Як завжди, чергова книжка, в якій очікування не виправдали реальність. Романтизація важкого дитинства авторки була настільки сильною, що аж смішно і боляче водночас через те, що жодних висновків не було зроблено. Джанет росла в сім'ї, де було 4 дітей і яку завжди супроводжували злидні. Тато весь час втрачав роботу і пиячив, однак "годував казками" дітей, що от-от - і він нарешті навчиться добувати золото, вони розбагатіють і він побудує Скляний замок, в якому вони житимуть дружно і щасливо ? Мама, яка була настільки творчою особистістю, що окрім малювання картин, її нічого в цьому житті не цікавило, від слова зовсім. Результат - діти, які все життя побирались по смітниках, їли те, що інші викидали, або не їли взагалі, ходили брудні, смердючі, у порвані одежі, жили в напіврозвалених будинках, потерпали від булінгу і сексуального насильства. Коли вже в дорослому віці Джанет каже матері, що соромиться і завжди соромилась її, мати не вибачається, просить лиш прийняти її такою як вона є. І о диво! Джанет і її брат з сестрами, судячи з усього, саме це і робить - приймає весь той кошмар, який їм довелось пройти через інфантильність та лінь батьків. Якщо написання книги стало спробою терапії - то напевно авторка з цією задачею впоралася. Але чи можна назвати це удачею чи гарною кінцівкою? Навряд чи.

«Скляний замок» Джаннетт Воллс – автобіографічний роман авторки про дитинство в «нестандартній», хаотичній і часто жорстокій сім’ї. Ця книга дуже подібна за описом до «Освіченої» Тари Вестовер, яка зараз більш популярна, але я обрала саме «Скляний замок», бо її мені порадив ChatGPT, проаналізувавши дві інші книги, які мене сильно вразили: трендова і неймовірна «Вибір» Едіт Егер та не менш вражаюча «Чотири вітри» Крістін Генни. Обидві книги я оцінила би на 10 з 10 — власне як і «Скляний замок». Дійсно, ця книга дуже подібна до згаданих вище по духу — це мемуари, спогади авторки про важке дитинство і зростання, і це майстерно написана історія про боротьбу та виживання в умовах, в яких вижити дитині, здавалось би, просто неможливо. Батько – харизматичний мрійник, який обіцяв дітям побудувати «скляний замок» (символічний дім їхніх мрій), але насправді боровся з алкоголізмом і нездатністю забезпечити родину. Мати – художниця, яка відмовлялася працювати та годувати дітей, бо вважала, що вони мають самі навчитися виживати. Джаннетт разом із братами і сестрами жила в бідності, голодувала, але зрештою знайшла в собі сили вирватися з цього життя, здобути освіту та стати успішною журналісткою. Батьки – суцільний взірець безвідповідальності. Замість дбати про дітей, вони просто ігнорували їхні базові потреби і, маючи вибір змінити своє життя, не скористалися ним, чим пробивають на неймовірно сильні емоції — гнів, сум, співчуття до дітей. Книга не буде легкою в плані емоцій, але вона подарує вам післясмак, надію і віру в те, що навіть найважчі обставини не прирікають людину, якщо вона готова боротися. Книга 10/10. Екранізована у 2017 році.

Книга написана на реальних подіях авторки. Історія життя американської родини, де батьки завели дітей, але ще самі були не зрілими. А в дитинстві не завжди розумієш, що щось іде не так. В три роки самостійно варити сосиски і отримати величезні опіки? Не долікувати дитину в лікарні і забрати її без виписки, бо батько знову натворив щось і треба «драпати» з міста? Так це тільки одна з сотні історій цієї сім’ї. Наша авторка швидко подорослішала і розуміла, що батьки не можуть нормально попіклуватися про четверо дітей і їм треба допомагати в першу чергу собі, щоб вижити. Книгу однозначно рекомендую?

Книга, яка з перших сторінок захоплює. Важко відірватися. Неможливо не співпереживати і не співчувати 4м дітям, чиї ексцентричні батьки мали дивні методи виховання і яким довелося хапанути чимало труднощів, але врешті решт змогли самостійно побудувати нормальне життя.

Це мемуари американської журналістки, бестселер New York Times впродовж 7 років. Авторка розповідає про складне дитинство в нетиповій родині — так цікаво і відверто, що складно відірватися. Хоча іноді дуже хотілося, бо поведінка батьків викликала справжнє обурення: як так взагалі можна? Кожного разу здавалося, що ось воно, дно, але попереду чекали нові приголомшливі подробиці життя чотирьох дітей. Від мрії про скляний замок, яку вигадав батько, до їх реального життя — справжня прірва. І навіть коли дітям вдалося буквально вирватися в нормальний світ, до хеппі енду було ще дуже далеко... Драма торкається проблем алкоголізму, співзалежних стосунків, байдужості до власних дітей, зміни ролей в родині, становлення сильної особистості в складних умовах. Тож щиро раджу, якщо вам подобаються драми та психологія. Більше відгуків на книжки та багато іншого в моєму каналі: https://t.me/knygoterapiia

Дуже цікава книга мемуари у стилі «Освіченої» (хоча ця книга раніше вийшла, але прочитала я її пізніше). Про складне виховання батьків, які самі то хоч і були геніями, але поводились гірше гіпертрофованих хіппі, які вміли народжувати, але не нести відповідальність за своїх чотирьох дітей. Постійні переїзди, відсутність грошей і їжі, алкоголізм, своєрідна батьківська любов і логіка, і те, як всупереч всьому, ці діти виросли і стали адекватними людьми. Варто прочитати, щоб переконатись, що і в найтяжчих життєвих ситуаціях є вихід.

Для відповідальних батьків читати цю книгу - наче трилер: і відірватись не можна, і прибити декого хочеться, і дух перехоплює від того як же так можна. Те, що діти виросли пристойними людьми в такій сім"ї - не інакше як чудо, бо ж мати такий приклад перед очима і так потерпати протягом дитинства від голоду, холоду і не опуститись на дно - це неймовірно. Як мамі мені здається, що левова доля тих негараздів, які спіткали цю родину, все ж вина матері. Бо для мене особисто читати про такі дикі факти було боляче: "Вечорами вона ходила насупленою і щось бурмотіла собі під ніс. Уранці прокидалася пізно і вдавала, що захворіла. Ми з Лорі та Браяном мали стежити за тим, щоб вона все ж уставала, одягалася і вчасно приходила до школи. - Я - доросла жінка, - говорила мама майже щоранку. - Чому я не можу займатися тим, чим хочу? - Бути вчителем - це благородно й весело, - відповідала Лорі. - Тобі сподобається з часом." "Одного голодного вечора... ми всі сиділи у вітальні, намагаючись не думати про їжу. Мама лежала на своєму дивані й час від часу зникала під ковдрою. Під час одного з таких разів Браян уважно подивився на неї. - Ти щось жуєш?- запитав він. - У мене болять зуби, - сказала мама, але очі в неї забігали, вона роздивлялась кімнату, уникаючи наших поглядів... Браян зірвав з неї ковдру. На матраці біля мами лежала велетенська, "сімейного розміру", плитка шоколаду...Вона вже з"їла половину плитки." "Здавалося, мама ледь стримує сльози. - Не засмучуйся, мамо. Я писатиму. - Я засмучена не тим, що сумуватиму за тобою,- промовила мама. - Я засмучена тим, що ти поїдеш до Нью-Йорка, а я залишуся тут. Це несправедливо." Були в мене кілька питань по перекладу, бо трохи різали око формулювання "неможливо зростити пристойну зграю овець чи іншої худоби, неможливо навіть виростити просапні культури, хіба що в такій кількості, що вистачить прогодувати свою родину." Книгу щиро раджу, бо дуже цікава.