Ця книжка буде цікава всім, навіть тим, хто не любить нонфікшн. В цій книзі йдеться про реальний досвід тих, хто має різні види залежностей, і не тільки про наркотичні, а й про їжу, новини, азартні ігри, шопінг, геймінг, ведення блогів, соціальні мережі, сексуальні залежності. Розповідь йде від імені психотерапевтки, яка консультує людей, що мають різні види залежностей. Для себе я виявила, що теж маю маленьку залежність - це покупка книжок, я отримую величезне задоволення від розпаковки новеньких книжок, навіть від прочитання не таке велике. Але я не збираюсь з цим боротись))) Як мені повідомило ШІ - «Читання та дофамін пов'язані через те, що процес читання може стимулювати вивільнення цього гормону щастя. Читання, особливо захопливі книги, може призвести до «повільного» дофаміну, що стимулює мотивацію, навчання та позитивні емоції, що допомагає боротися зі стресом та розвивати адаптивні стратегії поведінки.»

Задум автора цікавий, дуже спокушає той факт, що ситуації з книги реальні. Але мені було трохи важко сприймати інформацію, можливо, просто забагато прикладів та подій... Можливо, якби автор зосередився на одній - двох історіях було б трохи легше. Звісно розумію, що автор швидше за все хотів показати, що в нашому світі багато залежностей про які ми навіть не говоримо що це «залежність». Тому власне і знизила трохи оцінку...

Багато води. 0 протоколів як позбутися залежності. Це книга психіатра чи людини, яка назбирала історій і корисних порад і інтернетах? Краще вже взяти «Атомні звички». А якщо цікаві дослідження про витривалість і біль, то «Витримати все». Як на мене, попса

Актуальна й зрозуміла книжка про те, як легкі задоволення сучасного світу впливають на нашу психіку та поведінку. Анна Лембке доступно пояснює складні процеси роботи мозку й показує, чому ми так легко потрапляємо в пастку залежностей. Реальні історії та наукові факти роблять текст переконливим і практичним, а головне — дають відчуття, що баланс між задоволенням і самоконтролем можливий.

Ми живемо в епоху передозування задоволеннями, чи не так? Але якщо хочеться розібратися у залежностях і їх природі, ця книга буде гарним початком Оскільки вона про те, як наш мозок працює в режимі нескінченного пошуку "ще трохи" Ще один серіал Ще одна сторінка книги або стрічки в соцмережах Ще одна чашка кави Ще одна покупка, бо ж "акція" Ще... ще... ще... І як легко ця гонитва перетворюється на залежність, навіть якщо мова не про алкоголь чи наркотики, а про, здавалося б, безпечні речі Відома психіатриня пояснює, що ми живемо у часи, коли будь-яке задоволення можна отримати миттєво Але мозок, запрограмований на баланс болю та радості, реагує на це зовсім не так, як ми очікуємо Чим більше дофаміну, тим більше спустошення після нього Мені сподобалося, що авторка не лише аналізує проблему, а й пропонує інструменти: ▪️"дофамінове голодування" (тимчасова відмова від стимулів) ▪️усвідомлений підхід до звичок ▪️баланс радості та дискомфорту в повсякденні Після прочитання я почала помічати свої маленькі "гачки" Коли рука тягнеться до телефону без потреби, коли відкриваю YouTube замість того, щоб просто побути в тиші І, знаєте, навіть кілька днів без постійної перевірки стрічки вже дають відчуття свободи Це не мотиваційна книга, а радше чесний науково-популярний погляд на те, чому наше покоління так втомлене, хоч і має безліч способів отримувати задоволення Рекомендую всім, хто відчуває, що життя надто швидке, а енергії чомусь меншає І так, попереджаю: після цієї книги ви вже не зможете гортати стрічку соцмереж так бездумно, як раніше

Ми живемо на хвилях дофаміну, ніби серфери на штормовому морі задоволення, але з кожною новою хвилею – дедалі ближче до утоплення. Саме про це говорить Анна Лембке у книзі «Дофамінове покоління». Вона не читає мораль, не вказує пальцем — вона відкриває двері до розуміння того, чому навіть у найкомфортніші часи людство почувається таким втомленим, знесиленим і… порожнім. Авторка розкладає перед нами мапу людського мозку, де задоволення і біль — не вороги, а близнюки, які танцюють у тенетах дофамінової гойдалки. Чим більше ми тиснемо на педаль «приємно», тим швидше летимо в обійми болю. Через історії пацієнтів, власні зізнання та філософські роздуми, вона доводить, що утримання — це не покарання, а шлях до свободи. І що іноді найреволюційніший акт у світі надмірностей — це сказати «досить»

Залежність - від будь-чого - потребує аналізу та лікування. Авторка описує складні випадки "серйозних" залежностей, і їх легко екстраполювати на свої власні "інтернети-інстаграми". Книжка для тих, хто усвідомлює своє бажання жити життям, незалежним від вподобайок. Недоліки - інколи розтягнутість, повтори, деколи непослідовність викладення. Головний висновок - шукати сили в собі та простих надійних процедурах, звичках, діях. Головне - бажання подолати свою залежність.

Релігійна людина з'явилася на світ для того, щоб її врятували, психологічна людина - щоб її задовольняли Давно я дивилася на цю книгу та пускала на неї слинки... Вона в кожному магазині манливо посміхалася мені, жадаючи, щоб я її придбала. Коли "Дофамінове покоління" нарешті з'явилося у мене в руках і я почала його читати, моє натхнення розбилося майже одразу вщент: текст написано важко, дуже багато термінів без їхніх роз'яснень тощо. Це не перша моя наукова книга, проте вона була найскладнішою для мене. Так, я дізналася деякі цікаві речі та кейси, проте сутність книги можна передати в кількох сторінках і простими словами. "Можливо, дофамін відіграє важливішу роль у мотивації до отримання винагороди, ніж у задоволенні від самої винагороди" Книга написана американським психіатром Анною Лембке, яка розкриває тему легкого та доступного дофаміну в 21 столітті, більш того, вона приводить реальні кейси людей із залежностями зі свого досвіду. Авторка розповідає як працює дофамін і як можна боротися із залежностями, з якими ми стикаємося щодня: соцмережі, солодощі, шопінг, антидепресанти, наркотики тощо. Все це приносить нам миттєве задоволення, якого стає все більш недостатньо. Проте я буквально рахувала сторінки до кінця книжки, щоб нарешті захлопнути та здихатися її. Я виділила для себе кілька цитат, проте перечитувати явно її не буду - просто не осилю. Я не можу рекомендувати цю книгу, занадто складно написана, як про такі життєві для всіх нас речі.