Джонатан Сафран Фоєр

Страшенно голосно хочеться розповідати про цю книгу, бо вона викликає відчуття неймовірно близького горя. І, звичайно, ти ніколи не переживав подій описаних автором, але можеш кожною клітиною тіла відчути ті страждання героїв, їх переживання, сльози і виснаженість, і маленький проблиск надії на щасливе майбутнє.

Не можу сказати, що історія ідеальна, місцями вона просто дивна, місцями навіть бридка, але вона вражає, і, що я найбільше люблю в книгах, вона змушує задуматися над своїм життям, над ставленням до втрат і розчарувань, над здатністю чи нездатністю рухатись далі. В одній невеликій історії про трагедії конкретної сім‘ї зібрані страждання сотень тисяч людей.

Ніхто не знає, що нам готує доля - не забувайте казати коханим, що любите їх!

Жахлива трагедія 11 вересня 2001 року порушила щасливе життя хлопчика Оскара. Адже тато, який загинув у Всесвітньому торговому центрі, був його найкращим другом. І в юного героя з'явилося завдання - знайти замок, який відімкне ключ, знайдений Оскаром у комірчині.

Він наважується на пошуки і мандрівки містом, адже в планах обійти всіх людей із прізвищем Блек.

Не зовсім уявляю, як у такому гігантському місті він не губиться та й не боїться.Реакція чужих людей на розпитування і самотність малої дитини. Спочатку дивувала поведінка мами, якій начебто байдуже. Але все не зовсім так. Моє обурення швидко пройшло. І ще паралельно автор розповідає історію дідуся і бабусі хлопця, які теж у свій час страждали і змушені були робити складний життєвий вибір. Не знати, як правильно. Адже все розставить на місце тільки час та або прощення та прийняття.

Мені книга сподобалася, хоча бачила багато відгуків, що це просто спекуляція на трагедії. Але важливо пам'ятати тих, хто постраждав у великій трагедії.

Зовсім не дитячими категоріями мислить 9-річний хлопчик, який не може змиритися з гибеллю тата у вежах-близнюках 11.09.01.

Він бачить і говорить те, на що не наважуються дорослі, шукає відповіді на запитання, які не мають відповідей, прагне чесності й щирості.

Намагаючись відгадати останню татову загадку, хлопчик дізнається історію своєї родини. Історію, сповнену відчаю й віри, добра і зла, втрат і зустрічей.
Стільки зворушливих деталей, стільки правильних слів, стільки справжнього в цій книзі.

Здається автор не просто розповідає історію, він змушує читача прожити її, відчути, плакати без сліз, бачити світло в суцільній темряві

Круто! Це перше слово, яке прийшло мені на думку, коли я перегорнула останню сторінку книги. Дякую всім, хто підказав мені її прочитати 😘

Отже, Джонатан Сафран Фоєр "Страшенно голосно і надзвичайно близько". Це історія хлопчика, який "шукав" тата. Також це історія кохання. А ще це історія про біль. О, і про 11 вересня... Роман як діамант - його можна розглядати з різних сторін і відкривати нові грані, адже в кожного з нас за плечима свій життєвий багаж.

📚 Оформлення класне! Як зовні, так і з середини. Попереджу тих, хто не читав: пусті сторінки в книзі, то не друкарська помилка, то так треба 😉 Це збережене оригінальне оформлення книги (обожнюю такі штуки!). Переклад хороший, жодного незвичного слова чи такого, яке б різало мені очі. І ще одна моя улюблена книжкова фішка присутня в цьому творі - незвична будова! То ми читаємо про сьогодення, записи хлопчика, то слухаємо розповідь іншого героя, а наступний розділ може бути лист. ❓Хто ще таке любить, а?!

А ще зараз я навчаюся правильно розуміти книги (треба було вчитися на філолога 🙈). Маленький герой - це "лицар". Символізм на лице! Лицар є. Він дає обітницю. Є місце куди він має вирушити, визначена ціль. На своєму шляху він має багато пригод. І в кінці шляху "лицар" дізнається істинну ціль свого походу. Вуаля!

Хто читав, чекаю Ваших коментарів! 💬
А хто не читав - обов'язково прочитайте 👍🏻📖

Оскару дев’ять. У нього аутизм. Нещодавно його родинні довелося пережити страшну трагедію: в одній із веж-близнюків Всесвітнього торгового центру загинув його батько. Розгублений хлопчина не може із цим змиритися, адже в них з татом були свої ритуали, ігри, жарти, веселощі, розмови і ніхто його так добре як батько не розумів. Одного дня Оскар знаходить у комірчині свого дому загадковий ключ, от тільки він не знає, від чого він і кому він належить. Хлопчик одразу думає, що це була одна з загадок його тата, яку він не встиг йому задати через свою раптову смерть, тому береться розгадувати цю таємницю, яка зведе його з чималою кількістю цікавих незнайомців і з родинним минулим, яке є не менш трагічним за Оскарове сьогодення…
«Страшенно голосно…» – це одна суцільна грудка, яка стає в горлі перед сильним плачем. Авторська мова, а точніше, як Фоєр передає думки маленького хлопчика, який пережив таку несправедливу і ранню втрату – це щось. До того ж, у другій її половині неочікувано вимальовується друга лінія, про бабусю і дідуся Оскара, яка не менш трагічна і сумна і своєю емоційністю неодноразово виводила мене на мокрі очі . Звичайно, я маю до книги певні питання (розумію, що автору хотілося певної інтимності між дорослими персонажами, але навіщо дорослі люди розповідають про свій секс у листах до свого малого онука..?), але загалом – вау. Це якраз отой тип книжки, який змушує тебе відриватися кожні п’ять сторінок, аби залипнути в стіну і трошки перетравити всі ті емоції, що в ній вирують.
І навіть попри певну безвихідь Оскарової ситуації, від книжки струменіє надія і якесь тепле дитяче наївне добро всуміш із болем втрати і сумом. Вона цікава з усіх аспектів: форма, мова, структура, сюжет, настрій. Чудовий зразок сучасної літератури, як на мене.
У мене в записничку розлетілося на цитати. Прочитайте – впевнена, байдужим вона точно нікого не залишить.