Книга складається з невеликих історій - замальовок воєнного життя хлопців однієї роти на півдні нашої країни. Написано просто, без непотрібного пафосу, подекуди з матюками. Але це не псує враження, бо навряд на фронті спілкуються ввічливо. Часто зустрічається рідний суржик, що додає теплоти і душевності. Війна тут без прикрас, але й без надмірної жорстокості. Дуже часто присутній гумор, який у багатьох випадках допомагає рятувати життя. Дізналася, що таке "солдатський общак" і як важливо мати справну машину. Прочитала міні дослідження про походження позивних. Особливо зігрілося серце історією про бойового кота Рудика і як хлопці разом з ним вибиралися з оточення. Плакала над списком загиблих побратимів. Такі книги дуже потрібні. Щоб зберегти пам'ять про полеглих. Щоб допомогти тим, хто бореться зараз.

Така манюнька, а така цікава? Читаючи цю книгу і розумію, що це щось неймовірне?Так цікаво мені ще не було! Оскільки читач може побачити фронтове життя наших захисників із середини. Повірте там своє життя і воно не тільки страшне, а ще й показує справжню дружбу, відданість та честь?? Автор так майстерно описує життя наших військових, що я проковтнула цю книгу?Мені було дуже цікаво дізнатись звідки беруться позивні, чому важливо придбати саме нову машину для фронту і ще багато чого можна зрозуміти краще! Часом я сміялась, а інколи було дуже сумно і хотілось кричати від болю в душі за тих, кого вже немає з нами через тих нелюдів, це капець яка сильна книжечка, хоч і маленька. Крім того, ця книга прекрасний донат, оскільки придбавши її ви робите свій внесок у перемогу, адже всі виручені кошти йдуть на потреби ЗСУ??

"...така ціна нашої незалежності." Ця збірка вразить вас своєю відвертою правдою. Вона перенесе вас у реальність, в якій знаходяться військові, що захищають нашу країну від ворога. В ній автор зосереджується насамперед на повсякденному житті та відчуттях військових, на солдатському гуморі і трагічних моментах, з якими щодня стикаються воїни. Андрій Мероник і сам був частиною сьомої роти в південних степах України. Перебуваючи серед побратимів, він збирав кумедні історії, побрехеньки з солдатського життя. І планував, власне, зробити цю книгу достатньо смішною. Незважаючи на те, що збірка про війну, стиль автора легкий та доступний. Його оповідь наповнена живими діалогами, що дає нам змогу краще відчути емоції бійців. Ми потрапляємо за лаштунки війни, очима військових бачимо те, що й вони, краще розуміємо все, що переживає людина, яка опиняється у зоні бойових дій. ✳️Та все ж ця книга більше про взаємовідносини між людьми на фронті, аніж про військові дії. Автор наглядно демонструє, наскільки міцними, дружніми стають стосунки між військовими в складних ситуаціях, якою важливою стає підтримка, взаємовиручка, а часом і готовність пожертвувати собою заради побратимів ✳️У книзі багато гумору, який рятує від тривожності, допомагає розрядити обстановку і стає своєрідними ліками від війни. І це ще раз показує, що навіть в найскладніших ситуаціях людина здатна жартувати та бачити смішні моменти. ✳️Але гумор тут крокує нога в ногу поряд із трагічними ситуаціями. Тут автор показує вплив війни на психіку людини, здатність справлятися зі стресами, втратами, страхом смерті. Дуже цікаво читати про відвагу, хоробрість , яку людина знаходить в собі в умовах бойових дій. Тут поряд ідуть відчуття захвату і страх, який сковує зсередини. Та попри всі жахіття війни, збірка просякнута патріотизом, глибокою любов'ю до рідної землі. Цю книгу чекав багато хто з побратимів Андрія, але, на жаль, не всі змогли потримати цей гарний примірник у своїх руках? ‼️100% коштів, отриманих автором від реалізації цієї книжки, будуть спрямовані на допомогу Збройним силам України та постраждалим від ворожої агресії. ?"війна не вирок. Якщо бути свідомим, уважним, не піддаватися байдужості, чистити свою зброю, не лінуватися копати шанці, лисячі нори й таке інше, то можна жити й воювати." ?"...на війні справедливості немає. Та й бути не може..." ?"Тож добро завжди перемагає! Навіть якщо багато матюкається!"

▫️«І такі дні у нас кожен день ось уже багато-багато років. І таких утрат у нас - незліченна кількість. Бо така ціна нашої незалежності» Збірка історій, які переносять читача на передову фронту. Книга водночас легка й важка: вона змушує сміятися, але й ридати. Від гумору в розділах на кшталт «турботорба» чи «рекламна пауза» до болю в таких, як «Алло» або «Титри», — емоційна гойдалка не залишає байдужим ? Автор ділиться історіями хлопців, з якими воював, і проводить нас через весь спектр їхніх переживань — від жартів до трагедій. Особливо боляче, що багато героїв цих історій уже не з нами ? Наприкінці книги я розплакалась, і це було дуже боляче. Емоції від цієї книги залишають відбиток: сміх і сльози, що яскраво описує її назва ? Книга, хоч і невелика, неймовірно атмосферна. Вона нагадує, що навіть під час війни є місце мріям, гумору та дружбі. А ще вона боляче б’є правдою про наші реалії, які важливо пам’ятати… ▫️«Але в усіх цих історій майже завжди була одна спільна риса: їхні дійові особи поклали життя за Україну. І те, що було смішним і прикольним у момент цієї історії, утратило весь свій гумор зараз, коли цих людей більше немає» ПРО ВАЖЛИВЕ — усі кошти з продажу спрямовані на допомогу ЗСУ. Це не просто книга, це частинка нашої історії, яку варто прочитати й зберегти в пам’яті ?

▫️«Усе наше життя - суцільна ентропія, бо хаос іноді перевищує здоровий глузд. Здається, що розвиток деяких людей і цілих держав уже пішов у зворотному напрямку, тобто від складного до примітивного» Це справжній щоденник війни. Автор розповідає про компанію молодих людей, що, як і ми всі, 24.02 опинилися посеред страшних подій без власного бажання. Розповідь рухається в форматі роздумів та спогадів. Як кожен не знав, чим допомогти та що робити, куди тікати? ? Також вона містить збірку історій від громадян нашої країни: підприємців, лікарів, блогерів, артистів тощо ?? Серед співавторів є багато публічних людей: Євген Кот, Павло Зібров, Мішель Андраде, Даша Астафʼєва, Tayanna, Roxolana, Жан Беленюк, Володимир Дантес та інші… ▫️«Всім здавалось, що кінець близько, проте водночас кожного нового ранку, після кожного нового вибуху, ми усвідомлювали, що до закінчення ще далеко» Відкривши її вперше, я одразу звернула увагу ще й на якість паперу та ілюстрації до кожного розділу, що прекрасно доповнюють сам текст ? Я читала і згадувала… Автор так неймовірно цікаво передає справжні емоції, що мимоволі повертаєшся назад, як би страшно це не звучало… Цю книжку варто мати, як памʼятку про ті події, щоб час від часу перечитувати її і нагадувати собі, бо багато чого з часом забувається…

"Ця книжка про війну в XXI столітті. Ця книжка про війну в центрі Європи. Про те, чого ніхто не міг собі уявити. Про хворі ігри хворих людей, про мавпу з гранатою та автоматом. А ще про тотальні руйнування, понищені долі і про квіти, котрі зростають із землі, омитої кров'ю". ? Книга являє собою щоденник, який Андрій Мероник розпочав писати з першого дня повномасштабного вторгнення московитів на територію України. В цей момент він знаходився в Києві, під яким велися активні бойові дії. Щоб відчувати дружнє плече в такий непростий час, автор запросив до своєї квартири ще трійко колег. Разом друзі атакували інформаційні сайти загарбника, волонтерили, працювали та намагалися вижити. Вони просто всім серцем прагнули бути корисними своїй країні. Окрім цього, щоб відволіктись від постійних вибухів за вікном, Андрій писав цю книгу. Це його погляд на війну, політику, його страхи та емоції. Тут багато про речі, які приходять з досвідом, які може знати людина, яка самовіддано намагається робити все можливе, щоб зупинити ворога: як зрозуміти відстань до вибуху за затримкою звуку, виготовлення саморобних бронежилетів з автомобільних ресор, методи вдосконалення коктейлів Молотова... ?Один з розділів книги містить вражаючі історії різних людей: лікарів, музикантів, акторів, блогерів та телеведучих. Вони згадують, як зустріли перші дні війни у Києві, Львові, Франківську, Ірпіні, Чернівцях.Це розповіді, що пришвидшують пульс, вони про надскладні рішення, про внутрішнє переродження та усвідомлення своєї національної ідентичності. ?? Дана книга не має фіксованої ціни. Ви можете придбати її за суму, яку бажаєте дати на допомогу ЗСУ та постраждалим. Тим паче, що це видання дуже якісне: матована, немовби скроплена кров'ю, обкладинка, атласний папір, яскраве лясе та круті графічні ілюстрації!? Передзамовлення на сайті вже відкрито! 24.02 - ця жахлива дата ножем вирізана на наших серцях, але ми обов'язково дочекаємося того дня, який принесе нам омріяну перемогу! ?

Дочитала "24.02. Щоденник війни" Андрія Мероника і мені є що сказати вам про цю книгу? Спочатку було страшно та навіть боляче братися за її читання, але це те, що ми пережили 11 місяців тому, і зрештою, й далі переживаємо. Це шквал емоцій, відчай, внутрішнє спустошення та незнання, що робити далі. Якщо коротко, то "24.02" – це щоденник війни. Книга розповідає історію про компанію молодих людей, які опинилися посеред війни у Києві. Про те, як кожному з них було по-своєму складно, як вони витягували себе з цього стану, як волонтерили та допомагали іншим. Цікавим також є те, що до кожного дня додана ілюстрація, яка цей день пояснює. Наприкінці книги також є декілька історій українців про їхнє 24 лютого. Читаючи їх розумієш, як ми по-різному проживаємо цей час, але в той же час він є складним для всіх нас? • Я вкотре переконався, що справжня демократія не тільки зародилася в нашій крові давно, ще за козацьких часів, а й що вона сягне своєї кульмінації тут, у лоні нашої землі! Ми настільки впиваємося волею та свободою, що нам мимоволі стає сумно й надто спокійно, якщо якихось п’ять-сім років посидимо без змін на краще. Ось такі ми спокійно-войовничі люди. • Той момент, коли ми перестали б лічити дні, означав би, що ми звикли до цієї війни. Що постріли, вибухи та блокпости вже стали буденністю, і потихеньку саме це й відбувалося. • Війна породжує агресію. Спершу агресію до ворога, а потім, якщо ми залишаємося в замкненому просторі, – до самих себе чи земляків. • Спершу ти воюєш за ідею та внутрішні переконання – це не завжди добре вдається. Потім воюєш за загиблих друзів і побратимів, і це вже геть інша війна. • Не знаю, чи боляче вмирати, проте точно знаю, що боляче залишатися. Залишатися наодинці зі своєю втратою. • Ця війна в кожному українцю залишить діри: або від куль та осколків, або від шматків відірваної душі. Хтось помре, а хтось залишиться. Головне, не зашпаклювати ті діри прощенням. Треба вчитися носити їх, як ордени. І ніколи, ніколи, ніколи не забувати.