Коли перечитувала першу книгу, майже всі події залишились в моїй голові і я просто насолоджувалась однією з улюблених історій. В Скарлет білих плям було вже більше, але всеодно впевнено крокувала знайомою територією.
Так от, Кресс я наче читала вперше. Хоча це саме та частина, в якій повноправно з’являється моя улюблена героїня всього циклу.
Не знаю як так, але вже як є.

З кожною новою книгою в Хроніках місяця об’єм збільшується. Що не може не тішити, бо улюблені історії, на жаль, мають тенденцію швидко прочитуватись. Тому чим більше сторіночок, тим і радості від читання більше.

Є декілька моментів, що роблять цей цикл крутим
Сеттинг. Нещодавно пішла глянути на Goodreads чи вважається, що в циклі є містична складова. Немає.
Але що цікаво – серед основних жанрів циклу вказано антиутопію. Мене це трохи здивувало, адже не розглядала її під таким кутом. Та, якщо задуматись, так воно і є. Не у звичному її прояві, адже світ досить віддалений від нашого і тотального контролю все ж немає, але все до цього йде.
Світ Хронік Місяця – жорстокий, наповнений і дуже детальний.
Персонажі. Знову ж мій улюблений атрибут майстерних історій – коли можеш впізнати героя лише за його фразами чи поведінкою.
Найяскравішими в цій частині вважаю
Кресс – найбільш миле створіння на планеті, її супутнику і на орбіті теж.
Джеймісін – стільки ядучої зневаги, що сочиться навіть з його постави не часто зустрінеш. Тим більше, що роль його досить спірна.
Торн – думаю слова зайві. Стійке місце у списку літературних крашів.

Залишилась остання книга. Усі ниточки будуть розв’язані, лінії завершені.
Вже знаю, що читання буде крутим. Тому й нетерплячка більша.