Класний нуарний трилер від українського автора! Спочатку у структурі книжки коротка, на 12 сторіночок, історія одного вечора студентів-першокурсників медичного, яка завершується словами: "Обшукайте його, може, це він той серійний убивця..." Далі починається перша частина: "АГОНІЯ. Якби він знав, що за кілька годин помре, то вдягнув би не такі теплі шкарпетки." І якось цього влучного початку вкупі зі доволі легким стилем написання, приправленим іронічним гумором, мені вистачило, щоб дати собі час звикнути навіть до прийому відсутності імен головних героїв. До речі, так, у головних героїв немає імен, а лише назвиська чи то прізвиська, при чому більшість прикметники: Необачний, Темний, Сизенький, що спочатку дещо заплутувало, але змушувало задуматися, чи це їхні якісь визначальні риси: Хитрун, Відлюдник, і непогано так тренувало увагу до читання. Зав'язка у тому, що знаходять трупи, які мало того, що є полем для гри у "хрестики-нолики" якихось маніяків, так ще й є відсилками на аналогічні "естафетні" вбивства, скоєні парою злочинців вже досить давно. Допитати одного з убивць з попередніх злочинів неможливо, бо він майже недієздатний, і то вже тривалий час, тож цього разу він або не причетний, або не серед головних так би мовити дійових осіб. Додає здогадок той факт, що реакцією паралізованого на розповідь слідчого про цю справу стає інсульт, до того ж розмова відбувається без будь-яких свідків. Що дає читачеві причини ще й слідчого підозрювати. А чим далі, тим кількість підозрюваних зростає, навіть якщо не ставити собі за мету відгадати злочинця, якісь теорії все одно виникатимуть ... Закінчення першої частини вразило, я навіть перед її останніми сторінками ще раз повернулася на початок, бо направду перші абзаци написані так, що можна по-різному вирішити, хто ж з героїв таки помре того січневого вечора. Друга частина була ще динамічніша, щось знову ж вражало, новими для мене були оці нюанси роботи судмедексперта в українських реаліях, бо ж американських, наприклад, із різножанрових серіалів достатньо було переглянуто. Історія маніяка трохи ошелешувала, до речі, класно описані і моменти з його передісторії, і пояснено його психологічне "становлення". Фінал крутий: інтрига, маніпуляції, моторошні подробиці жорстокості та вигадливості психопата, певна, на мою думку, злочинна недбалість представників закону, через яку нові жертви. І, до речі, деякі філософські моменти, до обдумування яких напевно повертатимусь. Продовження читатиму однозначно!

… Я люблю детективи, психологічні трилери, про психів і маніяків теж люблю. Але це не психологічний трилер, не… Почнемо з того, що читалось важко. Не тому що важка тема чи багато “розчленьонкі” - там цього нема, навіть аутопсія написана дуже акуратно. Не тому, що справжні імена мали три епізодичні персонажі. Але через стиль написання першої частини. Таке враження, ніби автор написав нормальними простими словами речення типу: “Між сміттєвих контейнерів, накрите брезентом, лежало тіло”. Але хтось (редактор, бета, внутрішній голос) сказав: “Ні! Це занадто просто! Ану покажи, що ти справжній письменник і можеш усе!” І речення перетворювалося на: “Там, між такими самими трухлявими стінами, між густих, насуплених і дещо кривих ялин, що височіли над двома високими проржавілими сміттєвими контейнерами, накрите брезентом, лежало тіло”. Мозок читача звик, що кожне слово має значення, несе якесь навантаження, “рушниця”, яка має стрельнути, не може зрозуміти, навіщо нам такий детальний опис занедбаної підворотні, де знайшли тіло. Навіщо вкотре всі оці “трухляві стіні”, якщо вони зараз не впадуть на слідчих з експертами? Щоби що? Для “атмосфери”? Це була цитата з 62-ї сторінки. І ми маємо вже сторінок 50 подібного плану описів місць, тобто, ми вже заатмосферилися по саме “не можу”. Хочеться сказати: “Автор, досить, забагато!” Настільки забагато, що вже починає скидатися на голівудську пародію на їхні ж нуарні детективи 50-х. Хоча, мабуть, починати варто було з першого речення першої частини. “Якби він знав, що за кілька годин помре…” - інтригує, підчіпляє на гачок… Але через деякий час починається агонія, яка тягнеться до сто - трясця! - п'ятдесят - курва! - шостої сторінки, коли нарешті він “припинив подавати ознаки життя”. Полегшення починаєш відчувати після 133 сторінки, коли нарешті все почало рухатися до того, аби вбити цього персонажа. Але ти вже в тому стані, коли не можеш співчувати герою, ти вже жадаєш його смерті, бо оце очікування витягло з тебе усю душу. Це не перший в моєму читацькому житті прийом “це був останній раз, коли я бачив його/її живою”. Навскидку: можу це згадати у Кінга і осьо з недавнього в “Жовтоликій” Реббеки Кван. Але в такому випадку згадка про смерть персонажа передує безпосередньо оповіді про цю смерть. Тому і тут ти чекаєш “він ось-ось помре”... а він не помирає. “Він ось-ось помре”... аж ні! “Вже отут?..” - Ні! Та коли ж ти, курва, вже нарешті здохнеш?.. Ось це очікування також вбиває половину задоволення від читання. Я чому так акцентую “перша частина”, тому що всі ось ці речі реально напхані у першу частину. Далі книга написана людською мовою у більш прийнятному стилі. Хоча, ми маємо ще пролог. Так, я розумію, що він важливий, чому він важливий і т.інш. Але все виглядає, як нашвидку прикручений штучний конструкт. Всі події, персонажі і репліки прологу мені здаються вимученими. Слідчі тупі, безбожно тупі. Це зроблено навмисно, аби показати “крутість” Темного і Адепта? Це - детектив, трилер? Чи це - спроба познущатися над процедурою слідчих дій? Чи це проба на “відчепися”: ніхто не знає, як що працює, колеги не прочитають, тому “піпл схаває”? Так, ми не знаємо, як це працює в поліції, але як працює “таємниця” (вважай, конфіденційна інформація) багато хто знає. Якщо навіть людина більше не працює на якійсь роботі, вона не має права розкривати службову таємницю. А не так, як у книзі: ти вистав мені пиво і пожерти, а я тобі розповім усе. Імен тіко не назву, таємниця ж! Персонажі картонні. Не персонажі, а просто функції. Мова - жахлива. Нудно. Просто оксюморон - нудний трилер ( "Thrill" (з англійської) означає тремтіння, хвилювання, захоплення, сильне збудження або напруження). Але сторінок 80 не відбувається абсолютно нічого. “Колишнього головного слідака зі справи”, отого, що “якби знав, що помре”, тупо зливають. Детектив, на відміну від химерної прози, передбачає бодай якусь реалістичність подій. Що тут було реалістичного?.. О! Було! Львів 🙂 Так, я зла, категорична, я не приймаю “відмазки” типу “зробимо знижку, бо це - дебютний роман”. Ні. Далі читати не буду, навіть, якщо якимось дивом оберуть на клуб.

Це не просто детектив. Це еротично-психологічна історія! Відверті сцени дуже органічно вписалися у розповідь, без них навіть важко уявити її, адже вони гарно розкрили образи героїнь. Сама по собі історія ніби і звичайна, але є цікаві моменти, які важко було передбачити, хоча, автор і давав підказки. Ну і дуже сподобалися моменти психологічних пояснень про маніпуляції.

«Порожній пазл» — це той випадок, коли починаєш читати детектив, а отримуєш складну психологічну гру, де головна загадка ховається не в кабінетах, а в головах героїв. Палій дуже влучно передав стан, коли в тебе є всі деталі картини, але в самому центрі — дірка; це відчуття порожнечі, яку намагається заповнити головний герой, передається читачеві на фізичному рівні (ти наче збираєш цей пазл разом із ним, і тобі теж не вистачає того самого головного елемента). Книга читається швидко, але вона не «порожня», у тексті багато влучних спостережень про людську природу. Це крутий старт для тих, хто любить «розумні» трилери, де за злочином стоїть не просто злий умисел, а ціла трагедія особистості. Мені неймовірно сподобалося і точно продовжу читати далі цей цикл

"Як визначити розважливих убивць чи серійних ґвалтівників? Ти з ними працюєш, живеш, товаришуєш, спілкуєшся, одружуєшся... Бо вони грають роль нормальних людей... Ідеальні члени суспільства". Це було прям добре. Одразу скажу, що 5 зірочок не поставила, бо мені не вистачило тих божевільних сюжетних поворотів, які змушували мене ляскати палітуркою «Порожнього пазла», але книжка насправді хороша - я прочитала її за два рази. Що мені сподобалось? 💫 похмура атмосфера Ось це справді «нуарний» і справді «трилер». Моторошно, напружено, криваво і дуже цікаво. Тут звичайне місто стає ареною, на якій розгортається складна, заплутана гра, а герої - це люди, від яких не знаєш чого очікувати. ✨ стиль автора У перших розділах складно було розібратись, де реальність, де сон, де марення, а де оповідачу не можна довіряти, але саме те, що я нічого не розуміла, змушувало перегортати сторінки одна за одною, аж поки шматочки пазла, розкидані тут і там, не утворили трагічну історію про мрії мертвого метелика. Я зазвичай втомлююсь від детективів і трилерів, коли це 400-500 сторінок, а ось ця серія на 100% моя - лаконічно, захопливо, з цікавою структурою та несподіваними поворотами. 💫 актуальна проблематика Після медичної реформи психіатричні відділення та навіть лікарні закриваються, пацієнтів переводять зі спеціалізованих закладів у звичайні стаціонари або залишають лікуватись вдома. Система дає збій і серед натовпу опиняються ті, кого більше ніхто не контролює - люди з темним минулим, травмовані, зламані, небезпечні. Автор змусив мене не тільки усвідомити, що така проблема взагалі існує, а й почати тривожитися через це (дякую, дуже дякую 🙂). Крім того, я була дуже рада побачити в цій книжці героїв з попередньої частини - навіть якщо в них все не зовсім так, як мені хотілося б. Я вже з нетерпінням чекаю наступну книжку🙄 Якщо вам подобаються атмосферні трилери, у яких психологія, гостросоціальні теми та моральні вибори відіграють навіть трошки більшу роль, ніж криваві сцени, напруга та детективна складова, то ця книжка має вам сподобатись.

Особливості книжки: 💉 Багато медицини та судово-медичної експертизи Я нічого не знала ні про книжку, ні про автора, коли починала читати, але вже через декілька десятків сторінок я зрозуміла, що автор має бути хоч якось пов’язаний з медициною, бо в цієї історії дуже хороше наукове підґрунтя (виявилось, що автор - судово-медичний експерт). Тут детально, але досить лаконічно, пояснюються різні фізіологічні процеси, розкриваються нюанси роботи слідчо-оперативної групи та окреме місце відводиться тому, як працюють судмедексперти. 📑 Складний сюжет Початок давався мені трохи важко, бо було багато героїв і сюжетних ліній, які змінювали одна одну - так динамічно, що було досить складно розібратись в тому, що відбувається. В якийсь момент почало здаватись, що автор забув про якісь елементи, створивши сюжетні дірки, але коли всі відсутні частинки почали ставати на місця, я сиділа і просто така: «ого, ОГОООО, всі сюжетні лінії закриті, навіть ті, про які я вже встигла забути». ☠ Атмосфера Це насправді нуарний трилер. Очікуйте дуже багато напруги, цікаві ігри розуму, дуже непередбачувані сюжетні повороти та фінал, після якого захочеться з пів години полежати дивлячись у стелю. 💍 Стиль написання Імена з’являються тільки у пролозі (і лише прочитавши відсотків ~80, ви зрозумієте, для чого автор взагалі написав цю частину книжки), натомість ви матимете справу з Відлюдником, Необачним, Доглядальницею, Хитруном, Темним, Адептом чи іншими персонажами. Розповідь ведеться від різних героїв (іноді від першої особи, іноді від третьої), а сама історія дуже динамічна з мінімумом зайвої інформації та непотрібних ліричних відступів (я не дуже вірила, що хорошу гостросюжетну прозу можна втиснути у 240 сторінок, але після цієї книжки зрозуміла, що саме такий формат ідеальний для мене).

Залишилась неоднозначна думка. Не до кінця аргументовано вчинки головного антагоніста, я не повірила в нього. Також не сподобалась кінцівка, розумію, що автор хотів шокувати читача, але саме в такий кінець важко повірити теж.

🖤судово-медичний трилер 🖤складна головоломка 🖤дві часові лінії 🖤події відбуваються у Львові 🖤історія в історії у місті знаходять тіла чоловіків з порізами на грудях у вигляді гри "хрестики - нулики" і понівеченими обличчями. у кожної жертви причина смерті різниться від попередньої, але все одно схоже, що вбивства є справою рук однієї людини. слідство заходить у глухий кут, але потім сюжет набирає обертів🫢 тут сильна медична складова. всі деталі звучать достовірно і реалістично. фізіологічні процеси пояснюються чітко й зрозуміло, робота слідчо-оперативної групи та судмедекспертів подана правдоподібно й без зайвої «води». сподобалось, як автор описує Львів, місто тут більше ніж просто фон. воно має атмосферу, що контрастує між величчю архітектури і темними таємницями, які приховані у вулицях. в сюжеті багато важливих дрібниць, які не варто пропускати, тому що в кінці книги все складається в пазл. ще однією цікавою деталлю, є те що у персонажів нема імен, а лише прізвиська. спочатку я трохи плуталась в них, але за пару сторінок зорієнтувалась. атмосферно, переконливо та інтригуюче до самого фіналу. сподобалось. чекаю на другу частину🤌🏻 9/10⭐️