Книги бувають дуже різними: деякі хочеться перечитувати, воскрешаючи в пам’яті знайомі образи, героїв та емоції, певні книги ідеально лягають на якийсь сезон, погоду чи настрій, а є й ті які хочеться забути тільки но перегорнувши останню сторінку. Тетралогія Дена Сіммонса для мене однозначно потрапляє в категорію тих книг, до яких хочеться регулярно повертатися – бо викликані цією книгою почуття та захоплення кожною наступною главою хочеться відчувати знову і знову. Цей науково-фантастичний роман є величезною збіркою алюзій та метафор, що розташовуються на багатьох рівнях одразу. Сама назва, «Гіперіон», містить у собі цілий пласт значень, накопичений за літературну та культурну традицію останніх (приблизно) п’яти тисяч років. Гіперіон викликає в першу чергу мітологічну асоціацію – це ім’я одного з братів Кроноса, титана сонця та батька бога Геліоса. Окрім того, це ім’я носить також і супутник Сатурна, названий на честь титана та найвище дерево в світі, секвойя Гіперіон, чий вік нараховує більше семисот років. Не менш важливою є і ближчий до нас по часу перегук, це незавершена поема Джона Кітса «Гіперіон», про яку Персі Шеллі писав: «Я вважаю фрагемент «Гіперіона» неперевершеним, коли-небудь створеним письменником його віку». І цей контекстуальний перегук буде проявлятися на сторінках роману постійно, бо його рядки вкладаються у вуста різних персонажів (особливо Мартіна Силена, певно останнього поета Старої Землі). Та і самі події відбуваються та обертаються навколо планети Гіперіон, де знаходяться місто Кітс та зруйнований Град Поетів, та і загалом один із згадуваних персонажів є відродженим кібером (людське тіло зі штучним інтелектом створеним за відбитком особистості певної людини) саме Джона Кітса. Цей роман є першою частиною циклу, де нас, себто читачів, знайомлять із дійовими особами, що будуть фігурувати в наступних книгах, із Всесвітом, створеним письменником, та мітологією, що буде фундаментом всього сюжету. Головним героєм першої частини, що об’єднує сімох дуже різних персонажів разом, є Ктир (Шрайк) – невідома, непізнавана, невивчена та незрозуміла істота з металу, чиї червоні очі наганяють страх на всю планету і не тільки. Він є Повелителем Болю, Аватарою церкви Останньої Спокути, більш відомої, власне, як Церква Ктиря. Ця релігійна організація влаштовує щорічні паломництва до Гробниць Часу, де і замкнений сам Ктир, відбираючи людей по незрозумілому всім іншим принципу. Ми ж стаємо свідками Останнього Паломництва. Останнього не тільки через те, що Гробниці можуть і мають відкритися, нарешті випустивши свого в’язня (враховуючи те, що вони рухаються крізь час з майбутнього в минуле, то відбувається певний парадокс, коли минуле стає майбутнім, визначеним через свою вторинність, таким чином певною мірою слідуючи принципу самовтілюваного пророцтва, де знаючи майбутнє людина сама допомагає йому втілитися до життя), але й через напад Вигнанців, які хочуть «звільнити» Гіперіон від тиранії Гегемонії та Штучного Інтелекту, і випустити Ктиря, який за їх переконаннями має врятувати людство. Автор знайомить нас з сімома історіями, які органічно переплітаються одна з одною. Головна і перша з них, це власне Останнє Паломництво, яке збирає сім дуже різних людей, які тим не менш пов’язані між собою одним: Ктирем, зустріччю з ним, яку вони спромоглися пережити. І кожному з них щось потрібно від цієї давньої сутності… або ж вони просто хочуть його вбити. Це може бути вияв помсти, або ж бажання запобігти жахливому майбутньому, які хтось вбачає в разі його звільнення з в’язниці. Та ще й один з цих паломників є агентом Вигнанців, принаймні про це майже з повною впевненістю каже керівництво Гегемонії, яке власне і організувало це паломництво в останній спробі розгадати таємниці Гробниць Часу і Ктиря знаходячись буквально на порозі війни і втрати можливості доступу до Гіперіону. Інші ж шість історій – це розповіді кожного з паломників про свою зустріч та зв’язок із Ктирем. Через сни, фантомоплікації, реальну зустріч, релігійний або творчий екстаз. Передумови кожної такої зустрічі дуже різні. Проте у кожного з паломників є надзвичайно сильний емоційний зв’язок із Ктирем. Заснований здебільшого на ненависті, гніві або страху. Та навіть в настільки негативній гаммі знаходиться місті для надії та любові, як би протиприродно це не звучало. Ден Сіммонс підіймає в своєму тексті дуже багато важливих та в якомусь сенсі історичних питань, на які люди досі шукають відповіді. Що таке кохання? Чому готовність до жертви в релігії має бути абсолютною, а не тільки показовою (на прикладі алюзії на Авраама в Старому Завіті)? Чому для євреїв настільки важливий Єрусалим, і яким розчаруванням і розсіянням народу може погрожувати такі події? Наскільки важливою є віра в Бога і в людину і як вони можуть поєднуватися та різнитися? Що робить людину людиною, особистість, тіло, розум чи душа? Не можна сказати, що на ці питання ми отримаємо відповідь, але почитати роздуми про це, замислившись самому ніколи не зайве. Врешті такі метафізичні питання доводиться задавати собі час від часу, бо як інакше? Такі речі і є елементом того, що робить нас людьми.

Я тільки входжу до світу наукової фантастики і інколи важкувато уявляти ці величезні світи з неймовірними описами, але книжка дуже захоплива і цікаво написана.

яка ж це розкішна книга! ніяк не могла визначитись, хочу я її проковтнути якомога швидше чи розтягувати задоволення. 1840-ві роки, два кораблі Королівського флоту Великої Британії вирушають досліджувати Арктику. капітан Джон Франклін запасся дешевими консервами і радісно вирушив на "Еребусі"; капітан Френсіс Крозьє запасся купою пляшок віскі і безрадісно вирушив на "Терорі". "Еребус" і "Терор" означає "Темрява" і "Страх". "как ви яхту назовьотє, так она і попливьот" - співав капітан Врунгель у моєму дитинстві, і щось, певно, таки знав? обидва кораблі разом з командами (всього 129 людей) потрапляють у пастку, вмерзаючи в паковий лід. вони змушені лишитись посеред намертво замерзлого моря і чекати, поки воно розтане. зимівля в Арктиці — це коли не можна прикладати бінокль до очей, бо відірвеш разом зі шкірою. коли повіки змерзаються, а трупи не розкладаються. коли кілька місяців поспіль триває полярна ніч, і ти втрачаєш відчуття часу. коли немає ні флори, ні фауни, — лише сто варіацій льоду. а ще зимівля в Арктиці для експедиції Франкліна — це коли навколо твоїх кораблів сновигає щось дуже небезпечне. біла моторошна чи то тварина, чи примара, чи сам диявол — жорстокий, розумний і смертоносний. і воно полює на людей. "Терор" Сіммонса — це масштабна суміш фактів і домислів, монотонності і динаміки, цивілізації та природи, логіки та магії. вічне питання про велич людини і її посягання на роль бога отримує в книзі однозначну та болючу відповідь. структура, темпоритм і атмосфера книги неймовірні. ми переміщуємось у голови різних дійових осіб — від легковажного капітана Франкліна до рядового моряка-канібала. книга виходить за рамки класичних декорацій пригодницької історії (кораблі, матроси, цинга) і рухається в темні глибини символів і протистоянь. що у цій книзі найстрашніше: біла містична потвора, морози -60°, голод, хвороби, божевілля, огидні вчинки людей? найстрашніше те, що це книга про реальну експедицію Джона Франкліна. тому раджу як я, читати до початку опалювального сезону (а якщо ще й під час застуди, то взагалі пєсня)

Одна з небагатьох книг, котру я читала так довго: майже протягом двох тижнів. Вона видалась мені важкою через величезну кількість детальних описів (людей, кораблів і їх деталей, природи), через маленький шрифт при 660 сторінках, через відсутність динаміки, через велику кількість невідомої морської корабельної лексики. Але попри все це, книга дуже цікава. Цікаво було дізнатись як і з чого народжувались і починались експедиції в 1820-х/1840-х і для мене було практично очевидно, що дана експедиція приречена на провал. Цікаво було дізнатись, що керувало людьми так ризикувати своїм життям. Цікаво було дізнатись яке життя і щоденний побут в людей, що проводять кілька років в льодових морях. Терор — книга, що заснована на реальній історії про виживання та жагу до життя людей, що приречені на смерть від голоду та холоду. Історія до наших днів залишається загадкою, адже жоден з команди не повернувся живим, а кораблі було знайдено нещодавно (2016-17) затонулими. Автор додав містики та хорору в книгу, але найстрашніший звір — це людина. Для любителів жанру та прихильників історія про відкриття та експедиції — однозначно рекомендую. Для тих, хто не любить багатослівних широких описів та забагато деталізації — вам буде нудно.

Я не дуже люблю інопланетян по типу чужого, який проникає в тіло і живе як паразит, розвиваючись Тому коли в цій книжці появилася хрестофорда мене нудило і хотілося закинути книгу Ще моменти, які мені не сподобалося – це поява ктирів у сексуальних сценах, точніше те як вони появлялися. Також дуже відволікало те що тут були згадані слово, визначення яких йдеться з нашої історії (наприклад тамплієри – і мене весь час кидало у період їхнього активного існування та їх вигляду з книг) і це відволікало мене від сюжету Це тільки перша частина і розумію, що автор нас знайомить з героями та їхніми історіями та причинами подорожі на Гіперіон для зустрічі з ктирем. Світ тут заплутаний і зрозумілий на перший погляд, але має більшу глибину чим здається на перший погляд. Інколи ми маємо лише час, що відведений нам на цій планеті, але цей час можна знищити планету та зробити її не придатною для існування. Чи є якісь способи змінити це? Чи є можливість повернутися до першочергового стану землі, коли ми не нанесли стільки шкоди їй? Особливо дивлячись на те як знищується, забруднюється Україна, її природа від обстрілів ракет, шахедів та іншого — постають питання в голові: Скільки часу потрібно на відновлення землі, води, фауни, флори? Чи вони взагалі відновляться? Чи це просто буде не придатне для життя територія? Бо по прогнозах нам потрібно десятки, якщо вже не сотні років на очищення території від мін, залишків ракет та іншого сміття, які принесли зі собою загарбники

Роман «Терор» — видатний зразок історичного трилеру з елементами жахів. Сіммонс майстерно реконструює експедицію Джона Франкліна до Арктики, додаючи до реальної історії містику, психологічну напругу та філософські роздуми. Особливості твору: Детально досліджені історичні факти, що перетворюють книгу на енциклопедію арктичних подорожей. Тонко переданий стан героїв: боротьба за виживання, страх перед невідомим і моральна деградація в умовах ізоляції. Елемент надприродного додає нові шари для інтерпретації. Популярність: Книга стала бестселером і надихнула на створення однойменного серіалу, що зміцнило її популярність у світі та Україні. Мова та теми: Сіммонс пише багатою й образною мовою, вміло передаючи атмосферу крижаного жаху. Він піднімає теми природи людського страху, меж моралі та значення співпраці у кризових умовах.

Падіння Гіперіона - друга частина з циклу Сіммонса. Кожен з пілігрімів, зрештою, виконає свою місію і зустрінеться з Ктирем. Хтось у кривавій бійні, хтось безпорадно, а хтось жертовно. Паралельно з подіями на Гіперіоні йде війна, планети знищуються, а саме людство і далі лишається під загрозою. То хто ж справжній ворог? Відповідь виявиться набагато глибшою. Нашарування тем в "Піснях Гіперіону", певно, робить цю річ особливо цінною. Тут і про божественність, і про штучний інтелект, і його бажання зведення ним людства в статус рабів, і політика під час війни, подорожі в часі та просторі.. А ще, ж є поет Джон Кіттс, який, схоже, є символічним а романі. В другій книжці більше екшену і дії - деякі сцени жвавенько так уявляються. Жирний плюс - це неочікуваний поворот в кінці книжки. Але взагалом, читалося важкувато, а місцями нудно. Деколи не розуміла, що відбувається, та ще й пропускала сторінки зі зборами і політикою - наче заснула посеред затягнутого фільму, прокинулася і зрозуміла, що нічого не пропустила.

Відчуття, ніби "Гіперіон" - то мій Еверест у фантастиці ?. Дочитавши останню сторінку першої книги з циклу, я досі не впевнена, що все зрозуміла. Семеро паломників відправляються на планету Гіперіон, аби відвідати Гробниці часу, а разом з ними і божество-мутанта (чи просто монстра) Ктиря. Згідно з міфом, це може вплинути на долю людства, адже починається міжзоряна війна і прогнози невтішні. Чому відправили саме цих людей невідомо, хоча історія кожного так чи інак пов'язана з Ктирем. Як саме їхнє паломництво може врятувати людство теж загадка, але окрім цієї місії всі мають особисті цілі. Власне, вся перша частина складається зі знайомства з головними героями та їхніми історіями. І поки вони не почалися, я взагалі не розуміла, що тут відбувається. Але поволі все складалося докупи, тож навіть було захопливо. Круто написані історії персонажів - це ніби читати окремі книжки. Для кожного Сіммонс створив маленький світ, в який цікаво зануритися. А ще, історії та герої абсолютно контрастні - батько, що намагається врятувати доньку, поет-цинік, військовий, священник, жінка-детектив, таємничий тамплієр та розважливий консул.