Книга-шок. Тяжка, але не хотілось, щоб вона закінчувалась.

У книги справді цікавий та масштабний світ, ідея з телепортацією - це 👌 Є окремі яскраві персонажі. Але загалом книга так і не змогла мене по-справжньому захопити. Навіть після половини тексту бажання читати далі не з'явилося. Історія безперечно оригінальна, проте стиль, темп і манера подачі виявилися зовсім не моїми. Замість того, щоб показувати події, автор переважно їх переказує ротом через купу персонажів, які розповідають історії про ще одну купу інших персонажів. Через це текст сприймається радше як нескінченний ланцюг оповідей, ніж як живий сюжет. Окремо заважає велика кількість дійових осіб, складно емоційно прив'язатися до когось конкретного. У результаті книга залишила після себе відчуття «нічого незрозуміло, але загалом і не цікаво, щоб продовжувати». Книга з величезним масштабом, динамікою, тож чудово розумію, чому багатьом читачам вона настільки подобається. Але мене не зацікавила, було нудно. Продовжувати не планую.

«Гіперіон» Дена Сіммонса, це один із найяскравіших представників космічної епопеї в жанрі космоопери. Преша книга по суті є антологією оповідань в різних жанрах обʼєднаних спільним знаменнником - планетою Гіперіон та загадковими Гробницями часу, що пливуть у часі в зворотньому напрямку, де «існує» загадковий Ктир. Семеро пілігримів, на перший погляд, ніяк не повʼязаних між собою, вирушають в майже згубне паломництво до Янгола одплати з почасівʼя, Князя болю, архангела Михаїла, Моронія, Сатани, Личини Ентропії і потвори Франкенштайна в одній персоні - Ктиря. Оповіді досить цікаві і наприкінці трохи вимальовується загальна картина, хоча оповідь консула буквально перекидає стіл з усіма картами. Автор провів колосальну роботу, зазирніть хоча б в «примітки». Стиль автора досить специфічний і мені доводилось певний час звикати до нього. Єдине що не сподобалось, це грьобана балалайка в священника. Люта рекомендація шанувальникам космоопер та НФ.

Переклад просто жахливий. Є пунктуаційні помилки і русизми. Головна проблема в тому, що перекладач намагається скрізь вставляти маловживані слова, через що трапляютсья речення по типу "Я прокинувсь на доствітку од плюскоту потічка, що жебонів поруч нашої моріжкової заплави". Зрештою мені довелось читати книгу англійською, і виявилось, що на додачу до всього деякі слова ще й неправильно перекладені, наприклад "курний отвір" замість "димохід". Ну і вишенька на торті - перекладач чомусь змінив імена деяких персонажів, наприклад, "Eduard" у перекладі - це "Едуар".

Книги бувають дуже різними: деякі хочеться перечитувати, воскрешаючи в пам’яті знайомі образи, героїв та емоції, певні книги ідеально лягають на якийсь сезон, погоду чи настрій, а є й ті які хочеться забути тільки но перегорнувши останню сторінку. Тетралогія Дена Сіммонса для мене однозначно потрапляє в категорію тих книг, до яких хочеться регулярно повертатися – бо викликані цією книгою почуття та захоплення кожною наступною главою хочеться відчувати знову і знову. Цей науково-фантастичний роман є величезною збіркою алюзій та метафор, що розташовуються на багатьох рівнях одразу. Сама назва, «Гіперіон», містить у собі цілий пласт значень, накопичений за літературну та культурну традицію останніх (приблизно) п’яти тисяч років. Гіперіон викликає в першу чергу мітологічну асоціацію – це ім’я одного з братів Кроноса, титана сонця та батька бога Геліоса. Окрім того, це ім’я носить також і супутник Сатурна, названий на честь титана та найвище дерево в світі, секвойя Гіперіон, чий вік нараховує більше семисот років. Не менш важливою є і ближчий до нас по часу перегук, це незавершена поема Джона Кітса «Гіперіон», про яку Персі Шеллі писав: «Я вважаю фрагемент «Гіперіона» неперевершеним, коли-небудь створеним письменником його віку». І цей контекстуальний перегук буде проявлятися на сторінках роману постійно, бо його рядки вкладаються у вуста різних персонажів (особливо Мартіна Силена, певно останнього поета Старої Землі). Та і самі події відбуваються та обертаються навколо планети Гіперіон, де знаходяться місто Кітс та зруйнований Град Поетів, та і загалом один із згадуваних персонажів є відродженим кібером (людське тіло зі штучним інтелектом створеним за відбитком особистості певної людини) саме Джона Кітса. Цей роман є першою частиною циклу, де нас, себто читачів, знайомлять із дійовими особами, що будуть фігурувати в наступних книгах, із Всесвітом, створеним письменником, та мітологією, що буде фундаментом всього сюжету. Головним героєм першої частини, що об’єднує сімох дуже різних персонажів разом, є Ктир (Шрайк) – невідома, непізнавана, невивчена та незрозуміла істота з металу, чиї червоні очі наганяють страх на всю планету і не тільки. Він є Повелителем Болю, Аватарою церкви Останньої Спокути, більш відомої, власне, як Церква Ктиря. Ця релігійна організація влаштовує щорічні паломництва до Гробниць Часу, де і замкнений сам Ктир, відбираючи людей по незрозумілому всім іншим принципу. Ми ж стаємо свідками Останнього Паломництва. Останнього не тільки через те, що Гробниці можуть і мають відкритися, нарешті випустивши свого в’язня (враховуючи те, що вони рухаються крізь час з майбутнього в минуле, то відбувається певний парадокс, коли минуле стає майбутнім, визначеним через свою вторинність, таким чином певною мірою слідуючи принципу самовтілюваного пророцтва, де знаючи майбутнє людина сама допомагає йому втілитися до життя), але й через напад Вигнанців, які хочуть «звільнити» Гіперіон від тиранії Гегемонії та Штучного Інтелекту, і випустити Ктиря, який за їх переконаннями має врятувати людство. Автор знайомить нас з сімома історіями, які органічно переплітаються одна з одною. Головна і перша з них, це власне Останнє Паломництво, яке збирає сім дуже різних людей, які тим не менш пов’язані між собою одним: Ктирем, зустріччю з ним, яку вони спромоглися пережити. І кожному з них щось потрібно від цієї давньої сутності… або ж вони просто хочуть його вбити. Це може бути вияв помсти, або ж бажання запобігти жахливому майбутньому, які хтось вбачає в разі його звільнення з в’язниці. Та ще й один з цих паломників є агентом Вигнанців, принаймні про це майже з повною впевненістю каже керівництво Гегемонії, яке власне і організувало це паломництво в останній спробі розгадати таємниці Гробниць Часу і Ктиря знаходячись буквально на порозі війни і втрати можливості доступу до Гіперіону. Інші ж шість історій – це розповіді кожного з паломників про свою зустріч та зв’язок із Ктирем. Через сни, фантомоплікації, реальну зустріч, релігійний або творчий екстаз. Передумови кожної такої зустрічі дуже різні. Проте у кожного з паломників є надзвичайно сильний емоційний зв’язок із Ктирем. Заснований здебільшого на ненависті, гніві або страху. Та навіть в настільки негативній гаммі знаходиться місті для надії та любові, як би протиприродно це не звучало. Ден Сіммонс підіймає в своєму тексті дуже багато важливих та в якомусь сенсі історичних питань, на які люди досі шукають відповіді. Що таке кохання? Чому готовність до жертви в релігії має бути абсолютною, а не тільки показовою (на прикладі алюзії на Авраама в Старому Завіті)? Чому для євреїв настільки важливий Єрусалим, і яким розчаруванням і розсіянням народу може погрожувати такі події? Наскільки важливою є віра в Бога і в людину і як вони можуть поєднуватися та різнитися? Що робить людину людиною, особистість, тіло, розум чи душа? Не можна сказати, що на ці питання ми отримаємо відповідь, але почитати роздуми про це, замислившись самому ніколи не зайве. Врешті такі метафізичні питання доводиться задавати собі час від часу, бо як інакше? Такі речі і є елементом того, що робить нас людьми.

Я тільки входжу до світу наукової фантастики і інколи важкувато уявляти ці величезні світи з неймовірними описами, але книжка дуже захоплива і цікаво написана.

яка ж це розкішна книга! ніяк не могла визначитись, хочу я її проковтнути якомога швидше чи розтягувати задоволення. 1840-ві роки, два кораблі Королівського флоту Великої Британії вирушають досліджувати Арктику. капітан Джон Франклін запасся дешевими консервами і радісно вирушив на "Еребусі"; капітан Френсіс Крозьє запасся купою пляшок віскі і безрадісно вирушив на "Терорі". "Еребус" і "Терор" означає "Темрява" і "Страх". "как ви яхту назовьотє, так она і попливьот" - співав капітан Врунгель у моєму дитинстві, і щось, певно, таки знав? обидва кораблі разом з командами (всього 129 людей) потрапляють у пастку, вмерзаючи в паковий лід. вони змушені лишитись посеред намертво замерзлого моря і чекати, поки воно розтане. зимівля в Арктиці — це коли не можна прикладати бінокль до очей, бо відірвеш разом зі шкірою. коли повіки змерзаються, а трупи не розкладаються. коли кілька місяців поспіль триває полярна ніч, і ти втрачаєш відчуття часу. коли немає ні флори, ні фауни, — лише сто варіацій льоду. а ще зимівля в Арктиці для експедиції Франкліна — це коли навколо твоїх кораблів сновигає щось дуже небезпечне. біла моторошна чи то тварина, чи примара, чи сам диявол — жорстокий, розумний і смертоносний. і воно полює на людей. "Терор" Сіммонса — це масштабна суміш фактів і домислів, монотонності і динаміки, цивілізації та природи, логіки та магії. вічне питання про велич людини і її посягання на роль бога отримує в книзі однозначну та болючу відповідь. структура, темпоритм і атмосфера книги неймовірні. ми переміщуємось у голови різних дійових осіб — від легковажного капітана Франкліна до рядового моряка-канібала. книга виходить за рамки класичних декорацій пригодницької історії (кораблі, матроси, цинга) і рухається в темні глибини символів і протистоянь. що у цій книзі найстрашніше: біла містична потвора, морози -60°, голод, хвороби, божевілля, огидні вчинки людей? найстрашніше те, що це книга про реальну експедицію Джона Франкліна. тому раджу як я, читати до початку опалювального сезону (а якщо ще й під час застуди, то взагалі пєсня)

Одна з небагатьох книг, котру я читала так довго: майже протягом двох тижнів. Вона видалась мені важкою через величезну кількість детальних описів (людей, кораблів і їх деталей, природи), через маленький шрифт при 660 сторінках, через відсутність динаміки, через велику кількість невідомої морської корабельної лексики. Але попри все це, книга дуже цікава. Цікаво було дізнатись як і з чого народжувались і починались експедиції в 1820-х/1840-х і для мене було практично очевидно, що дана експедиція приречена на провал. Цікаво було дізнатись, що керувало людьми так ризикувати своїм життям. Цікаво було дізнатись яке життя і щоденний побут в людей, що проводять кілька років в льодових морях. Терор — книга, що заснована на реальній історії про виживання та жагу до життя людей, що приречені на смерть від голоду та холоду. Історія до наших днів залишається загадкою, адже жоден з команди не повернувся живим, а кораблі було знайдено нещодавно (2016-17) затонулими. Автор додав містики та хорору в книгу, але найстрашніший звір — це людина. Для любителів жанру та прихильників історія про відкриття та експедиції — однозначно рекомендую. Для тих, хто не любить багатослівних широких описів та забагато деталізації — вам буде нудно.