Даррен Байлер

У світі, де технології обіцяли нам свободу, книга Даррена Байлера звучить як холодне попередження: іноді прогрес стає не ключем, а замком. Його документально-художнє дослідження — це не просто розповідь про утиски. Байлер багато років досліджував життя уйгурської меншини в китайському Сіньцзяні. Але ця книга — не сухий звіт, а особистий портрет цифрової диктатури, яка невпинно охоплює життя звичайних людей. Мова Байлера — стримана, проте напружена, як дріт під високою напругою. Він не моралізує, не кричить — і саме тому кожне його слово влучає в серце. Він не створює сенсації — він документує повільну трагедію, яку світ уперто ігнорує. Книга змушує переосмислити саму суть сучасного контролю: коли твої дані стають кайданами, а твої думки — доказами «неблагонадійності». Байлер проводить болісні паралелі з колоніалізмом, апартеїдом, і змушує читача усвідомити: ми вже живемо в майбутньому, про яке попереджали антиутопії. Тільки це не вигадка — це реальність, зафіксована в тисячах камер і алгоритмів.

Анонім

“У таборах високих технологий” - ідельний приклад якісного нон-фікшену. 1. Лаконічний та змістовний текст. Немає води. Чітко, аргументовано та без упередження. 2. Формат текста - поєднання інетрв’ю очевидців та сухі факти. Завдяки цим двом складовим читач може зрсередитись саме на змісті книги. Починаючи читати книгу я нічого не знала про уйгурів та занів, але читючи постійно зверталась до Вікіпедії, бо мені треба було ще більше інформації. Книга виствітлює всього навсього дрібку того жаху, що зараз відбувається в Китаї. Проте, на основі прочитаних фактів можна уявити які проблеми мають люди, які чимось не догодили владі. Також, варто звернути увагу, яким чином китайці та інші мешканці КНР мають “хвалебну” повагу до вищого керівництва. Рекомендація для всіх, хто вважає що диктатури особистого його не торкнеться.

Анонім

"На початку 1950-х років, під час найбільшого розквіту китайсько-радянського співробітництва, радянські "фахівці" надали допомогу в створенні китайських таборів - ляогай. Ці табори існують і досі" - це з книги Енн Епплбом "Історія ГУЛАГу", опублікованій у 2003р. Вже беручи до рук книгу "У таборах високих технологій. Як живуть меншини у Китаї" (2021р.), мені на мить видалося, що дослідження Даррена Байлера - це як продовження до книги Епплбом про ГУЛАГ. Проте сучасні китайські табори і їх система чисток ще жахливіші - вони оснащенні новітніми цифровими технологіями. Саме це нас би чекало, якби не розвалився срср. Центрально-азійські народи уйгури, ханьці та казахи споконвіків жили на землях Сендзяну. У 1949р. Сталін та компартія Китаю дійшли згоди, що цей район "займе" Китай. А далі як по схемі Старшого Брата: національне самовизначення меншин китайська держава назвала етнічним сепаратизмом, а згодом - тероризмом. Знову ж таки прикриваючись "боротьбою з тероризмом", влада порушує права нацменшин та створює величезні високотехнологічні виправні колонії. Як це працює? Вулична система спостереження сканує обличчя представника нацменшин, автоматично миттєво на блокпостах ідентифікує людину. Та й взагалі якщо затриманий ще й користувач смартфона - цифрова система знає про людину все. Якщо зазирнути у майбутнє, то страшно уявити, що чекає людство від застосування біометричного нагляду, яке сприяє расизму, і це проблема не лише Китаю, це проблема всього світу. Також введена програма "жодної нелегальної дитини" щодо вигаданого образу "відсталих" меншин, яка передбачає примусові аборти, штрафи за порушення правил планування сім'ї. Немає нічого нового, що раніше не було б в історії: ця програма так нагадує захопленість "евгенікою" нацистами. І якщо вам якось забагнеться замовити дрібнички із КНР, то просто пам'ятайте: їх там виготовляють представники етнічних народів, відбуваючи термін у трудових таборах, через свою національну самовизначеність. Це як колись було у таборах ГУЛАГу з українцями, прибалтами, кавказцями та іншими, через їхні етнічні, мовні й релігійні відмінності від панівного народу.

Анонім