити, але, як на мене, ідеальний для неї час то осінь.

«Непокірні» - це дебютний роман авторки. Якщо ви любите щось про відьомство із атмосферою таємниць - це точно історія для вас.
⠀
У книзі авторка розповідає про трьох жінок, які жили в різний час, але мали багато спільного:
⠀
👉 Альта жила в 1619 році. Часи, коли жінок могли вбивати, називаючи «відьмами». Власне саму Альту звинувачували в чаклунстві. Її судили. Тож частини про неї більше присвячені саме судовому процесу - допиту свідків, опису того, за що ж власне Альту судять. До речі, лише про неї авторка пише від першого обличчя (і цьому є пояснення).
⠀
👉 Вайолет жила в 1914 році. Вона виростала без мами, але мала деспотичного батька. Ще в неї був брат Ґрем. На її долю випадає багато негараздів і Вайолет доводиться ухвалювати важкі рішення. Вона по крупинках збирає інформацію, щоб встановити, хто ж вона насправді.
⠀
👉Кейт живе в наші часи - 2019 рік. У дитинстві вона пережила страшну трагедію, після якої називає себе чудовиськом. Можливо, саме це стало причиною того, що її втягнуло в абʼюзивні стосунки, з яких жінка тривалий час не може вийти.
⠀
Здається, що між цими різними жінками немає нічого спільного, насправді ж вони всі одного роду. У принципі можна назвати цю книгу такою собі сімейною сагою про жіночий рід родини Вейворд. Що ще між ними спільного? Усі вони - непокірні. Сильні жінки, жінки, які готові боротися за себе, свої права, думки і рішення. Жінки, які черпають силу від природи та які долають свої страхи. Ця книга має феміністичний посил. Чоловіки в цій історії переважно змальовані в негативному світлі.
⠀
Для мене книга була дуже атмосферною. У кожному розділі авторка передала відчуття чогось таємного, похмурого, злого, будь-то 1619 рік, коли жінок судили за відьомство, чи 2019 рік, коли жінки вже мали права.
⠀
Проте сама історія мені була не дуже динамічна. Читалась доволі довгенько, хоч і не нудно. Книга дуже хороша - майстерно написана, з цікавими діалогами, детальними описами.

⚫Історія трьох жінок - Кейт, Вайолет і Альти, яких поєднує сімейний зв'язок та певні внутрішні особливості їх сім'ї.
⚫Історія про те, як невідоме лякає людей в 1619, 1942 та 2019 рр.
⚫Історія про важку долю трьох героїнь, які походять з родини Вейворд.

Я розуміла, що чоловіки тут будуть дуже гидкі. Так і вийшло. За винятком кількох осіб, які все таки були добрі до героїнь. Але цих хороших чоловіків практично не було розкрито. Вони просто як другорядні герої на фоні.

Книга це розповідь життя з усіма радощами, трагедіями та поворотами.

З однієї сторони, як літературна історія це дуже сильна робота. Передає відчуття радості, приречення, спустошення кожної події. Дуже круто переплетені факти та події. Відчувається поєднання природи та людини, їх біль та любов, їх підтримка та взаємозалежність.

З іншої сторони, як звичайному читачу мені напевно хотілось би більше позитивних героїв і трошки більше надії. Бо книга ніби написана в чорно-білих кольорах.

Але все одно я залишилась в захваті. І вважаю, що яка б вона не була, але ця історія про важливе.

Отримала велике задоволення від читання цієї книги. Історія дуже пасує до осіннього настрою, тож вирішила поділитися.
Тут є те, що ціную у подібних сюжетах: різні часові проміжки, містична складова, мова про сильних духом та волею жінок, про здатність завжди бути собою.
⠀
Отож, маємо трьох пов'язаних між собою жінок, що жили в різних час і мали серйозні негаразди:

🐦‍⬛Альта (1619) - дівчина-знахарка, яка яка чекає на вирок суду. ЇЇ звинувачують у відьомстві.

🐦‍⬛Вайолет (1942) - молода дівчина, що мріє навчатися так само як і брат та надалі стати ентомологинею. Вона не знає, що сталося з її мамою та намагається розгадати цю таємницю. Тут яскраво показано відношення до дівчат в багатих родинах, призначенням яких було лише вдало вийти заміж та народити спадкоємців.

🐦‍⬛Кейт (2019) намагається втекти від чоловіка-аб'юзера в старий англійський будиночок, що залишила їй у спадок тітка. Вона намагається зцілити своє серце та віднайти спражню себе після принижень та знущань. Проте починає розгадувати таємницю родини і віднаходить щось значно більше.

Сюжет по черзі розкриває історію кожної, даючи можливість поступово звести все до єдиної точки і фіналу. Дочитувала вночі, бо було доволі захопливо і цікаво. Плетиво таємниці поступово розмотувалось, без надмірного драматизму.
Будьте готові, що більшість чоловіків у цій історії ще ті покидьки. Є моменти не зовсім приємні для читання. Ну і дрібка магічного реалізму, хоча і дуже доречна і ненав'язлива.

Перед цим я прочитала "Зникнення аптекарки" і ця виявилася більш цікавою та дещо моторошною. Хороша книга для відпочинку. Єдина проблема - книжка була бібліотечною, тепер хочу мати її на своїх полицях)
⠀
🖋️Вона сказала, що в моєму серці є природа. Так само як у її серці, а до неї — у серці її матері.
🖋️Зір – кумедна штука. Іноді він показує нам те, що в нас перед очима. Але іноді – те, що вже відбулося, або те, що має відбутися.
🖋️Воля – гарне слово. Наводить на думку про політ.
🖋️Багато що виглядає по-різному на відстані та зблизька. Правда схожа на потворність: треба стояти близько, щоб її побачити.

чудернацька книжка про долі жінок трьох поколінь одного роду. чудернацька не в значенні погана. скоріше, готична, атмосферна.

героїні роману перебувають у різних історичних контекстах і неочікуваних місцях. оповідь охоплює період від 1619 року, коли жінок ще могли спалювати на вогнищах і взагалі не рахуватись із ними як із повноправними членами суспільства, до близького нам 2019 року.

в цілому книжка сподобалась. не дуже люблю тексти з хронологічними стрибками і, скажу чесно, довго не могла зрозуміти, які саме родинні звʼязки між героїнями. але по фіналу у «Непокірних» все гарно сплелося в одне ціле.

здавалося б, книжка справді ок: без зайвої мильності, цікаво структурована, логічно завершена, проблематична.

але щось із нею не так.
мені читання видалось беземоційним. були моменти, коли пришвидшувався пульс, але мова радше про миті. навіть не хвилини.