Із творчістю Джоан Гарріс багато хто з нас знайомий з її циклу "Шоколад", а також за рамками "Ожинове вино" і "П'ять четвертинок апельсину".
Мені ще дуже подобаються її оповідання — із задоволенням читала збірку "Чай із пташками".
Всі вищезазначені книги можна віднести до магічного реалізму, однак роман "Ринок під місячним сяйвом" - це трохи інший жанр. Можливо, я мало знайома з іншими книгами авторки, однак для мене це справжнє фентезі, навіть підліткове. Тому і зняла зірочку за трохи несправджені очікування. Однак книга хороша, післясмак гарний.
Задумка чудова: завжди подобалися образи середньовічних казкових ринків із незвичайними товарами. І казка, яка наче переплітається з реальністю, теж захоплює з перших сторінок. Можливо, мені не вистачило якоїсь незвичайності, родзинки в самих героях: вони наче і з казки, але водночас такі буденні. Можливо, комусь якраз це і сподобається)
Анонім
така наповнена різними спеціями книга Шоколад (Джоан Гарріс) Що ж ховається за непримітним маленьким містечком Ланксне-Су-Тан? Це спробує зʼясувати власниця небесного мигдалю — Віана) на перший погляд, звичайна затишна книга, яку хочеться читати, щоб відчути блаженство від неймовірної історії про солодощі) але за цією завісою кожен має свою таємницю, яку тяжко довіряє незнайомцям, ця книга це протистояння добра і зла. Але звісно ця завіса потроху спадає і чим далі, тим сумніші стають розділи і тим менше затишних, запашних моментів, від яких хочеться посміхатись, але такі моменти все ж не зникають зовсім, що породжує надію) деякі описи хочеться перечитувати знову і знову щоб відчути цей аромат і поєднання смаків) люди змінюються, відкриваються, зважуються на сміливі кроки, здійснюються мрії, доповнюючи своє життя шоколадними ласощами.
Чи зможе священник Рейно встояти перед забороненою собою ж насолодою? Як складеться доля кожного жителя? Ця книга вам про це розкаже) що ж переможе наприкінці?
Щось таке щемке залишається після прочитання цієї книги
Анонім
Крадійка суниць — Джоан Гарріс 10/10
Це заключна частина шоколадної тетралогії. Вона як і всі попередні книжки містить драму і намагання докопатися до істини
Драма проявляється в загадковій зеленій теці — сповіді покійного Нарциса, його родиною (донькою та її чоловіком) та Розетою Роше. В заповіті він залишив їй гай, і його родина дуже з цим незгодна; це протистояння світів — бажання заволодіти і продати між бажанням захистити. Ця тека то ніби окрема історія, сповнена болю, розчарування, втрати) А також зʼявляється загадкова незнайомка навпроти шоколадної, яка володіє магією татуювання. Вміє показати людині те, що їй потрібно через малюнки на шкірі. Малюнки як витвори мистецтва. Та загадка в тому — чи зможе Віана протистояти власному страхові та і зрозуміти кого вона боїться насправді)
Розетта в пошуках власного голосу, сповідь Нарциса, яка відкриває щось потаємне в Рейно,
Це заключний штрих пошуків себе, свого місця у світі, звільнення від страхів; місце де все стає на свої місця, шрами зникають і це саме той момент коли згадуєш всі ті слова в інших відгуках що ти в шоці від того як все закручується в фактах про головних героїв цієї оповіді. Факти і усвідомлення які можуть бісити, шокувати, змушувати співчувати.
Кожен пошрамований по своєму але наскільки готовий розправити крила ?
Що зміниться якщо відпустити ?
Я точно всім рекомендую прочитати цю дивовижну серію з 4-ьох книг
«Війна практично оминула мене, та я знав достатньо, щоб пам’ятати; їжа — це товар, якого марнувати не можна»
Так тонко і так важко водночас від того куди ведуть думки після цього фрагменту сповіді, яка ніби має окреме життя, окрему складову цієї історії, яка по справжньому ранить)
Після цього шматка потрібно перевести подих, бо ти просто не можеш читати далі
«Картинки розповідають історії, як і слова, а слова — справді не мій улюблений засіб. Але картинка може перетворити те, що сталося, у те, що мало статись, і це такі чари, на які не здатен навіть шоколад»
«Творчість це як кохання. Дичавіє, якщо не ділитися нею. Мистецтво існує, щоб його віддавати, інакше воно просто гниє»
«Імена-слова сили. Дізнатись імʼя людини — означає утворити звʼязок»
«Гадаю, духи — це просто люди з недорозказаними світові історіями. Може тому вони намагаються повернутися»
«Мама завжди каже, що саме історії не дають нам померти; історії які розповідають нам люди й розпорошують, мов пух на вітру. А ще історії — це все, що віл нас лишається, коли нас не стає, каже мама, коли холодний північний вітер співає своєї жалобної пісні, перекриваючи звук танення снігу»
«Ми всі бачимо те, що нам треба. Хтось бачить свободу; інші увʼязнення. Хтось бачить коханих, інші — власну смерть»
Анонім
