Похмура постапокаліптична історія про виживання, надію та людяність. Пригода Ґаса захоплює з перших сторінок, поєднуючи жорстокий світ із дитячою щирістю та світлом. Контраст між невинністю хлопчика й темрявою навколо робить сюжет емоційно сильним і незабутнім.

Яскраве, майже кінематографічне продовження, яке розгортає події на межі мультивсесвітів. Розкидані по різних реальностях герої стикаються з новими небезпеками та психологічними випробуваннями, а відчуття загрози стає ще сильнішим, бо «Чоловік, що сміється», не знає меж. Книга тримає в напрузі і не відпускає: кожна сторінка насичена страхом, містикою та дивними світами, що вражають уяву.

😻 Пуррфектно! Вусами клянусь! Беріть одразу всю серію, бо читати з перервами це мука, так закручено і динамічно!

Це похмурий, брудний і водночас гіпнотичний комікс про кінець світу, який виглядає надто логічним. «Болотяна істота» перетворює екологічний жах на філософський вирок людству: тут природа не просить милості — вона бере своє. Візуальний кошмар і сценарна безжальність працюють разом, створюючи відчуття Зеленого пекла, з якого немає чистого виходу.

3797 рік. Її звати Ніка. Вона - науковиця з далекої колонії в іншій сонячній системі. В її світі чисельність людства стрімко наближається до нуля через свідомий розумний вірус під назвою Кол, що постійно вдосконалюється і спустошує колонію за колонією. Єдиною надією на виживання є рідкісна квітка триліум, що може стати ключем для розробки вакцини. Однак знайти її можна лише на крихітній планеті Атабіті, місцеве населення якої дуже вороже до людської раси. Командування поставило перед науковицею надскладне завдання - чим пошвидше налагодити систему обміну з тубільцями, адже часу залишилось обмаль. Але чому, коли вона прибула у поселення, склалось враження, що атабітіяни її чекали? Що вони мали на увазі, кажучи, що "прийшов час знову почати розгортання світів"? Чому наполягали, щоб вона з'їла квітку триліума? І що за чортівня трапилась опісля? 1921 рік. Його звати Вільям. Він - колишній солдат, у свідомості якого війна залишила глибокі рани. Лише брат залишається його підтримкою й опорою, хоча й вважає, що той не зовсім адекватний і потребує професійної допомоги. Вільям одержимий ідеєю знайти заборонений храм інків. Легенди твердять, що там на відкривачів чекають не лише скарби й багатства - той, хто знайде його, отримає владу над смертю. Він разом з братом і кількома відчайдухами підібрались занадто близько, їх атакували тубільці. Дивом врятувавшись втечею, поблизу храму Вільям натрапляє на… Ніку. Це розповідь про них двох. Усе інше, включно з вимиранням людства, подорожами крізь час і простір, позаземні цивілізації і надрозвинені технології, - лише декорації до історії Ніки і Вільяма. Через спогади, розмови і флешбеки нам розповідають про минуле й сьогодення героїв, їхні розчарування, втрати, біль. Вони - двоє самотніх, загублених, зламаних людей. Обоє від чогось тікали, щось шукали. Триліум звів їх разом. І виглядає на те, що це зовсім не випадковість. Коли усе перемішалось - час, простір, реальність… коли усе пішло шкереберть, залишивши лише дивне нав'язливе відчуття, що щось не так… щось дуже не так… доля усього людства опинилась в руках цих двох. Малюнок Леміра одразу впізнається. Здається мені, це той випадок, коли існують дві крайності: він або дуже подобається, або зовсім ні. Мені такий стиль заходить, а з роботою колориста Хозе Вілларрубіа взагалі виглядає чудово. Мальопис, до речі, дуже інтерактивний. По-перше, частина реплік атабітіян написана символами, значення яких доводилось шукати у таблиці наприкінці мальопису. Спершу це навіть трохи дратувало, але дуже скоро обходилась майже без підказок. По-друге, саму книгу доводилось багацько крутити у руках через специфіку компонування кадрів і сторінок. Мальопис мені сподобався. Хотілося б побільше творінь Леміра українською.

Спершу я дивилась екранізацію (не судіть). І вже звикла до майже янгольського вигляду Ґаса із золотими кучерями і невинною посмішкою. Але комікс — зовсім інший. Малюнок поривчастий, тривожний, з надломом. Спершу навіть відштовхує, але чим далі — тим більше розумієш, що саме такий стиль і має бути у цій історії. Бо вона про страх, самотність і світ, що котиться в прірву. Це точно не дитяча казка. Але й не доросла антиутопія. Десь посередині. І хоч сюжет місцями сиплеться, атмосфера працює. Моторошно, але хочеться продовження.

Доволі цікава історія, хоч і максимально темна. Але персонажі прикольні і незвичні

Не найкращі мої півгодини із коміксом, #Дафа_не_радить Все те Найкраще у цьому коміксі, ви зможете знайти на перших кількох сторінках. І це довжелезна, дуже красива, надзвичайно метафорична й майже філософська передмова Мартіна Шина. Так-так, того самого. Перфектна! Гармонійна! Есеїстична у класичних зразках критики. Чесно скажу, була б рада прочитати тільки її, а на решту не витрачати час (хоча що там було того часу, госпаді, півгодинки). Не зайшло нічого. Можливо, це варто зразу дивитися екранізацією (а ще краще — мультиплікацією), де спецефекти і операторська робота прикриють дири в сюжеті, яких тут як в ажурних панчохах. Бо ось в тому вигляді, що є — це якійсь позор© Суцільний гішпанський сором. Малюнок страшний як атомна війна, умовності подій спрощені до рівня коловерток, Велика Тайна, на яку Натякають всередині, аж настільки "глибока", що там навіть пуголовку Едіку з Вінницяоблводоканалу нема де буде хвоста вмочити. Але от передмова диявольські гарна! Оце вона й додала ще зірочку рейтингу. Другий том навіть у руки брати не стану.