Даня Кукафка

Читаючи дану роботу, у мене кілька разів з‘являлося щире бажання покинути її прямо на тому моменті, на якому завершила. Бо є в ній дещо відразливе, що відштовхує в процесі. Але кожного разу моя цікавість примушувала знову брати книгу до рук. Те, що спочатку здавалося поверхневим і нудним, пірнувши глибше виявилося глибоким озером, наповненим роздумами про життя і про те, як будь-яка думка, момент чи дія впливає на наше життя загалом. Як легко бути добрим і поганим одночасно, і як важко іноді бути на конкретній стороні цього спектру. Сподобалася неоднозначність головних персонажів, які є одночасно сильними і слабкими, хорошими і поганими, привабливими і відразливими. Сильна робота, як на мене.

Анонім

Все починається з підготовки до страти й опису останнього дня ув'язненого. Розповідається про народження дитини Лавандою і тяжкі умови існування. Як батько не любив, бив Енсела, не давав їжі чи лиш крохи. А згодом з'явився на світ брат. Матір ризикуючи своїм життям їде з чоловіком і лишає дітей у сараї. Дзвонить в 911 на заправці й зникає. Якщо дивитися з психологічної сторони, то дитячі травми залишають слід й можуть бути чинником для виявлення жорстокості, насильства і подальших вбивств, але може бути навпаки. Хлопчик зростав у дитячих будинках, в одному з них познайомився з дівчинкою Шеффі.Там же розправлявся з мишкою, білкою лисицею. Проте чи здатний він так зробити з людиною??? У коледжі він знайомиться з дівчиною Дженні і її сестрою Гейзел. Проводить час в будинку з чужою сім'єю. Дарує дорогий аметистовий перстень. Потім вона поїде від нього, заручившись підтримкою сестри. Через деякий час починають зникати дівчата. Знаходять їх тіла. Цю справу розслідує Шеффі, якій хочеться швидше закрити справу, не докопуватися до істини. Знаходить свідків справи Енсела та доказів недостатньо. Їде до нього, розмовляє і отримує бажане зізнання. На початку книги та після прочитання, залишилось відчуття, що він невинний. Бо немає чітких доказів, окрім свідків якихось й випадково сказаних слів. Можливо Енсел психічно нездоровий. Адвокатка, наче навіть не боролася за свого підзахисного, а вже винесла вирок. Історія показує про ницість системи правосуддя. Скільки людей винних випущено на свободу, де вони продовжують свою справу. А скільки невинних, несправедливо засуджених підверглися смертельному уколу. На ці смерті — держави витрачають шалені гроші. Як і на останній обід ув'язнених ( деякі замовляють найдорожчі страви). Зараз менше роблять таких страт. Але правосудна система потребує ще змін. ✨ "Жалість — це нищення, що носить маску спочуття". ⏰ "Зворотній відлік — це часто найскладніша частина". 🌟 "Пам'ять — річ непевна. Її можна смакувати чи зневажати, але їй ніколи не можна довіряти". 😁❤️ "Радість - це кузина любові". 🌟 "Ми всі погані, і ми всі хороші, і ніхто не має носити ні того, ні іншого тавра".

Анонім

Декілька відгуків від блогерів змусили мене купити цю книгу і я не пожалкувала! Це прекрасна глибока оповідь про зло. Десь бачила, що наче авторка викликає співчуття до вбивці, однак це не так. Тут детально описується життя від самого дитинства до смерті з точки зору жінок, які перетиналися із героєм — матері, сестри його дружини та детектива. Перші 100 сторінок були важкуватими, бо дитинство у героя було чесно кажучи лайновим. Однак не всі діти, у яких таке було стають убивцями — яскравим прикладом є брат головного героя. Однак далі вже були описані більш сучасні події і стало легше, однак не менш цікаво. Мені ще дуже сподобалося, що самому героєві слова не дають, частини про нього написані від другої особи і це прекрасно. Герой накоїв багато злочинів і він не заслуговує на право голосу. Навіть в останні хвилини його слова жалюгідні, бо він боїться. Він не відчуває каяття, тільки страх і невдоволення від провалу плану втечі. Він самозакохано пише якусь Теорію, і для нього найбільшою поразкою стає те, що вона не побачить світ. Жодного разу він не каяття, тільки думав, що міг би уникнути своїх дій в іншому паралельному світі. Він сподівався віднайти спокій і затишок, але крах цього теплого місця лише далі підштовхнув його на темну сторону. У мене абсолютно немає жодних співчуттів до героя, лише жаль до усіх тих, кого він якимось чином торкнувся. Усі герої тут цікаві, не пласкі, зі своїми тарганами та скелетами, але вони живі люди і це нормально. Мені б дуууже хотілося б довго обговорювати усі моменти, які мене зачепили.

Анонім