Є такий фільм з Джонні Депром і Джульєт Бінош. Я його обожнюю і купу разів передивилась і ще буду дивитися не раз. Книга трохи сюжетно відрізняється, тут мер містечка той ще поганець, а не «сумлінний учень історії». Тому це той рідкісний випадок, коли фільм трохи виграє. Але книга теж цікава, це достойне поповнення вашої бібліотеки, рекомендую

???✨️Том Арджент – мрійник, який закоханий у процес творення світлин, працює у фотоательє і мешкає над ним на горищі. Хлопець впевнений, що саме через об'єктиви, котки плівок, проявлені знімки можна розгледіти справжню суть речей: ✒️"Лише тоді Том Арджент відчував, що світ такий справжній, коли бачив його крізь об'єктив". ✒️"Завдяки його камері забуте набувало несподіваного фокусу. Крикливі кольори змінювалися чіткими, ностальгічними чорнобілими, і Том бачив світ таким, яким той був насправді, наче об'єктив камери – це око, що бачить за межами повсякдення. І лише тоді він бував по-справжньому щасливим". ✨️?Одначе Том випадково знайомиться із таємничою красунею Ванессою. Дівчиною, котра придбаває світлину його авторства: на ній траєкторія сніжки мерехтить, переливається, чарує відблисками. Келихи шампанського, її вкладене у корону волосся, трав'янисто-зелена сукня: хлопець закохується. Втім, все не так просто. Ким же є насправді жінка в ореолі золотого світла, ароматів пачулі та мускатних горіхів? Ким постане перед ним Ванесса, фото котрої він одначе віднайте у настінних рамках власника фотоательє містера Бернета. Знайомство з нею, попри подальше стрімке розгортання подій, переломне у житті Тома, зокрема як фотомитця. Він по-іншому усвідмлює поняття "краси" як невловимої матерії: ✒️"Власне, врода – це не розмір або форма, не вбрання або колір. Справжня врода – це те, що сяє. Решта – лише чарівність. Ця дівчина була водночас темною й осяйною, як мідний бук на сонці. Сяяла її коричнева шкіра, а очі були всіх відтінків листя: від гвінейського золота до землисто-чорного. А волосся – як корона осіннього полум'я. І так, вона була дуже вродлива. Але не в усьому цьому полягала її врода. І хоч на той час, коли вона пішла, Том ледве пригадував її одяг, або форму обличчя, чи колір очей, або точний відтінок шкіри, він знав, що завжди пам'ятатиме це сяйво. Том Арджент змінився навіки" ?До істини його веде Павук, праобразом котрого тут постає безхатько: ✒️"Був ранній квітень, коли світло найприємніше, і тими сонячними весняними ранками Том іноді відчував, що світ готовий скинути шкіру від самого дотику, а під нею відкриється краса – а іноді жахіття"

Непогана книга. Переживала за долю багатьох персонажів, цікаво було спостерігати за ними та їхнім життям.

Із творчістю Джоан Гарріс багато хто з нас знайомий з її циклу "Шоколад", а також за рамками "Ожинове вино" і "П'ять четвертинок апельсину". Мені ще дуже подобаються її оповідання — із задоволенням читала збірку "Чай із пташками". Всі вищезазначені книги можна віднести до магічного реалізму, однак роман "Ринок під місячним сяйвом" - це трохи інший жанр. Можливо, я мало знайома з іншими книгами авторки, однак для мене це справжнє фентезі, навіть підліткове. Тому і зняла зірочку за трохи несправджені очікування. Однак книга хороша, післясмак гарний. Задумка чудова: завжди подобалися образи середньовічних казкових ринків із незвичайними товарами. І казка, яка наче переплітається з реальністю, теж захоплює з перших сторінок. Можливо, мені не вистачило якоїсь незвичайності, родзинки в самих героях: вони наче і з казки, але водночас такі буденні. Можливо, комусь якраз це і сподобається)

така наповнена різними спеціями книга Шоколад (Джоан Гарріс) Що ж ховається за непримітним маленьким містечком Ланксне-Су-Тан? Це спробує зʼясувати власниця небесного мигдалю — Віана) на перший погляд, звичайна затишна книга, яку хочеться читати, щоб відчути блаженство від неймовірної історії про солодощі) але за цією завісою кожен має свою таємницю, яку тяжко довіряє незнайомцям, ця книга це протистояння добра і зла. Але звісно ця завіса потроху спадає і чим далі, тим сумніші стають розділи і тим менше затишних, запашних моментів, від яких хочеться посміхатись, але такі моменти все ж не зникають зовсім, що породжує надію) деякі описи хочеться перечитувати знову і знову щоб відчути цей аромат і поєднання смаків) люди змінюються, відкриваються, зважуються на сміливі кроки, здійснюються мрії, доповнюючи своє життя шоколадними ласощами. Чи зможе священник Рейно встояти перед забороненою собою ж насолодою? Як складеться доля кожного жителя? Ця книга вам про це розкаже) що ж переможе наприкінці? Щось таке щемке залишається після прочитання цієї книги

Крадійка суниць — Джоан Гарріс 10/10 Це заключна частина шоколадної тетралогії. Вона як і всі попередні книжки містить драму і намагання докопатися до істини Драма проявляється в загадковій зеленій теці — сповіді покійного Нарциса, його родиною (донькою та її чоловіком) та Розетою Роше. В заповіті він залишив їй гай, і його родина дуже з цим незгодна; це протистояння світів — бажання заволодіти і продати між бажанням захистити. Ця тека то ніби окрема історія, сповнена болю, розчарування, втрати) А також зʼявляється загадкова незнайомка навпроти шоколадної, яка володіє магією татуювання. Вміє показати людині те, що їй потрібно через малюнки на шкірі. Малюнки як витвори мистецтва. Та загадка в тому — чи зможе Віана протистояти власному страхові та і зрозуміти кого вона боїться насправді) Розетта в пошуках власного голосу, сповідь Нарциса, яка відкриває щось потаємне в Рейно, Це заключний штрих пошуків себе, свого місця у світі, звільнення від страхів; місце де все стає на свої місця, шрами зникають і це саме той момент коли згадуєш всі ті слова в інших відгуках що ти в шоці від того як все закручується в фактах про головних героїв цієї оповіді. Факти і усвідомлення які можуть бісити, шокувати, змушувати співчувати. Кожен пошрамований по своєму але наскільки готовий розправити крила ? Що зміниться якщо відпустити ? Я точно всім рекомендую прочитати цю дивовижну серію з 4-ьох книг «Війна практично оминула мене, та я знав достатньо, щоб пам’ятати; їжа — це товар, якого марнувати не можна» Так тонко і так важко водночас від того куди ведуть думки після цього фрагменту сповіді, яка ніби має окреме життя, окрему складову цієї історії, яка по справжньому ранить) Після цього шматка потрібно перевести подих, бо ти просто не можеш читати далі «Картинки розповідають історії, як і слова, а слова — справді не мій улюблений засіб. Але картинка може перетворити те, що сталося, у те, що мало статись, і це такі чари, на які не здатен навіть шоколад» «Творчість це як кохання. Дичавіє, якщо не ділитися нею. Мистецтво існує, щоб його віддавати, інакше воно просто гниє» «Імена-слова сили. Дізнатись імʼя людини — означає утворити звʼязок» «Гадаю, духи — це просто люди з недорозказаними світові історіями. Може тому вони намагаються повернутися» «Мама завжди каже, що саме історії не дають нам померти; історії які розповідають нам люди й розпорошують, мов пух на вітру. А ще історії — це все, що віл нас лишається, коли нас не стає, каже мама, коли холодний північний вітер співає своєї жалобної пісні, перекриваючи звук танення снігу» «Ми всі бачимо те, що нам треба. Хтось бачить свободу; інші увʼязнення. Хтось бачить коханих, інші — власну смерть»

Персики для месьє кюрє - третя частина шоколадної тетралогії Джоан Гарріс Історія розповідає про те, що одного дня Віана вирішує викликати вітер у нестерпну спеку і цей вітер приносить лист від покійної подруги з містечка Ланксне і там натякається на те, що йому потрібна допомога. І також має декілька прохань: одне з яких зібрати персики. Недовго думаючи Віана з двома доньками вертається на день, вона думала що це буде на день. Але тут починається те, що я так сильно люблю: приховані секрети, розслідування, несподівані повороти сюжету, буквально за кожними дверима є щось що змусить все далі зʼясовувати що ж насправді сталося, і немов затягує у вирій подій, ) тут справжнє протистояння світів, де варто зробити так, щоб не почалася війна між двома спільнотами за місце під сонцем) «Можливо це не ти потрібна Ланксне, а Ланксне потрібне тобі» і здається я розумію ГГ чому завжди так важко покинути це містечко, бо я б і сама полюбила його, бо обожнюю затишні, тихі місцевості) Кінцівка так і каже — ще не все зʼясовано, так хочеться дізнатися що ж далі буде з цим життям, куди на цей раз приведе серце І як завжди у цій серії в останньому розділі відчувається затишний післясмак

В другій частині Шоколадної тетралогії дія розгортається вже серед Парижу в районі Монмартру) відразу віє сумний вайб — таємниці, проблеми у бізнесі та підіймається питання стосунків у школі, неприйняття, булінгу, знущань, відсутність друзів і намагання якось вписатися, хоча згодом ми дізнаємося що в цьому лише забагато проблем як мінімум для власного вн відчуття) Чоловік, який прагне бути коханням всього життя, той загадковий Тьєрі, але наскільки це кохання сильне ? Чи витримає воно якщо бізнес почне йти вгору ? Чи все-таки це лише відкриє сутність людини ? І чи зміниться все раптово з приходом декого з минулого ? Який є також і батьком однієї з доньок. Перед ГГ стоятиме вибір між сьогоденням, чимось звичним, стабільним, і чимось справжнім з минулого) та і чи сьогодні все дійсно є справжнім ? Чи все-таки воно сталося через намагання бути звичайною людиною і не виділятися ? Це протистояння світів, пошуки себе, відродження і перевірка на міцність) З ким вона стане щасливою і перестане обманювати себе ? І яку роль в цьому відіграє незнайомка і крадійка особистостей — Зозі де Альба ?