Захоплива й пізнавальна книжка, яка змушує переосмислити звичне уявлення про власність. Автори на зрозумілих і часто несподіваних прикладах показують, як право на «моє» формує наші щоденні рішення, конфлікти та суспільні правила. Поєднання права, економіки й психології робить читання динамічним і дуже актуальним.

Книга змінює звичне сприйняття власності. Автори показують, що те, що ми вважаємо «своїм», часто значно складніше, ніж здається, і розкривають шість основних правил, за якими люди претендують на речі, простір і навіть ідеї. Через яскраві історії з бізнесу, судових процесів та повсякденного життя - комплексне розуміння економічних, юридичних, соціальних і психологічних аспектів власності.

Зі сторінки цієї книжки ви дізнаєтесь, що в основі всіх питань — від появи нової аристократії в США до рішень щодо кліматичних змін — перебувають саме наші переконання про власність. Після прочитання ви інакше глянете на світ, бо дізнаєтеся те, про що навіть не підозрювали. Всі переконання про власність насправді хиткі й розмиті, а надскладним довколишнім світом керує лише декілька елементарних принципів. Коли ви зрозумієте, як власники цінних ресурсів тишком керують вашими діями, то, цілком імовірно, що зможете взяти той пульт дистанційного керування у свої руки й почати нарешті самостійно управляти власним життям.  Право власності, як і всі технології, еволюціонує відповідно до кількості ресурсів, можливостей ринку і зміни цінностей. Цифровий світ і світ природи мають одну істотну спільну рису: і втому, і в іншому випадку будь-який новий ресурс характеризується нульовою власністю — тобто нікому не належить. Щойно за володіння цим новим ресурсом починаються перегони, з’являються конкурентні правила власності. Проблема 21 століття — розвиток нового Золоченого століття. Ця книжка дає засвоїти єдиний урок: “моє” - це лише ожин з можливих результатів сутички між конкурентними претензіями на право власності. І нікому й ніколи не відомо, яка з претензій має перемогти. 

Щоб мати успіх, науково-популярна книжка потребує двох основних складових: яскравих ідей і яскравих прикладів. Книга Геллера та Зальцмана має обидві складові. Тут вміло змішані потрібні інгредієнти, і ці інгредієнти являють собою чудове читання. Ідеї з цієї книги спонукають до роздумів, повчають, вони корисні для розуміння повсякденного життя. Часто я ловив себе на тому, що кажу «Ага!», або «Ніколи про це не думав», або навіть «Ні в якому разі! Цього не може бути». Від ідеї до ідеї, від розділу до розділу, ця книга є показовою інтелектуальною поїздкою. Тим не менш, ці ідеї не є ізольованими, розрізненими концепціями; автори постійно роблять ціле чимось більшим, ніж просто сума частин. Закінчивши книгу, я став краще поінформований, глибше усвідомив складну важливість власності в нашому житті. Приклади з книги є чудовими, часто вони є родзинкою кожного пояснення. Вони захоплюють розум і викликають емоції, іноді серйозні, іноді смішні. Наприклад, кому належить простір позаду/перед вашим сидінням у літаку, і яку роль відіграє стратегічна неоднозначність у визначенні відповіді? Чи можете ви збити дрон, що летить над вашою власністю, коли ви не можете збити літак? Які частини тіла ви можете продавати (нирку? сперму? яйцеклітини?) і чи має правило бути однаковим для кожного? Чому корінні американці та європейські поселенці по-різному визначали право власності на землю? Чи може товариство контролювати котів у моєму ОСББ? І хто б міг подумати, що стільки людей подавали до суду на інших людей стількома різними способами? “Моє!” справді чудова книга. Два автори глибоко знають свою тему і, наводячи різні приклади, змушують читача задуматися та надають справді гарні пояснення того, що вони описують.

«Наша людська особистість невіддільно пов’язана з речами, якими ми володіємо». Ще Макіавеллі у «Державці» зауважував, що людина швидше пробачить смерть батька, аніж втрату майна. Насправді все, що нас оточує, та те, з чим ми маємо справу, так чи інакше пов’язане з правом власності: ми чимось володіємо, чимось користуємось, щось купляємо, знаходимо, позичаємо, губимо, продаємо, обмінюємо, віддаємо. Взагалі, чому батьки так хочуть навчити дітей ділитись? Якщо замислитись, то, на диво, першочерговою установкою є «моє»: моя мама, моя їжа, моя іграшка. А ще «дай». Чи маєте ви переважне право на паркування на єдиному на вулиці, розчищеному вами після снігопаду, місці? Чи маєте ви право забирати без дозволу чиєсь крісло (символ «зайнято») з цього місця, і паркуватися самому? Купивши квиток у транспорті, чи маєте ви право опускати крісло в позицію напівлежачи до кінця? А може маєте право не дозволяти сусідові попереду це робити? Чи маєте ви право власності на простір над вашою земельною ділянкою? Може таки треба вимагати у авіакомпаній оформлювати сервітут? Чи повинен сусід сплачувати вам за воду, яку він черпає зі свого колодязя, та яка тече під вашою землею? Чи маєте ви право власності на своє тіло? Чи можете вільно розпоряджатись органами? Хто встановлює правила власності? У цій книжці акумульовані приклади стосовно різних об’єктів власності. Тут наведені цікаві кейси, що стосуються правовідносин у США, однак книжка не менш цінна для нас, адже містить багато етичних дилем та роз’яснень. А взагалі, що таке право власності? Ніби й зрозуміло: це право особи на річ чи майно, яке вона здійснює за своєю волею. А як тоді щодо цифрового контенту? Натискаючи кнопку «купити», чи стаємо ми власниками електронної книги/фільму/пісні? Право власності - це як в’язанка хмизу. Маючи її, ми може роздавати різні лозинки іншим особам, дозволяючи користуватись річчю, продаючи її частину, обмінюючи. А от з цифровою власністю ще цікавіше. Ми насправді отримуємо лише лозинку, а не в’язанку, та й то до неї прив’язана мотузка. Книжка цікава, багата на інформацію і безумовно варта прочитання.