Даня Кукафка

- Найбільша моя проблема з «Записками…» полягала в тому, що реальність не виправдала очікувань. Обкладинка, маркетинг та відгуки натякають на те що це трилер та це скоріше психологічний роман. 

- На початку оповіді ми знайомимось з Енселом, якому залишилось жити 12 годин. Його засуджено до найвищої міри покарання за вбивства більш ніж 20-річної давності. Герой описує свій побут, звички й те як збирається втекти на волю. 
Усе це в другій особі. 

- В наступних розділах ми знайомимось з героїнями на життя яких Енсел мав найбільший вплив. Завдяки цим розділам ми дізнаємося про його жахливе дитинство та неблагополучну родину. З 4-х років хлопчик жив у будинках сімейного типу. 

- Направду, оця перша сотня сторінок була для мене найцікавішою, книга тримала в напрузі і сторінки перегортались одна за одною. Потім мене почало «відпускати». 

- Книга непогана і точно знайде свого читача. Попри доволі скромну оцінку дискусія була дуже жвава. 
Переважно ми обговорювали як можна було покращити цей текст і те що усім персонажам потрібна психологічна допомога.

"Лаванда говорила до секвой. Іноді вони відповідали їй"

Цитата, яка, нмд, цілком і повністю описує цю книгу.

Отже, перше, що ви маєте розуміти — це не трилер. Тут немає жодного напруження, жодного очікування, коли ж щось трапиться, і жодного твіста, аби якось змінити вашу думку про персонажів. Вам з самого початку скажуть, що відбувається і чим закінчиться, і ваше перше ставлення до героїв залишиться фактично таким самим до самого кінця. З незначними варіаціями.

💀 В камері смертників чекає на виконання вироку мужичок років 40+. Як і будь-який нарцис-психопат, він впевнений, що абсолютно геніальний, що він єдина в світі нетакуся і навіть має кілька нотатників із Теорією (саме так, з великої літери), яку мають прочитати всі, адже вона геніальна. Бо він геніальний.

💀 Щоправда, жити йому лишається кілька годин, бо він вбив кількох людей, але це тільки підтверджує його Теорію. Бо він геніальний.

✝️ Власне, уся книга — це така собі ретроспектива, що має на меті показати, як він дійшов до тієї точки, в якій ми з ним знайомимося, тобто, до камери смертників (та сцуко, він в три роки відгризав голови бурундукам, ц-ц-ц, як так сталося, що він почав вбивати дівчат? вопше прям не зрозуміло, ага).

🌕 І другим планом книги виступає спроба показати, як наявність вбивці в їхньому житті це саме життя змінює для жінок, що його оточують.

🌙 І тут ключове слово "спроба". Адже авторка, поринувши з головою у квітучі метафори та однострочну філософію, створила посібник для статусів фкантактігє (до речі, у вацап це зветься "звістка"), замість дійсно розказати цікаву історію.

🪶 Нам пишуть, що
>>авторка ставить питання: чому ми намагаємося зрозуміти жорстоких чоловіків та ігноруємо життя жінок, яких вони вбивають?>>
Але при цьому пише твір, в якому вбиті жінки — це буквально кілька строчок, биті пікселі на екрані, не більше. Їхня роль звелася до того, аби бути вбитими, все. Читач не знаходить в книзі жодної історії жодної з вбитих дівчат. ЖОД-НО-Ї. Але рефлексій вбивці при цьому — аж по вінця.

🪶 Нам пишуть
>>Поки Гейзел бореться з жахливою втратою>>
але в романі буквально є купа сторінок із життям Гейзел до "жахливої втрати" і майже жодної строчки про те, як же вона таки із ним впоралася (чи ні).

🪶 Нам пишуть
>>У жаху Лаванди перед злочинами, скоєними її сином, провина, заперечення та жаль ускладнюють і надають виміру її стражданням>>
але в тексті Лаванда буквально говорить з деревами, живе в жіночій комуні більше 20 років взагалі не згадуючи про існування десь там своїх синів, а коли нарешті дізнається, що один виріс в серійного вбивцю, просто поводить плечима і уходить далі розмовляти з секвоями і гладити стегно сусідки.

👁 Але, попри те, що в мене очі втомилися закочуватися щоразу на цій доморощеній хвілософії рівня 15-річного підлітка, було дещо, що варто відзначити, як важливе.

📕 Авторка дійсно не романтизує вбивцю, кілька разів через різних персонажів говорячи, що він просто зарозуміла посередність, який чомусь вирішив, що кращій за інших.

Ну і кілька вам тих самих багатозначних цитат:
.
"Своєю суттю материнство - це справа, яку ти робиш наодинці"
.
"... не знала, якою руйнівною і жорстокою річчю може бути вибір"
.
"Місяць його обличчя, що показав свій зораний кратерами зворотній бік"
.
"Любов насправді не така, як обіцяла мама"

🪶 А тому, хто мені пояснить, що мав би читач винести з фрази нижче, я готова подарувати шоколадку:
>>"Як смерть поволі, але невпинно відстає від кісток">>

В цілому, тут два теги зразу, і #Дафа_радить (якщо вам хочеться просто подумати про мудаків та материнський обов'язок) і #Дафа_не_радить (якщо ви хотіли трилера).