?Зазвичай літо - це сонце й спека. Однак для мене літо - це гроза, що насуває і минає. І почуття самотності, яке зостається.©️ ?Арістотель і Данте розкривають таємниці Всесвіту ?Бенджамін Аліре Саенс ????Альона Крапка Кілька останніх днів я провела у компанії цієї книги і це було затишне читання. Справжній YoungAdult, з яким я згадала власні юнацькі роки і водночас подивилася на події очима мами підлітків, якій було що почерпнути у цій історії. Два літа. Два хлопці, такі різні і схожі водночас. Арі, молодша дитина багатодітної родини, оточений батьками, сестрами, малими племінниками, але самотній і мовчазний. Данте, єдина і залюблена дитина, відкритий до всього світу. Випадкова зустріч цих двох обернулася на справжню дружбу і навіть дещо більше... Вони разом тусують, плавають у басейні, читають, роблять всілякі підліткові дурниці, набивають ґулі і непомітно із хлопчиків перетворюються на юнаків. Екотон. Напівдіти, напівдорослі. Вони досліджують таємниці Всесвіту, шукають відповіді на складні питання і вчать одне одного важливим речам. А ще у цій книзі є милий песик і адекватні дорослі, які не лише виховують дітей, а й "ростуть" разом з ними. Може здатися, що це суцільне мі-мі-мі, але ні. Книга зачіпає теми війни, расизму, нетерпимості, ЛГБТ, психічних розладів і под. Вона написана короткими розділами, легкими діалогами, які вкотре доводять, що більшість проблем можна вирішити словами, просто озвучивши їх, а решту допоможе пережити підтримка рідних і близьких. Однозначно читатиму другу частину, а поки що раджу цю. #марафонкнигомам

Я закохалась у цю історію. Глибоко, несподівано та надовго. Це не просто дилогія, це дотик до чогось дуже особистого, тихого й важливого. Вона ніби сідає поруч із тобою, коли ти губишся в собі, й каже: «Я тут. Я тебе розумію». Арі й Данте такі різні, але водночас — дуже близькі. Я бачила себе і в Арі, який мовчить, накопичує, не знає, як дати раду своїм емоціям. І в Данте, який відкритий, світлий, вразливий — ніби сонце, що не ховається навіть тоді, коли болить. Я реально уявляла їх поруч. І так хотіла бути їхньою подругою. Просто сидіти з ними в тіні, пити газовану воду і слухати, як вони говорять про речі, які насправді мають значення. Це книжка про багато чого — і про кохання, і про дружбу, і про те, як важко знайти себе, коли не знаєш, ким маєш бути. Але найголовніше — це книжка про прийняття. Себе, інших, світу. І вона говорить про це просто, красиво й по-справжньому. Було багато моментів, які чіпляли настільки глибоко, що я відкладала книжку й просто сиділа в тиші. Бо іноді потрібно трохи часу, щоб переварити, що тебе тільки-но так ніжно, але впевнено обійняли словами. Кінець змусив мене понервувати. Але він був чесний. І добрий. І світлий. Я винесла з цієї історії стільки тепла. Що любов — складна, але варта. Що бути собою — страшно, але важливо. Що навіть батьки часом губляться, але вони теж намагаються. І що світ — це місце, де є місце мені, навіть коли я цього не відчуваю. Я щиро вірю, що кожен має прочитати ці книги. Вони не просто змінюють — вони нагадують, ким ми є.

Що перша, що друга книга не змогли мене переконати у своїй правдивості. Якщо коротенько: спочатку все погано-погано, знову поганою, і знову погано, але ми все зрозуміли і перебороли все це погане і тепер вже непогано. Для мене це дуже пласко. Хоча я і розумію, як і чим ці історії можуть захопити інших читачів.

Я просто в захваті від цієї книжки. І хоч люблю всім серцем "Арістотель і Данте пізнають таємниці Всесвіту", але ця частина просто неймовірна. Про це, зокрема, свідчить те, що я ревіла над нею добрі пів години. В книжці розповідається про Арі - хлопця, який завжди намагався бути тихим і невидимим. Проте, закохавшись у Данте, він змінився. Несподівано для себе Арі починає знаходити нових друзів, дає відсіч кривдникам, наважується відстоювати власну гідність. Хлопці намагаються проторувати собі шлях у світі, який відмовляється їх приймати і розуміти. Було просто неймовірно спостерігати за їх дорослішанням, сумом, дружбою, коханням. І все це на фоні епідемії СНІДу, який забрав життя тисячі людей. І хоч місцями книжка була дуже болючою і сумною, але водночас пронизаною любов'ю. І не тільки коханням, а і любов' ю до своїх друзів, сім'ї, до пустелі та грози. Ця книжка точно стане однією з найкращих для мене. Хочеться, щоб якомога більше людей її теж прочитали. А завершити хочу цитатою, яка дуже мені відгукнулася. "- Чому ми постійно мусимо боротися? - Бо ми звикли до такого способу мислення, який навіть мисленням не можна назвати. Ми не здатні бути вільними, бо не знаємо, як звільнити тих, кого поневолили. Ми ані на крок не наблизилися до справжньої Свободи. Можливо, ми, люди, вважаємо, що цінність нашої свободи зменшиться, якщо хтось інший теж її здобуде. А ще ми боїмося. Боїмося, що коли хтось забажає мати те саме, що вже є в нас, то відбере в нас те, що належить нам і лише нам. Але скажи, до прикладу, кому належить держава? А планета? Мені хочеться вірити, що колись ми усвідомимо: Земля належить нам усім. "

Аж не віриться, що автор не хотів писати продовження. І розчарувався взагалі в першій книзі..Бо це абсолютний скарб. Це не 5/5 і не 10/10. Це взагалі неоціненно. Такі книги хочеться перечитувати. Такі книги хочеться залишати в домашній бібліотеці і давати на прочитку. Я б взагалі цю книгу ввела в шкільну програму. От на скільки вона прекрасна! Це було щось неймовірне та максимально глибоке до самих глибин душі. ??❤️‍??

Почитавши відгуки людей, які читають чи вже прочитали цю книгу, я очікував насправді іншого. Історії кохання між двома хлопцями-підлітками, яка трохи розбавлена проблемами мексиканських іммігрантів в n-ному поколінні в США. Проте все ж вирішив спробувати, і ні на мить про це не пожалів. Як на мене, ця книга – прекрасний приклад роману-дорослішання. Це відверто прокомуніковано в прямій мові обох головних героїв. Обидва шукають своє місце, мають власні проблеми із розумінням від батьків та дорослих знайомих. Врешті, коли тобі 15 років, важко не відчувати себе вже на самій грані дорослого життя. Від тебе потребують багато, але заборон стає більше з кожним місяцем, днем, а почасти і з кожною годиною. Це все від того, що батьки люблять свою дитину, і намагаються про неї якомога краще попіклуватися... це все так, але знову ж таки, в 15 все відчувається інакше. Данте та Арістотель – два таких різних персонажа. Один з них наймолодша дитина в сім’ї вчительки та листоноші, який в минулому був військовим у В’єтнамі, інший же єдиний син професора англійської філології. Різні умови та обставини створили двох дуже різних людей, проте вони знайшли один в одному чудового друга, співрозмовника та дзеркало. Там де один з них мав завжди тримати себе в руках, інший навіть не задумувався над агресією, і навпаки – те що в одного з хлопців викликало інстинктивне бажання допомогти, для іншого не було навіть помітним епізодом. Сторінками роману ми проходимо поруч з хлопцями, поступово розкриваючи таємниці дорослого життя, куштуємо «заборонений плід» (який виявився насправді досить кислим та гірким), та врешті знаходимо кохання та прийняття власного «Я» з усіма особливостями та недоліками. Це чудова книга, аби зрозуміти важливість виховання, причому такого, коли батьки розмовляють з дітьми на рівних, не зважаючи на різницю у віці та сприйнятті. Також підіймається тема сімейних секретів, які не розповідають, аби «не травмувати» дитину, і до чого насправді призводять ці таємниці. Та і врешті, автор допомагає кожному з нас згадати власні 15 років – час водночас чарівний, але і такий жорстокий.

Це було, навіть не знаю як описати свої враження. Мені не сподобався стиль автора, хоча історія непогана. Особливо коли батьки, що Данте, що Арі, все давно зрозуміли і їх сприйняття - за це їм похвала))) і останні сторінки історії сподобалися тавони не можуть змінити враження. Але те як написано, це просто не моє

"Якщо хочеш, я навчу тебе плавати" — перші промовлені слова, що зрештою стали містком між двома, на перший погляд, протилежностями — Арістотелем і Данте. Один віддає перевагу нудьзі на самоті, а інший кожному дарує усмішки. Один розмірковує про поезію та живопис, а інший — про брата, що сидить. Проте вони таки зустрічаються, їхні долі перетинаються і переплітаються. Хлопці разом наповнюють своє літо сміхом, роздумами про світ і загадками всесвіту. А ще загадкою, хто ж вони насправді! ? [Старша школа — це лише передмова до самого роману. Спершу пишуть тебе, але після школи ти маєш писати себе сам. На випускному забираєш у вчителів і батьків ручки й отримуєш власну. І надалі твориш усе сам]. Так, читаки, вам не здалося, книга про підлітків. І так, читаки, я в захваті! Цитата, яку додала, як на мене, передає головну ідею історії. Бо ця книга не про веселі пригоди двох хлопців, що закохуються, а про дорослішання, пошук себе, сприйняття світу і усвідомлення свого місця в ньому. Уся оповідь велася від Арі, тому я більше заглибилася в його психологію. І, певно, через те, що багато чого знайшла спільного між ним і мною підліткою, Арі так мені відгукнувся. Його роздуми, переживання і загадки Всесвіту, на які він шукав відповіді, викликали у мене не одну сльозу. А от сміливість Данте викликала у мене глибоку повагу! ~ Сам стиль автора відрізняється від звичних чи знайомих мені. Власне, на іншу історію я б сказала, що діалоги якісь пласкі. Але не в цьому випадку! Оповідь наче кудись поспішала, але в той же час була розміреною. Кожен абзац чи фраза наповнювалися важливими сенсами. І так, історія щемка, якщо ви такі ж як і я чуйні навіть до проблем вигаданих персонажів. Хоча, чи такі вони вигадані? Сам автор аж після 15 років шлюбу зізнався, що гей! А скільки ще таких хлопці та дівчат? Тож, як на мене, книга важлива, про важливе і абсолютно прекрасно написана. Бачили б ви, скільки стікерів я наклеїла! Тож, читаки, щиро рекомендую!