Колекція розпочалася з цих книг

Ця книга — суцільна естетика і магія. Оформлення неймовірне: обкладинка металік ніжна і водночас виразна, а форзац додає відчуття, ніби тримаєш щось особливе. Я вже знайома з цією історією, але вирішила перечитати її у новому оформленні — і це було дуже атмосферно. Вона знову захопила, знову прожилась емоційно, ніби вперше. Тепер це не просто книга, а ще й справжня прикраса для полички.

Це той випадок, коли книга одразу чіпляє не лише історією, а й виглядом. Оформлення просто неймовірне: обкладинка зачаровує з першого погляду, а форзац металік — окремий естетичний кайф. Я вже читала цю історію раніше, але вирішила повернутися до неї знову. Текст тримає, атмосфера затягує, а емоції відчуваються навіть глибше, ніж під час першого прочитання. І бонус — тепер ця краса ще й прикрашає поличку.

Загалом книга мені сподобалась і то дуже. Герої живі і справжні, написана чудовою простою мовою. Кожен відступ, окрема історія з життя, ба навіть легенди цікаві і чіпляючі. Читається дуже легко. І загалом це мала б бути 10. Але 3 бали (в душі хотілось зняти і більше, та все ж сюжет переважив) я зняла за наративи в Яровороті про "мудрість жіночу", Птаха мала розуміти і пробачати (Чому???? Ані жінка, ані чоловік не повинні пробачати, коли їх по колу кривдять і падають в ноги вибачатись і так постійно.) Чому навіть учитель Посолонь співчував Стрибові і засуджував Птаху? Як можна пробачення зради (ми не говоримо про відкриті стосунки, де пара домовилася) і називати це мудрістю??? А ще страшенна стигматизація абортів. Я розумію, що авторка має право на таку думку. Але ж це читають підлітки і мають розуміти, що тіло жінки - тільки її справа і точно жоден мораліст не має в це лізти. І народження дитини - це не тільки питання "прогодувати". Ну і ось цей наратив, який теж неодноразово повторюється, що родина без дітей - це не повноцінна родина, діти роблять родину справжньою. Справжньою родину робить взаємна повага, кохання і розуміння, а не наявність чи відсутність дітей. Ось буквально думки учителя Посолонь (мудрого безсмертного) - "Якби у Птахи і Стриба були діти, можливо все інакше було б. Угу. Дитина б завадила тому козлу в гречку стрибати? Точно ні. На думку цього "мудрого" безсмертного, дитина можливо, завадила б Птасі втекти. Я не знаю, можливо, далі буде краще. І головне, не те щоб це мало якись принциповий вплив на сюжет, або, якби це було якось обумовлено, наприклад історичним періодом, де таке ставлення до жінки було нормою. Але ж ні. І взагалі... Чому почуття Стриба називають коханням? Я розумію, він темний і все таке, але зради, втечі з дому, в потім валяння на колінах не можна називати коханням, навіть в художній літературі. Його відкрито, по-справжньому, за це навіть не засуджують. Це просто навідується! Я тримаюсь за сюжет, тому що він цікавий, сюжет дійсно крутий.

Кілька років тому читала в електронному варіанті "Гонихмарник". Запало в душу. Натрапила тут за приємну ціну. Замовила. І тут почалися дива. Котики! Ви неймовірні. Швидкість доставки- менше доби, якість та аромат(!) пакування, зручність сайту. Замовила одразу другу частину "Гонихмарниця". Книга ще очікує свою оцінку, бо перечитую першу частину. Бо! Друга частина теж вдома менше ніж за добу. Я давно не отримувала такого естетичного задоволення від онлайн покупок. Дякую, Readeat, за уважність до книголюбів.

?"Гонихмарниця" – історія із ароматом волошок, туго перев'язаних нитками, дощів ві Львові, неозорих черкаських степів і смачного борщу. Тут небо пливе над Оперним рожевими хмарками, сліди від котрих черлені й відтак дивовижні. В цій історії хочеться набутись від першої до останньої сторінки: розгадати родинні таємниці Сашка, бути пліч-о-пліч із головною героїнею Аліною в усіх пригодах??? ?Пленер для художників, на котрий дівчина приїдить з чоловіком Сашком, відбувається у таємничому місці. На вулканічному ґрунті в'юнко розстелились виноградники, скелі врізаються прямісінько в океан, лавровий ліс манить видовищністю. ✒️"Аліна підносить каву до вуст, вдихає її міцний аромат. Щастя таки є. Інколи це просто міцна кава" ??☂️Поки дівчина там, у її рідному Львові коїться щось дивне – дощі не вщухають. Ба більше, зафіксовані випадки зараження на холеру, то ж місто перебуває у карантинній зоні. Аліна підозрює, чиїх мацаків це справа. Злі сили не сплять, маскуючись і ховаючись у тілах тих, кого обрали. ?Разом з коханим Сашком вони вирушають у село, звідки родом його мама. Дівчина, котра понад усе любила малювати, наперекір засторогам вийшла заміж за дводушника і померла майже одразу після пологів. ?У книзі минуле з теперішнім тісно переплетені, я б сказала воєдино. Мама Аліни їде у своє рідне село, де зустрічається з Ігорем Сокірком і втрапляє у заручниці. Аліна зі Сашком через деякий час також зустрічаються тет-а-тет зі злом. ?Історія "Гонихмарниця" помережана казками, легендами, піснями, описаним побутом села, звичаями. Це робить її невимовно затишною, теплою, я б сказала рідною. ?Дара Корній із трепетом описує образи героїв, методи протистояння злу, тонке бачення краси. Тієї, котра у букеті волошок, приготовленій кимось філіжанці кави, зморшці, котру не ховаєш. Бо ж справжність не варто маскувати, вона як айстра розкітла на вовняній хустині: "От є такі люди, яким старість пасує. Вона на їхніх лицях особливо дотульна, благородна, навіть вишукана, якщо хочете. Кожна зморшка на обличчі таких старців, наче різець геніального скульптора, – виплекана з любов'ю. Мабуть, маляр-життя особливо любить сих людей, навіть зістарює їх високохудожньо".

«Гонихмарниця» сприймається інакше, ніж «Гонихмарник». Книга зосереджена на жіночому досвіді. У центрі — життя героїні, яке зовні виглядає звичайним, але постійно перетинається з тим, що не пояснюється просто. Сни, передчуття, внутрішній спротив, дивні збіги — усе це не подається як щось виняткове, а як частина повсякдення, із якою доводиться жити, навіть якщо не хочеш. Героїня не прагне бути «обраною» і не шукає сили. Вона радше намагається зрозуміти, чому її життя складається саме так. У книзі добре показано, як родинні історії й старі травми впливають на теперішнє. Багато рішень героїня приймає не тому, що так правильно, а тому, що інакше страшно або боляче. Мені відгукнулося, що «Гонихмарниця» не ідеалізує ні жінку, ні її шлях. Тут немає швидкого прийняття себе чи різкого перелому. Усвідомлення себе й свого шляху до Аліни приходить поступово, через втому, втрати й необхідність нарешті подивитися правді в очі (навіть якщо ця правда незручна, болісна й небажана). І, до речі, не тільки Аліні доводиться багато що переосмислити й прийняти, а й її матері. Ця історія, як на мене, показує, що не можна просто тікати від проблем. Треба таки вирішувати їх тут і зараз, бо рано чи пізно, де б ти не була, вони неодмінно наздоженуть. Книга динамічна, цікава, легка до прочитання. Точно раджу читати й підтримувати українських авторів ?

«Гонихмарник» — це історія про людей, у житті яких міфологія не виглядає чимось дивним чи окремим від реальності. Вона просто є всюди: у снах, родинних історіях, страхах і вчинках, які не завжди можна пояснити логікою. Герої живуть своїм звичайним життям, але постійно наштовхуються на речі, які виходять за межі буденного, зокрема дивні знаки, сни, відчуття… Це не подається як «магія заради ефекту», а радше як частина внутрішнього досвіду. Мені сподобалося, що персонажі не всезнаючі й не сильніші за обставини. Вони часто сумніваються, уникають розмов, відкладають важливі рішення, що, звісно, призводить до певних наслідків. У книзі добре видно, як замовчування й страх перед правдою поступово ускладнюють життя, навіть якщо спочатку здається, що так легше. Сюжет не побудований на постійній дії. Тут важливіше спостерігати, як герої доходять до розуміння свого місця в цій історії й у своєму роді. Фінал не дає простих відповідей, але логічно підсумовує шлях, який вони проходять. «Гонихмарник» — книга не для тих, хто шукає чітку магічну систему чи занадто динамічний сюжет. Вона радше для тих, кому цікаво подивитися, як українська міфологія може бути вплетена в сучасну, цілком людську історію без прикрас і надмірних пояснень. Загалом мені книга дуже сподобалась, до прочитання однозначно раджу ♥️