Світла та надихаюча історія про дорослішання, збереження оптимізму й силу маленьких радощів. Поліанна, вже доросла, стикається з новими викликами, але її «гра в радість» знову допомагає знаходити добро у світі.

? «Вона вміє беззастережно радіти з усього, що сталося чи може статися… а мені постійно переказують усякі незвичайні штуки, про які вона щебече, і з того, що я бачу, головне в більшості з них - це радість… якби ж то можна було призначати на неї рецепт і продавати в аптеці, як пігулки ?» ??? Я давно хотіла прочитати цю чудову історію ? А ілюстрації допомогли ще більше поринути у магію доброти ✨ ? Чудова і життєрадісна дівчинка Полліанна - бідна і самотня сирота ? Життя приводить її до тітки - після смерті батька це єдина рідна людина, яка залишилася у неї… Дівчинка може і вміє радіти з усього, з будь-якої навіть найсумнішої події ? поступово все містечко вже вміє грати у гру дівчинки, так звану «гру у радість» ? Але рідна тітка лише наприкінці дізнається про цю таємничу гру… лише після нещасного випадку ? ❓Як знайти радість у сумі, коли нещастя сталося саме з тобою? Чи зможе тітка полюбити дівчинку по-справжньому? Та який фінал історії? ? «Просто дихати - це ще не означає жити» ? «Дівчинка всім своїм щирим, відданим сердечком мріяла осяяти щастям ці два, як вона думала, до болю самотні життя» ? «Люди схильні триматися за свої скелети в шафах» ? «Дуже часто все виявляється зовсім не так погано, як нам здається» Історія про те добро, яке не бачиш спочатку і про щиру радість, яку можна знайти у кожному моменті життя ? Ілюстрації чудові ? ?рекомендасьйон ?

Дуже гарне видання, вражаючі ілюстрації, якість сторінок заманює до читання!

Неймовірно мила, захоплива та комфортна книжка, яка моментами доводить до сліз. Дуже любила її в дитинстві.

найкраща книга про добро, людяність, віру. дуже надихаюча! це книга, яку має прочитати кожна людина будь-якого віку!

Всі вже читали "Поліанну"? Історію про дівчинку, яка примудрялася в найгірших життєвих обставинах знаходити радості? Я читала ще в школі, і нещодавно вирішила оновити цей твір в памʼяті. І якщо перша книжка Елеонор Портер мені видалася трохи задитячою і трошки занадто наївною, то друга,"Поліанна виростає" — помітно подорослішала і тому сподобалась мені навіть більше. Як говорить Вікі, Елеонор Портер після виходу "Поліанни" вдячні читачі просто-таки засипали листами із проханням продовжити розповідь про долю дівчини. І авторка дописала роман про те, як із маленької дівчинки, що заражала навколишніх своєю грою "в радість", виросла підлітка, що трошки невпевнена в собі, шукає недоліки в своїй зовнішності, і вже не така прямолінійна та наївна. Вона так само чутлива до почуттів інших людей, але вже зазнала тягарів дорослого життя, з якими радіти вже набагато важче. Поліанна задумується про бідність, шукає себе, часами розчаровується, що може бути не такою талановитою, як хотілося б. А ще її, як і раніше, оточують люди, які не тільки потребують підтримки дівчинки, але й самі готові стати підтримкою. А, і перше кохання тут теж є?. Словом, "Поліанна виростає" — це вже доросла історія із дрібкою наївності першої частини. #марафонкнигомам

Хоча книга і дитяча, але зацікавить і не залишить байдужими читачів будь-якого віку. Як на мене - книга варта уваги. Читається легко, сюжет цікавий та повчальний, хоча доста простий і був момент, коли ти здогадуєшся, що буде далі. Отже, коротко по сюжету: Поліанна - дівчинка дванадцяти років, яка залишилася сиротою і відправилася жити до своєї тітки Полі. "Дівчинка-радість" змінює та покращує життя мешканців провінційного містечка. Завдяки своїй щирості, доброті, життєрадісності та "грі в радість" - дівчинці вдається достукатися до сердець багатьох героїв даної книги та змінити їхнє ставлення до своїх бід/турбот/свого нелегкого становища: хворі люди знаходили сили жити далі і приносити користь іншим, зруйновані відносини - відновлювалися і все місто ніби зажило новим ЖИТТЯМ! Найбільше мені запамʼятався момент, коли Поліанна розповідала, як дуже хотіла отримати ляльку, але оскільки грошей не було, то всі речі дівчинка з своїм батьком отримувала з місіонерських пожертв. Одного разу коли надійшли чергові пожертви, леді відписала, що ляльки там не виявилося. Тільки дитячі милиці. І ці милиці переслали до них. Поліанна вирішила, що можна порадіти з милиць. Так у всіх виникне питання, як можна радіти - коли замість ляльки отримуєш милиці. А Поліанна пояснила це дуже просто: "Радійте з того, що ці милиці... Вам не потрібні."

Що, якби оптимізм був не просто рисою характеру, а справжньою суперсилою? «Поліанна» – це не просто історія про дівчинку, яка завжди знаходить привід для радості. Це майже експеримент: що буде, якщо вкинути одну нестримно життєрадісну людину в світ, де кожен звик до сірості та зневіри?? Поліанна не чарівниця, не революціонерка і навіть не дуже ображена долею. Вона просто вміє бачити хороше там, де інші опускають руки. І, що найдивовижніше, ця «гра в радість» працює не лише в книзі, а й у реальному житті – якщо хоча б раз спробувати зіграти в неї разом із героїнею?. Чому 8/10? Бо місцями хочеться трохи більше складності й менше наївності. Але якщо хоча б на мить задуматися: а що, якби ми всі навчилися так радіти життю?