В цілому книга сподобалась. Спочатку було трохи боляче читати про переживання щодо дітей, особливо знаючи що десь є та людина, яка стала прототипом героїні, але з появою Полудниці стало цікавіше — саме вона, по суті, підштовхнула головну героїню почати розбиратися у власному житті.
І тут виявляється, що життя не таке вже й ідеальне, як здавалось.
Як на мене, у сюжеті було досить багато кліше: невірний чоловік, батьки зі своїми таємницями, непроста смерть подруги та інше. Деякі повороти я здогадалась заздалегідь, але при цьому друга половина книги читалась захопливо. Хоча про частину героїв хотілось дізнатись більше, а не всього лише декілька сторінок.
Для мене вже в авторки є впізнаваний стиль: суміш казок, міфів та реальності, тому трохи було враження "це ж було вже".
Анонім
📖💡✨️"Троян-зілля" Дари Корній – захопливий роман, де межа між світами зримим і незримим розмита як акварельна фарба. Гуляєш на сторінках залитою світлом ліхтарів львівською бруківкою, насолоджуєшся маскаронами на будівлях, домальовуєш подумки фіакр, запряжений двома гнідими конями...
🍃🪺🌲Мить і ти в Карпатах: стоїш під перехнябленою хатиною пані Пісні, наминаєш афини, задивляєшся на стрункі грицики зі серцеподібними листочками на тонюсіньких стеблах. Зачаровуєшся кронами столітніх дерев, віднаходиш таємниче троян-зілля, знайомишся з босорканею. Лише місяць як тонкий серпик супроводжує мандрівку, насипає у пригорщі роси й віщує теплу ніч🌜
🖇Головна героїня – Вероніка Вишневецька, дочка монополіста з продажу побутової хімії Януша та Урсули. Дівчина живе у статках, навчається, професійно володіє навичками гри у шахи. Її життя нагадує плесо озера: спокійне, без брижів, подекуди поросле ряскою визначеності💡
🖇Яскравим спалахом стає закоханість: Вероніка виходить заміж за Ростислава, розчиняючись опісля всеціло в сімейному житті. З коханим її познайомила подруга Ксенія, одначе підлаштувавши їх зустріч. І на їх весілля саме вона передасть дивний подарунок: сервіс із дванадцятьма горнятками, на кожному з яких зображений лилик [кажан]🦇
🖇Вероніка двадцять років проживає як у летаргічному сні. Лікарні, обстеження, викидні. Здається, коло замкнулося. Втім, одначе жінці сниться сон і вона починає шукати відповіді там, де вони зазвичай є, як загублені окуляри над скронями: під носом🧩
💡Шлях до себе справжньої розпочинається із ламання пісочних замків, нової стрижки в стилі "боб-каре", яскравого одягу. З розуміння, що ідилічність часом має виворіт, а за ним – численні зради. Як вона впорається з усім – читайте. Бо ця історія варта, аби в неї зануритись як у гірську річку🌊
🎻Мова Дари Корній для мене як пісня: читаєш на єдиному диханні. У сюжет майстерно вплетено гуцульський фольклор: легенду про трьох сестер, вбитих мачухою, босоркань, Полудниць, лиликів. І поміж цими двома світами вияскравлено усвідомлення про те, що все врівноважується. Що зло здатне перетворити серце на каменюку, вірність на зраду, надію на приреченість. Та маємо бути здатні протистояти!
Анонім
Я б дуже хотіла прочитати цю історію в 13 років, бо тоді просто обожнювала такі книжки, але дізналася про неї лише через 10 років. Це було б дійсно цікаве підліткове фентезі, але враховуючи скільки я прочитала, то мені це все здалося досить легким, а хотілося більше заглибитися в історію.
Язичницька міфологія, перше кохання, сімейні таємниці, древні прокляття, надприродні здібності, цікаві міфи і гарні описи Карпат. Це те що мене дуже зацікавило і місцями історія була дуже атмосферною саме через вдалі описи, але вона така дитяча. Хоча головним героям вже 19, але якби весь час там не згадувалося, що вони навчаються в університеті, то я б вважала що їм по 14.
Аліна мене дуже бісила. Вона до всіх ставиться зверхньо, вважає, що вона не така як інші і набагато розумніша за свій вік. По факту просто розпещена дитинка. До викладачів вона звертається тільки на ім'я, бо це по батькові це не по-українськи, а якщо з нею хтось не згоден, то вона вважає цю людину дурною. Книжки вона читає тільки серйозні та розумні з самого дитинства, а не як її нерозумна мати любовні романи. Вона все знає краще за інших і поради їй не потрібні. Це як раз і привело її до найтупішого рішення, але навряд чи вона це зрозуміла.
Олександр якого всі називають "Кажан" бо він завжди в чорному. Я не знаю що про нього можна скази, окрім того, що він типу міфічна істота. Загалом це все що я про нього зрозуміла.
Другорядні персонажі максимально шаблонні. Моє улюблене це дівчина яку Сашко взяв в похід у гори аби викликати ревнощі в Аліни, а дівчина прийшла туди на підборах і влаштувала через це істерику і потім ще штук десять🙄🤦
Якщо прибрати звідси всі їх взаємодії, то залишиться цікава історія про дві родини яка тягнеться вже століттями що мені дуже подобається. Але, на жаль, тут є всі ці персонажі.
Навряд чи читатиму другу частину. І ще в першому виданні в анотації сказано, що це українські Едвард та Белла. Спочатку я не розуміла, але тепер напевно згодна. Якщо брати їхню "логічну" поведінку, то дуже підходить.
Анонім
Котолог
