📍”Люди історію творять, і люди ж її партачать” Останніх сторінок 30-40 це просто вибух мозку. До них я не збиралась рекомендувати цю книгу нікому. В більшості через згадки про росіян, яких тут висвітлювали в якомусь нейтральному ключі й хотілось плюватись від ”бідні-нещасні замордовані царівни”. В кінці трохи збалансувалось, але осад залишився, тому я вас попередила Сама історія теж для мене не дуже збалансована. Початок тягомотний, хоча підготовка головного героя до подорожі в інше століття описано бігло і їй моментами бракувало логічності. Кілера готують до вбивства, але кого вбивати, розповідають майже перед початком подорожі🤔 Любовна лінія теж забрала необґрунтовано багато часу, та я врешті так і не повірила в неї. Хімія між Стентоном і останньою його супутницею, яка тривала всього сторінок 30, мені виглядала цікавішою й емоційнішою. Як і будь-яка книга про подорожі в часі, ця має логічні питання та ляпи. Хоча, дочитавши до кінця, можна все звести до того, що це історія про людей, які намагаються пробувати й помиляються, не завжди думаючи більш детально, як їхні дії повпливають на майбутнє. Але при цьому всьому читати було цікаво, бо це альтернативна історія. Якісь її частини тобі знайомі, але поглянути під новим кутом на її змінені моменти - завжди прикольний досвід. Є декілька поворотів, після яких думаєш ”no way”, але майже всі вони в кінці. Коротше, кінцівка - самий сік цієї історії. Мораль Відповідаючи на питання ”А що, якби...”, відповідь буде ”Нічого не чіпай і хай собі все розвивається, як має, бо ймовірність зробити гірше доволі висока”

Так сталося, що за останні кілька місяців це вже четверта книга про подорожі в часі, і саме цю хочеться виокремити та залишити в бібліотеці як чудовий взірець жанру. Бо є з чим порівнювати. Книга мене розчавила. Текст викликав сильні емоції та переживання, а також усвідомлення якогось відчаю. Хоча це було все одно прекрасно. Класично для подібних історій постає питання — і нікуди не зникає: чи справді варто щось змінювати в минулому? Подорож у часі — не мій улюблений троп, але завжди цікаво дізнатися: а чи ми справді могли б вплинути (позитивно) на майбутнє, якби почали нейтралізувати всесвітніх деспотів і тиранів ще до їхнього народження? За цією історією не стоять божевільні винаходи на кшталт спеціальних речовин чи крісел для переміщення в минуле, жодних лікарських експериментів. Усе подано набагато елегантніше й цікавіше. Сюжет доволі динамічний — я проковтнула книгу за добу. Це той випадок, коли не хочеш лягати спати, бо дуже хочеться дочитати. Діалоги часто були цікавішими за саму оповідь — скоріш за все, завдяки харизматичним героям (декану, суфражистці та іншим). Головні герої чудово прописані. Г'ю Стентон — типовий агент у гарній фізичній формі (оскільки колишній військовий): зібраний, впевнений у собі, знає свою справу. За нього вболіваєш, підтримуєш усі його рішення. Це той рідкісний випадок, коли не хочеш порадити головному герою щось змінити в поведінці чи рішеннях — настільки добре розумієш його мотиви. Іноді він справді знає краще за інших. Також є непогане вплетення особистої історії Г’ю, навіть із натяком на детективну лінію — і це лише доповнює розповідь та чудово вписується в сюжет. Оскільки книга емоційна (можливо, це лише мій досвід), автор упродовж усього тексту майстерно виводить читача на емоції. Але фінал, скоріше за все, сподобається не всім. Тут пишуть про відкритий кінець, і, мабуть, це одна з небагатьох книг, де він, як на мене, виглядає логічним.

« – Історію творять люди. – А більшість людей гівна варта. – Мабуть, саме тому історія – здебільшого суцільна катастрофа». Сер Ісаак Ньютон зробив відкриття, що час не прямий, не лінійний, що рухається він не рівномірно й не надто впорядковано. Причиною цього є вплив на нього гравітації. Іншими словами, сила тяжіння спроможна викривляти час. Ньютон також збагнув, що час – спіральний. Завдяки розумінню гравітації, дослідивши траєкторії руху планет, він зумів простежити і рух часу. Більше того, зміг передбачити траєкторію цього руху. Час слід уявляти не як ідеальну спіраль, а як вигинисту іграшкову пружину, витки якої вряди-годи перетинаються. Отже, час за вельми рідкісного збігу обставин, проходить через одні й ті ж виміри двічі. Витки пружини змикаються – лиш на мить у дуже обмежених параметрах, а потім спіраль часу біжить собі далі. А якщо раптом комусь випаде перебувати якраз у тій точці часопростору, де зімкнуться витки цієї пружини? Ця людина опиниться одночасно на початку й у кінці часової петлі. Тоді будь-яка її дія зможе обнулити історію та розпочати петлю часу зовсім по-іншому. Ньютон зробив математичні підрахунки і визначив: де і коли час перетне наступного разу свій уже пройдений раніше шлях. Розрахунки сера Ісаака показали, що наступна замкнута петля у просторово-часовому континуумі охоплюватиме сто одинадцять років, а точка, в якій зійдуться її початок і кінець, припаде на північ 31 травня 2025 року і чверть на першу ночі 1 червня 1914-го. Ньютон адресував листа у майбутнє тому, хто буде деканом Трініті-коледжу станом на 1 січня 2024 року. У листі він виклав свої розрахунки і заповідав створити таємний орден Хроноса, бога часу. Протягом майже трьох століть декани зберігали таємницю й передавали цього листа своїм наступникам. І ось у 2024 році учені мужі замислилися: як скористатися цим знанням, цим відкриттям геніального Ньютона? Що можна змінити у 1914 році, щоб історія ХХ століття пішла іншим, не кривавим шляхом? А якщо врятувати у Сараєві ерцгерцога Франца Фердинанда, спадкоємця Австро-Угорського престолу, а потім застрелити німецького кайзера Вільгельма? Тоді не розпочнеться Перша Світова війна й історія ХХ століття піде іншим, не таким жорстоким шляхом? Але… Але де гарантія, що нова спіраль історії буде кращою? А може вона буде ще кровожерливішою? А якщо це вже не перша спроба змінити хід історії у ХХ столітті?..

Одна з кращих прочитаних року: читала, ніби дивилася фільм про Джеймса Бонда. Але подорож в часі, її причини та наслідки безумовно стали дуже важливими і цікавими для осмислення важливості історії. Ми можемо вплинути на щось, але змінюючи минуле, ми неодмінно вплинемо на майбутнє, а тут ниточка за ниточкою і сформується новий світ, ще гірший, ніж той, що настав. Отож, якби у вас була одна можливість змінити історію, що б ви змінили?

Про що? Про спроби змінити світ. "-Скажіть-но мені, декане Бентлі, - мовив Ньютон, розглядаючи осад на дні вже порожньої склянки, - якби Бог дав вам нагоду змінити щось одне-єдине в історії, ви б це зробили? І якщо так, то що саме змінили б?" І це питання ми почуємо ще не один раз. Виявляється, що геній Ньютона передбачив часову петлю. Якраз у наш час існує можливість повернутися у 1914, щоб виправити "помилки" історії і людство процвітало. Нашому головному героєві таку можливість і надали. І він, начебто, найкращий кандидат на цю місію. Принаймні, став ним. Але люди - не боги, усього передбачити не можуть. Навіть, якщо ви не поціновувач фентезі, вас може привабити історична складова книги. Вона доволі цікава, а якби її зменшити на третину і зробити більш динамічною, мені б узагалі усе сподобалося. Тому - рекомендацію від мене книга отримує, особливо за ідею.

"- Хіба ж я не казала завжди, що історію творять окремі придурки і невдахи? - Авжеж, професорко, казали. Історію творять люди. - А більшість людей гівна варта. - Мабуть саме тому історія - здебільшого суцільна карастрофа". Ця книга змусила мене рефлексувати і так вона подіє на всіх, в чиїх руках опиниться. Бо ж хіба ми ніколи не ставили собі питання - що можна б було змінити в історії, щоб все не пішло по... кхем... щоб уникнути тих чи інших катастроф? Тим паче зараз, коли наша країна у вогні, а кожна наступна новина страшніша за попередню. Герої Бена Елтона не тільки замислилися над цим, а й вирішили виконати останню волю Ісаака Ньютона, який за допомогою науки передбачив, що з 2025 можна повернутися у 1914 і запустити історію по новому колу. Не треба бути генієм, щоб зрозуміти, якій саме події з 1914 року головному героєві треба запобігти, але чи стане світ від того краще? Чи може одне збережене і одне відняте життя відвернути велику війну і які ще фактори впливають на хід історії? "Знову й знову" дійсно захоплює, особливо якщо ви фанат переміщень у часі і історичної тематики, а також елементів антиутопії та екшену. Відставний військовий і популярний відеоблогер Г'ю Стентон пристає на пропозицію таємничого ордену Хроноса (заснованого самим Ньютоном) і, не вірячи у ймовірність мандрів у часі, таки опиняється в Константинополі початку ХХ століття. Як? Не питайте, то треба читати! А далі починається захоплива пригода в стилі фільмів з Томом Крузом, своєрідна "Місія Нездійсненна" вкупі з "Ефектом Метелика". Мені інколи було забагато екшену, часом здавалося, що героєві все занадто легко вдається, але при цьому постійно було відчуття - ЩОСЬ НЕ ТАК! ТАК НЕ БУВАЄ! Зрештою, дійсно "просто" не буває і у фіналі ви будете дуже здивовані. Особливо зачепили згадки комунізму і партії /десь на задньому плані по-діагоналі пробіг Орвелл 👀/ А момент з порівнянням реальностей Г'ю і Кейті змусив дуууже здивуватися, адже спочатку здавалося, що Стентон прибув у минуле з нашого з вами часу /інтрига/ Звичайно, в книзі є мінуси, проте вони не суттєві на фоні теми, що змушує замислитися. Просто пам'ятайте: могло бути й гірше, тож плекаємо те, що маємо ✨

Читацький інсайт: чим більше ви читаєте, тим складніше вас здивувати книгою, тим рідше відбувається оте книголюбське ВАУ-БОЖЕ-МІЙ-ЦЕ-БУЛО-ПРЕКРАСНО В голові вживаються сотні сюжетів, сотні героїв, кожен знаходиться на своєму рівні улюбленості. І от читаєш книгу, здавалось б: такий цікавий сюжет про петлю часу, ці вічні питання про те, яку подію змінити, щоб змінити світ, динаміка, персонажі двіжують з точки на точку, а тобі не заходить🤷‍♀️ Бо є вже прекрасно написана 11/22/63, яка там об'ємно передає епоху, так глибоко описує героїв та весь біль тематики петлі часу, що ця — досить не погана і справді цікава книга Елтона — в моїй голові банально не дотягує до якогось еталону. Взагалі питання роману чудове: яку подію в минулому можна змінити, щоб покращити теперішнє? Не менш цікавою є і відповідь наприкінці. Але ця відповідь провокує нове питання: чого ж такі мудрі рицарі хроносу самі не змогли допетрати, наскільки сильний вплив можуть мати мінімальні зміни? Не можу визначити цю книгу в категорію "сподобалось/не сподобалось". Читайте і вирішуйте для себе самі 😺

"Знову і знову" - це роман, що відкриває перед нами світ альтернативної історії, подорожей у часі і відповідальності за кожен вчинок. Це також нагадування, що кожне наше рішення може мати віддалені наслідки. Читачу доведеться задуматися не лише над тим, що б він змінив в історії, але й над тим, які наслідки могли б мати ці зміни. Чи варто змінювати хід історії, якщо це може призвести до ще більших катастроф? Ці питання залишаються відкритими, і кожен читач має знайти на них свою відповідь. У головного героя роману Бена Елтона «Знову і знову», Г’ю Стентона, вибору немає. Завдяки відкритому Ісааком Ньютоном феномену, він може переміститися лише в 1914 рік. Звідси очікувано, що його мета – запобігти смерті ерцгерцога Франца Фердинанда від рук Гаврила Принципа. Г’ю Стентон не просто мандрівник у часі, а колишній спецназівець, що отримав унікальний шанс запобігти найбільшій геополітичній катастрофі ХХ століття. Логічно, що "Велика війна" 1914-1918 років ознаменувала собою перехід від "прекрасної епохи" до "короткого" ХХ століття, сповненого тоталітаризмом, смертями мільйонів людей і ядерними катастрофами. Здавалося б, що може бути простіше - врятувати Франца Фердинанда, вбити кайзера Вільгельма, розібратись із комуністами і чекати майбутнього без війн і геноцидів. Але чи не призведе виправлення однієї історичної помилки до ще більшої катастрофи? І скільки спроб потрібно, щоб виправити плин часу? Чи можливо створити альтернативну версію історії, яку не хотілося б переписувати знову й знову? Початок роману розмірений, повільний, з довгими діалогами Стентона з професоркою історії, яка відправляє його у минуле, і сюжетними вставками з часів Ньютона. Але варто зазначити, що після повільного початку сюжет оживає завдяки цікавим поворотам. Дуже сподобались описи міст ХХ століття - Кембриджа, Стамбула, Відня, Берліна, вони чудово передають тогочасну атмосферу. Однак, не все у романі бездоганно. Образ головного героя Гʼю Стентона, як на мене, виглядає дещо штучним. Він надто ідеалізований: колишній військовий, поліглот, інтелектуал з бездоганним тілом і бойовими навичками. Йому майже все вдається, за винятком невдач, задуманих автором для побудови своєї ідеї. Такий підхід іноді призводить до відчуття надуманості й штучності. Подорож у часі, цікаві персонажі, неочікувані повороти сюжету – все це ви знайдете на її сторінках. Навіть якщо вам не подобаються історичні романи, з цією книгою ви не нудьгуватимете. Трохи філософії, історії, роздумів, плюс динамічний сюжет, дорівнює фінал, що перевертає все з ніг на голову.