Керолайн Грем

Керолайн Грем "Беджерс-Дріфт. Суто англійські вбивства. " ✔️Видавництво Лабораторія 2024р. ✔️288 ст. "Наше покоління ніколи не мало депресії. Ми трималися. Не те що зараз - люди потребують заспокійливих, коли збігає молоко." "Старі грішки відкидають довгі тіні." ***** Класичний англійський детектив. Сучасна Аґата Крісті, так можна назвати авторку. Є головний детектив Барнабі, мозок розслідування і є його молодий помічник Трой, сила і спритність розслідування. Інколи, ми отримуємо інформацію, яка нам зовсім не потрібна і що з нею робити невідомо. Так одна старенька, шукаючи у лісі особливу орхідею, натрапила на особливу "оргію". Хто ж там у лісі займався хтивими справами, що старенька повинна була померти? Історія доволі заплутана. Всі мешканці маленького містечка мають свої секрети (хто б сумнівався, що так буде). Відразу є кілька підозрюваних. З кожною сторінкою то з'являлись докази проти одного, а алібі проти іншого і навпаки. Наче є "вона", а хто ж "він"? Чи може це "він" але хто ж тоді "вона"? Здогадатися "хто" дійсно важко, бо там відбувається те, що неможливо сприймати тверезо і думка про таке не прийде просто так. Тільки у фіналі розумієш, що сталось і хто ж винен. Розслідування доволі повільне, але і книга маленька. Два дні і легко прочитати, бо ж це дійсно цікаво. 8/10

Анонім

Це класичний, добротний детектив із атмосферою маленького містечка, де кожен має свої скелети в шафі. Звичайна смерть літньої жінки обертається низкою таємниць і нових злочинів, які ведуть до подій минулого. Усе — від складних стосунків до старих романів — вплетено в захопливу інтригу. Розв’язка здивувала і дуже сподобалась! Відчутно вплив Агати Крісті, але з більш похмурим відтінком. Том Барнабі — харизматичний і розумний детектив, а деталі з його побуту додають історії тепла. Продовження точно зацікавило!

Анонім

Самій не віриться, що це кажу, але цей детективний роман напрочуд милий, затишний і мальовничий. Взагалі, детективним жанром не надто захоплююсь, а коли щось і читаю, то це психологічно й емоційно напружені твори з жорстокими злочинами і їхніми кривавими подробицями. Роман Карлайн Грем сильно виділяється на цьому фоні. У позитивному сенсі 🙂. Уявіть собі тихе й спокійне, затишне англійське село, де усього пара вуличок з кількома десятками будинків, де усі з усіма знайомі, і де (майже) ніколи не відбувається чогось надзвичайного. Розкішні вілли стоять поруч зі скромними чепурненькими будиночками й затишними котеджами 🏡🏘️. І ті, і інші потопають у зелені й квітах 🪴🌹🌷🌻🪻, а акуратні доріжки прокладені через ідеальні газони. Аромати квітів і свіжість лісу 🌳🌲 поряд створюють ідеальну атмосферу для смакування запашною випічкою з чашечкою міцного чаю 🥨🫖. Та це лише, на перший погляд, тут панує така ідилія. За зачиненими дверима й подалі від сторонніх очей чи не кожен мешканець селища ховає свої брудні секрети. Десь це заздрощі, ревнощі, чвари, ненависть, брехня і зради. Десь шпигунство і шантаж. А десь і щось набагато, набагато гірше. Й увесь цей клубок бруду, підлості й злочинів, вкритий шаром гламуру й напускної злагоди і невинності, доводиться розплутувати старшому інспектору-детективу Тому Барнабі. А починалось усе геть прозаїчно. Старенька міс Емілі Сімпсон, прогулюючись лісом у пошуках рідкісної орхідеї 🌸, випадково підгледіла те, чого не слід було знати нікому. Наступного дня її знайшли мертвою у власному будинку. Місцевий лікар не помітив нічого дивного в кончині самотньої 80-літньої старої діви, а от її подруга була іншої думки. На щастя, аргументи міс Беллрінгер виявились достатньо переконливими, щоб змусити поліцію взятись за справу. Варто було лиш потягнути за ниточку 🧶, як ілюзорна ідилія життя в Беджерс-Дріфт розсипалась, мов картковий будиночок. Мені цікаво було спостерігати і за ходом розслідування, і за поступовим розкриттям справжніх личин мешканців села та розвитком їхніх взаємостосунків.  Тут дуже багато різних типажів персонажів і кожен з них здається по-справжньому живим: зі своїми перевагами й недоліками, мріями, прагненнями, історіями і таємницями. Наприклад, головний герой - детектив Том Барнабі 🕵🏻‍♂️ з відділу кримінальних розслідувань. Він вже не молодий, великий, кремезний, зі напрочуд спокійною аурою. Його дружина Джойс добра, терпляча, хороша слухачка, просто ідеальна дружина у всьому, крім готування їжа - та Барнабі не нарікає на це, адже понад усе цінує домашнє вогнище і затишок.  Його помічник, сержант Гевін Трой 👮🏻‍♂️, на противагу Барнабі є амбіційним, грубуватим та імпульсивним. Наступна цитата гарно його характеризує: "Який у біса сенс служити в поліції з усіма цими нудними звітами й папірцями та тупими людьми, які ставлять тобі нудні запитання, якщо ти не можеш при нагоді втиснути гашетку в підлогу, ввімкнути сирену та нестися собі вперед?". Та все ж, вони непогано ладнають.  Та найголовніше, що мені сподобалось у творі, це його загальна атмосфера, а також властиві йому сарказм, іронія і суто англійський шарм. Про мальовничість пейзажів і затишок будиночків й садів уже згадувала. А от ремарки типу "це взагалі-то вільна країна, ми ще не в росії" чи "Наше покоління ніколи не мало депресії. Ми трималися. Не те що зараз - люди потребують заспокійливих, коли збігає молоко" додають окремої пікантної 😏 нотки.    Словом, книга ідеально потрапила під настрій і подарувала два затишні вечори. Аж навіть виникло бажання подивитись серіал за її мотивами 🙂.

Анонім