Бен Елтон

📍”Люди історію творять, і люди ж її партачать” Останніх сторінок 30-40 це просто вибух мозку. До них я не збиралась рекомендувати цю книгу нікому. В більшості через згадки про росіян, яких тут висвітлювали в якомусь нейтральному ключі й хотілось плюватись від ”бідні-нещасні замордовані царівни”. В кінці трохи збалансувалось, але осад залишився, тому я вас попередила Сама історія теж для мене не дуже збалансована. Початок тягомотний, хоча підготовка головного героя до подорожі в інше століття описано бігло і їй моментами бракувало логічності. Кілера готують до вбивства, але кого вбивати, розповідають майже перед початком подорожі🤔 Любовна лінія теж забрала необґрунтовано багато часу, та я врешті так і не повірила в неї. Хімія між Стентоном і останньою його супутницею, яка тривала всього сторінок 30, мені виглядала цікавішою й емоційнішою. Як і будь-яка книга про подорожі в часі, ця має логічні питання та ляпи. Хоча, дочитавши до кінця, можна все звести до того, що це історія про людей, які намагаються пробувати й помиляються, не завжди думаючи більш детально, як їхні дії повпливають на майбутнє. Але при цьому всьому читати було цікаво, бо це альтернативна історія. Якісь її частини тобі знайомі, але поглянути під новим кутом на її змінені моменти - завжди прикольний досвід. Є декілька поворотів, після яких думаєш ”no way”, але майже всі вони в кінці. Коротше, кінцівка - самий сік цієї історії. Мораль Відповідаючи на питання ”А що, якби...”, відповідь буде ”Нічого не чіпай і хай собі все розвивається, як має, бо ймовірність зробити гірше доволі висока”

Анонім

Так сталося, що за останні кілька місяців це вже четверта книга про подорожі в часі, і саме цю хочеться виокремити та залишити в бібліотеці як чудовий взірець жанру. Бо є з чим порівнювати. Книга мене розчавила. Текст викликав сильні емоції та переживання, а також усвідомлення якогось відчаю. Хоча це було все одно прекрасно. Класично для подібних історій постає питання — і нікуди не зникає: чи справді варто щось змінювати в минулому? Подорож у часі — не мій улюблений троп, але завжди цікаво дізнатися: а чи ми справді могли б вплинути (позитивно) на майбутнє, якби почали нейтралізувати всесвітніх деспотів і тиранів ще до їхнього народження? За цією історією не стоять божевільні винаходи на кшталт спеціальних речовин чи крісел для переміщення в минуле, жодних лікарських експериментів. Усе подано набагато елегантніше й цікавіше. Сюжет доволі динамічний — я проковтнула книгу за добу. Це той випадок, коли не хочеш лягати спати, бо дуже хочеться дочитати. Діалоги часто були цікавішими за саму оповідь — скоріш за все, завдяки харизматичним героям (декану, суфражистці та іншим). Головні герої чудово прописані. Г'ю Стентон — типовий агент у гарній фізичній формі (оскільки колишній військовий): зібраний, впевнений у собі, знає свою справу. За нього вболіваєш, підтримуєш усі його рішення. Це той рідкісний випадок, коли не хочеш порадити головному герою щось змінити в поведінці чи рішеннях — настільки добре розумієш його мотиви. Іноді він справді знає краще за інших. Також є непогане вплетення особистої історії Г’ю, навіть із натяком на детективну лінію — і це лише доповнює розповідь та чудово вписується в сюжет. Оскільки книга емоційна (можливо, це лише мій досвід), автор упродовж усього тексту майстерно виводить читача на емоції. Але фінал, скоріше за все, сподобається не всім. Тут пишуть про відкритий кінець, і, мабуть, це одна з небагатьох книг, де він, як на мене, виглядає логічним.

Анонім

« – Історію творять люди. – А більшість людей гівна варта. – Мабуть, саме тому історія – здебільшого суцільна катастрофа». Сер Ісаак Ньютон зробив відкриття, що час не прямий, не лінійний, що рухається він не рівномірно й не надто впорядковано. Причиною цього є вплив на нього гравітації. Іншими словами, сила тяжіння спроможна викривляти час. Ньютон також збагнув, що час – спіральний. Завдяки розумінню гравітації, дослідивши траєкторії руху планет, він зумів простежити і рух часу. Більше того, зміг передбачити траєкторію цього руху. Час слід уявляти не як ідеальну спіраль, а як вигинисту іграшкову пружину, витки якої вряди-годи перетинаються. Отже, час за вельми рідкісного збігу обставин, проходить через одні й ті ж виміри двічі. Витки пружини змикаються – лиш на мить у дуже обмежених параметрах, а потім спіраль часу біжить собі далі. А якщо раптом комусь випаде перебувати якраз у тій точці часопростору, де зімкнуться витки цієї пружини? Ця людина опиниться одночасно на початку й у кінці часової петлі. Тоді будь-яка її дія зможе обнулити історію та розпочати петлю часу зовсім по-іншому. Ньютон зробив математичні підрахунки і визначив: де і коли час перетне наступного разу свій уже пройдений раніше шлях. Розрахунки сера Ісаака показали, що наступна замкнута петля у просторово-часовому континуумі охоплюватиме сто одинадцять років, а точка, в якій зійдуться її початок і кінець, припаде на північ 31 травня 2025 року і чверть на першу ночі 1 червня 1914-го. Ньютон адресував листа у майбутнє тому, хто буде деканом Трініті-коледжу станом на 1 січня 2024 року. У листі він виклав свої розрахунки і заповідав створити таємний орден Хроноса, бога часу. Протягом майже трьох століть декани зберігали таємницю й передавали цього листа своїм наступникам. І ось у 2024 році учені мужі замислилися: як скористатися цим знанням, цим відкриттям геніального Ньютона? Що можна змінити у 1914 році, щоб історія ХХ століття пішла іншим, не кривавим шляхом? А якщо врятувати у Сараєві ерцгерцога Франца Фердинанда, спадкоємця Австро-Угорського престолу, а потім застрелити німецького кайзера Вільгельма? Тоді не розпочнеться Перша Світова війна й історія ХХ століття піде іншим, не таким жорстоким шляхом? Але… Але де гарантія, що нова спіраль історії буде кращою? А може вона буде ще кровожерливішою? А якщо це вже не перша спроба змінити хід історії у ХХ столітті?..

Анонім