Джозеф Шерідан ле Фаню

Кармілла — це неймовірна історія, яка читається на одному подиху. Вона лячна, але не в моторошний шлях — скоріше, привабливо-лячна. Я хотіла б натрапити на цю книгу десь в 11-12 років, коли захоплювалась лайтовими жахастиками. Окрім Кармілли в книзі було ще п'ять оповідань, теж в стилі страшних історій, які стали класним доповненням до основної новели. Дуже рекомендую, легке та вайбове чтиво на пару затишних вечорів.

Чудовий приклад класичної готики, ще й з вампірським сеттингом.

Головна героїня Лора живе в батьківському замку, розташованому серед австрійських лісів. У двадцять шість років вона зустрічає Карміллу, дочку графині — дивну дівчину, перебування якої в замку негативно впливає на саму Лору — їй сняться жахіття, погіршується стан здоров'я. В одному зі старовинних родинних портретів вона впізнає Карміллу.

З часом персонажі розуміють, що Кармілла і є та сама графиня Міркалла з портрета і що вона вампірка. Сама історія містична, напружена, сексуальна. Усамітнений серед лісів замок — класичний атрибут, акий стає тлом для більшості сцен сюжету, таємниць та загадок.

Взаємодія Лори та Кармілли це особлива лінія жіночої дружби та пристрасті. Книга однозначно варта уваги.

Обкладинка цієї книги одна з причин чому я її придбала. Яскраво помаранчевий разом з синім зрізом додають книги містичності і краси. Історія Кармілли є основним оповіданням та на жаль мені не вистачило розкриття персонажів та зовсім не сподобалася кінцівка. Опісля також можна прочитати кілька інших оповідань. Деякі з них були справді моторошними, аж перехоплювало подих.

Збірка "Бабай. Нічний сеанс" - це похмурі, жорстокі та смертоносні історії від українських авторів, що були прочитані в рамках мого особистого осінньо-зимового горор-марафону.

Тут читач знайде і схиблених маніяків-убивць, і різанину бензопилкою, і натяки на лавкрафтіанство, і жахи радянської дійсності, і фольк-горор, а також багацько іншої нечисті на будь-який смак. Без сумніву, всюди все безнадійно та вкрай погано закінчується для героїв.

Виділю п'ять оповідок, які мені сподобалися найбільше (в порядку розташування в книзі).
✅Оксана Ковальчук "Медоїди"
✅Олексій Жупанський "Пацюк"
✅Володимир Кузнєцов "Місто"
✅Євгенія Кужавська "Інтер'єрні ляльки Естер"
✅Євген Товстоног "Табір"

Я рекомендую ці історії для релаксації чи стимуляції — як вам більше подобається.

Ми (читачі 21-го століття) читаємо оповідання, призначене налякати аудиторію 19-го століття. Це трохи схоже на перегляд чорно-білого фільму після перегляду суперсучасної версії в ІМАХ.
Побачивши вампірів усіх видів, форм і кольорів, важко вважати цю історію захоплюючою. Ви повинні пам’ятати, що це одна з перших історій цього жанру — попередник вампірських романів, справжніх вампірів, звичайних ("Вампірські хроніки" Енн Райс, "Дракула" Брема Стокера), а не тих, яких сьогодні називають вампірами.

Але це не Ле Фаню винайшов монстра з гострими зубами. Вампіризм у готичний жанр ввели ще раніше. Кармілла-Мілларка-Міркалла втілює риси давньої традиції літературних вампірів: "Крістабель" Семюела Тейлора Колріджа (1800), «Вампіра» Джона Полідорі (1819).

Випущена за двадцять сім років до свого видатного наступника "Дракули", «Кармілла» дуже відрізняється від нього.
Якщо без спойлерів: Кармілла набагато поетичніша та романтичніша за Дракулу. Книга Брема Стокера більше зосереджена на дії, розслідуванні та небезпеці Дракули.
Мені хотілося б більше про Карміллу та її історію. Дізнатися, як вона провела роки нежиті, але натомість у нас є описи того, наскільки вона млява та втомлена. І чи можемо ми справді сказати, що вона сапфічна? На мій погляд, це насправді не так, незважаючи на освідчення в коханні тут і там. Це більше схоже на стосунки між паразитом і хазяїном, як це відбувається в будь-яких стосунках між вампіром і жертвою.

Я, чесно кажучи, вважаю цю історію слабкою порівняно з романом Брема Стокера, наприклад. Дуже застарілою. Це документ про народження вампірського жанру, хай буде так.
Ця історія рекомендована шанувальникам вампірів і розважить їх під час читання готичними напівтонами, напругою та легким жахом.

Оповідь «Кармілла» дала мені новий погляд на вампірів.
Вперше я познайомилась з цією версією цих створінь і, як на мене, вона є дуже цікавою. Щось між привидом і живим створіння.

Це було дуже цікаво, знайомитись з цим оповіданням. Плюс враховуючи інші оповідання в книзі, які доповнюють «Карміллу», водять напругу. Було відчуття, наче слухаєш розповіді реальних людей, або сидиш з другом/знайомим, який переповідає тобі всі ці історії, наче це було насправді, і від цього мурашки по шкірі.
Стиль написання, якість сюжету, герої — все було на вищому рівні.

Єдиний мінус — мені не вистачило, хотілось більше розкрити цю тему, заповнити діри і дізнатись більше про цих створінь, але все ж я згодна з тим, що ці оповіді вплинули на світову літературу в жанрі жаху.
Рекомендую для прочитання ⭐️

Кармілла — Джозеф Томас Шерідан Ле


Очевидні (та не дуже) факти про «Карміллу»:
✩ «Кармілла» є однім з найраніших вампірських творів.
✩ «Кармілла» була опублікована на 26 років раніше за «Дракулу» Брема Стокера (порівнюючи два твори, можна зрозуміти, чим і ким Стокер надихався).
✩ До речі, під час досліджень, я знайшла цікаву інформацію, що насправді, Брем Стокер для створення «Дракули» надихався не лише «Карміллою» Ле Фаню, а й іншими його творами (щонайменше 4 твори), тож «Дракула» це така собі збірка ідей Ле Фанна.
✩ «Кармілла» має безліч адаптацій, та й образ Кармілли є досить популярним в попкультурі (рекомендую переглянути Аніме «Мисливець на вампірів Ді: Жага крові»).
✩ Не сумнівно, що «Кармілла» внесла великий внесок в жанр вампірської літератури.
✩ Кармілла має свого історичного прототипа, а саме угорську графиню Єлизавету Баторі, яка вбила сотні селянських дівчат.


Ну що ж, це ще одна готична рекомендація і тут, дійсно є все, що асоціюється в нас з жанром готичної літератури. Таємнича атмосфера, старий готичний замок та містичний компонент. Напруга, яка тримає вас, навіть якщо ви й так розумієте, що буде відбуватися далі та дехто надприродній. В нашому випадку — Вампіри.

Оповідь викладена у формі листів від головної героїні — Лори — до доктора Гесселіуса, які попали в руки нашого автора й він своєю чергою вирішив опублікувати їх. Це все описано в пролозі й дарує нам можливість відразу поринути в атмосферу й повірити, ніби все описане, відбувалось насправді.

Це не зовсім легка історія. Ле Фаню підіймає багато важливих тем, які й досі лишаються актуальними. А що говорити про дні минулих літ… книга наробила шуму. Проте, вона не була такою популярною, як той самий «Дракула», а все через чоловіків… Не хочу зараз тут звучати як мізандрік, тому дуже рекомендую вам дослідити більше про цю історію.

І знову ж таки, хоч історія й не легка та читається вона напрочуд легко, тут не можна не похвалити переклад, оскільки саме він надає нам можливість так вільно читати класичну новелу.

Чи рекомендую до прочитання? Без сумнівів!

Це було жахливо! У найкращому сенсі слова.
«Нічний сеанс» - перша прочитана мною збірки короткої горор-прози:
Серед авторів оповідань, що увійшли до неї Павло Дерев’янко, Дімка Ужасний, Макс Кідрук, Олексій Жупанський та інші відомі представники української горор-спільноти, а представлені твори – охоплюють весь спектр жанру: від космічних жахів до історичних.
Більшість оповідань нереально жахаючі. Від них сироти йшли шкірою, а волосся на потилиці ставало дибки.
Найбільше в пам’ять врізалося оповідання Павла Дерев’янка «Допоки морок не поглинув його». Це було моторошно і зовсім не схоже на твори автора, які я читала до того.
Переконана, що для поціновувачів жанру, «Нічний сеанс» буде чудовим поповненням колекції. Але для мене – це невдалий експеримент. Утвердилася на думці, що жахи я не люблю у жодному їх прояві.

Дуже непогано, різноманітні оповідання горор — фантастика(пригоди на Марсі) шумерські міфи, совкові сталінські табори, українські міфи... Хотілося б ще подібних

Радісно від того, що такі збірки, в яких зібрані українські автори, існують. Однак не всі оповідання припадають до душі: деякі ну дуже сподобались, а на деяких засинала від нудьги.

Ця збірка дійсно підходить під вираз - ні риба ні м'ясо, бо незважаючи на дуже круту обкладинку, круті ілюстрації, багато творів в ній слабкі - особливо Тараторіна.
З іншої сторони, деякі твори дійсно цікаві і круті - Пацюк Жупанського, Медоїди, Доки морок не поглинув - це дійсно цікаві твори, які написані якісно.
Проте, головний мінус збірки - вона наче горрор, але не лякає від слова зовсім.

Більшість оповідань мені сподобалося. Все що можна уявити в жанрі хорор, примари, демони, ритуали, маніяки - все є в цій збірці.