Роман має схожу атмосферу з екранізаціями творів Дена Брауна. Пролог книги справив враження, тим самим захоплюючи з перших хвилин читання. Більша частина роману тримає в напруженні й здогадках: "а що ж саме відбувається". Український колорит, слов'янська міфологія, таємні організації, історичні факти - все це змушує нас стати істориками-детективами чи краще сказати спецагентами. Книга сподобалася.

Давно читаю і переглядаю соцмережі Андрія Новіка, дуже люблю його подкасти на ютубі з українськими авторами ☕️?, і нарешті прочитала першу для мене його книгу "Аномалія". Дуже вона мені потрапила у настрій, відбувається приблизно в наш час, 2017рік, подорожі, розслідування. І саме те, що потрібно було, щоб між фентезі трохи, так би мовити, переналаштувати читацькі рецептори? Мені сподобалося це поєднання пригод, детективу та наукової фантастики, пропорцій дотримано оптимально, наукові факти надзвичайно цікаві і їх є в міру (хоча дещо таки перечитувала двічі, але бо було цікаво вникнути; якщо не вникати, думаю це нічого дуже суттєво не змінить)? Також я дуже люблю читати і дивитись серіали про переміщення у часі та паралельні світи/реальності, тому тут однозначно ?. Мені здається, ці теми завжди актуальні і в книгах, і в серіалах. А тут це ще й поєднується з цікавими персонажами, які не ідеалізовані й не гіперболізовані, помиляються, розгублюються в критичних ситуаціях, не завжди роблять правильний вибір, тож легко їх уявляти і навіть десь проводити паралелі зі знайомими (так, про буктрейлер я дізналася аж у кінці книжки?, але там не всі є персонажі, гляньте на ютубі?) Спочатку ми читаємо окремо про якісь наукові досліди, окремо про українських туристів у Фесі, окремо про співробітника німецької розвідки. Класно вдалися описи катастрофи, яка поволі переплітає всі ці сюжетні нитки в одну, поєднану загадковою мовчазною дівчиною, яку потрібно чи то рятувати, чи то уникати її за всяку ціну❤️‍?? З розповіді зрозуміло, що автору дуже сподобалося Марокко, він класно описав краєвиди, враження від архітектури, від краси пустелі. Я дуже люблю, коли в художні книги вплетені цікаві факти про реальні місця чи події, це додає мотивації можливо колись влаштувати подорож "місцями з історій"???? Кінцівка трохи передбачувана, але враження мого вона не погіршила ?(що б міг зробити для такої історії "приторно-солодкий хепі-енд"). Дещо мені бачилися протиріччя у образі Марти, і трохи замало Аміри, але і об'єм книжки змінився б, якби про них було більше, тож це теж не зовсім "мінус". От більше не можу писати, бо будуть спойлери? Головний критерій загального враження — я точно ще читатиму книги Андрія Новіка?❤️‍?

Науковці роблять невеличке відкриття щодо гравітаційних аномалій (я можу помилятись, але я так зрозуміла, просто я не сильна у фізиці, і купа всяких термінів мені важко даються). Один з науковців після цього помирає, його вбивають. В той же час друзі з України летять в Марокко, аби відпочити та отримати новий досвід та цікаві враження. І ох скільки вражень в них буде, правда негативних. Цей містичний трилер дійсно як якийсь кіношний екшн, купа цікавих подій, поворотів сюжету, світ на межі апокаліпсису і тільки від однієї людини залежить все існування людства. Ну тут я трохи переборщила)) Загалом, мені було цікаво і я люблю читати українських авторів, тому і вам раджу! Єдине - для мене занадто багато фізичних термінів та явищ, яких я не розумію)))

? «Я сила, що робить лише зло, бажаючи добра…» Наповнена емоціями і подіями історія, з дуже цікавим сюжетом ? і мене захопило ? (хоч і повільно читала ?) ? Місто жебраків і багачів, таємниць, сховків і секретів ? З одного боку ми бачимо таємничих постатей, які у своїх політичних поривах керують іншими, нижчими класами, а з іншого боку - музейна команда, якій потрібно знайти секрет давнього товариства і при цьому залишитися живими і зберегти команду, свою сімʼю ? У центрі історії жебрак Віктор, на долю якого випало дуже багато страждань … до того ж, він дуже любить книги ? ❓Які таємниці ховаються у книгах і що чекає Віктора далі? Як віднайти себе, не потонути у горі, почати жити спочатку? Які таємниці і секрети сховані у символах? І який фінал першої частини? ? «…стале правило виживання у «містечку на горі» жебраків: контролюй себе і житимеш» ? «Дім - це не місце. Це не їжа, не дах над головою, зрозумій. За дім не зобовʼязують дякувати. Дім - це люди» ? «Самотність не обирає слабких, вона обирає тих, хто остерігається любові» ? «Таємниці дорожчі за гроші» Мій ? рекомендасьйон ? Очікую продовження тетралогії ?

Цей автор точно має свій стиль і формат письма. Друга книга Андрія Новіка в моїх руках – і хоча це кардинально різні історії, впізнаваність, притаманна лише йому, відчувається на кожній сторінці. Тут на вас чекає кілька сюжетних ліній, у яких непросто орієнтуватися в часі: частина подій відбувається в минулому, частина – ніби в теперішньому, але з відривом у кілька днів, які потрібно чітко відстежувати. Паралельно все це відбувається в різних містах і навіть на різних континентах. Для мене це – і перевага, і недолік водночас. Мені було цікаво, хоча й не без «але»: місцями – моторошно й неприємно, місцями – передбачувано й надто очевидно. З явних переваг особисто виділяю: 1. Сюжет із геополітичними елементами, поданий крізь призму релігійних угруповань та державних структур. Не без політичної заангажованості, певна річ. Дуже багатообіцяюче. 2. Другорядні сцени жорстокості, домашнього насильства та співзалежності у стосунках – подано без романтизації, місцями досить натуралістично. Взагалі, «not bad» історія. 3. Бурхливе життя однієї кафедри, з цілковитою демонстрацією її «брудної білизни» – моя окрема любов у цій книзі. 4. Сімейні цінності головного героя – справжні, беззаперечні, зрозумілі, не викликають зайвих питань. 5. Міфи та легенди як наскрізна нитка сюжету – додають особливого шарму та приємності цьому твору. Ця книга точно не шаблонна. Вона заслуговує на увагу, але пропоную читати її без завищених очікувань та особливих сподівань.

Перша книга з трилогії. Вдале поєднання криміналу, історії та містики. Я очікувала від цієї історії, щось в стилі пошуків скарбів. А отримала набагато більше. Про що книга: - про Львів (Лемберг) напередодні першої світової війни: боротьба поляків, українців та євреїв; намагання перетягнути ковдру у політиці і фінансах кожної з груп; відчуття війни що насувається; - пошук не лише скарбу, а цілий ребус, розгадати який було дуже нелегко; - подорож з головними героями в підводній лодці, а пізніше політ на аероплані; - містика в погляді на події (своєрідна боротьба зла з добром де не все так однозначно); - швидкий ритм подій, що надає можливості передихнути; - вбивства, які є основою розслідування. Коли на початку історія нагадує книги Дена Брауна, то до кінця розумієш, що ця книга набагато крутіша і цікавіша. Кому буде цікава історія: - тим хто любить фентезі; - тим хто любить історії про Львів; - та і всім хто незнайомий з творчістю автора раджу починати саме з цієї книги. А я хочу продовження?. Тому поглядаю на другу частину і сподіваюсь що автор не забариться з третьою.

«Те, що видається нормальним, — насправді лише ілюзія». Четверо українців прилетіли в Марокко на відпочинок, натомість потрапили в епіцентр надзвичайної ситуації, причини якої залишаються невідомими. Незадовго до цього лабораторії в Гамбурзі провели експеримент, результати якого мають змінити майбутнє людства. Враження від книги залишилися доволі суперечливими. В основі історії декілька сюжетних лінії, які одразу не переплітаються, мені було доволі складно прослідкувати і не заплутатися в подіях кожної з них. Місцями відчувалося, що автор хоче вкласти забагато інформації в короткий об'єм тексту. Мені хотілося б повільнішого та глибшого занурення в окремі сюжетні гілки, без різкого перестрибування між локаціями і героями. Самих персонажів було забагато і не всі вони були рушіями сюжету. Відчувається, що автор продумував науковий бекграунд роману, але (не вірю, що таке пишу) мені було забагато наукових моментів. Разом з різноманіттям персонажів та сюжетних лінії, особисто мені текст був дещо складним для сприйняття. Через першу третину історія я продиралася ледь не силою, все очікуючи на якийсь момент, який зміг би захопити і полонити всю мою увагу. Після катастрофи події стали поступово набирати обертів, до наукового трилеру додалися екшн сцени, переслідування, перестрілки. Динамічність історії наростала і вже останні п'ятдесят сторінок я дочитувала в режимі нон-стоп. Фінал сподобався, нестандартний і неоднозначний, залишився приємний післясмак. P.S. Окремо хочу відзначити, наскільки круто автор передав атмосферу Марокко. Читаючи, я ніби насправді опинилася там: детальні описи природи, старовинних міст, побуту та культурних особливостей відкрили для мене цю пекельну африканську країну.

«Закон третьої крові» Андрія Новіка — це як портал у світ, де тіні шепочуть таємниці, а кожен крок може стати останнім. З перших ти поринаєш у вир Уппсали, де викрадення давньоєгипетського папірусу розпалює не просто злочин, а цілу бурю загадок. Ця книга — не просто продовження «Медальйона трьох змій», це новий рівень, де напруга зростає, а ставки стають смертельними. Команда музейників, які розплутують справу, — це не просто персонажі, а живі душі, кожна зі своїм голосом і долею. Їхнє розслідування, де злочинці «без облич», тримає в напрузі, ніби ти сам крадешся темними вуличками. А Едмунд, що вчиться мандрувати поза виміром, — це той герой, який змушує вірити в неможливе. Його внутрішня боротьба і сила волі — як магніт, що не відпускає. Окремо заворожує Лемберг — місто, що дихає кров’ю й таємницями, оживаючи під пером Новіка так, що я відчував його пульс.Новік майстерно плете історичні факти з фентезі, створюючи світ, де алхімія й монстри такі ж реальні, як протести борців проти трирівневих. Сюжетна лінія це ніби шахова партія: кожен хід несподіваний, а розв’язки змушують затамувати подих. Є моменти, де динаміка трохи сповільнюється через деталі, але це лише додає глибини, ніби автор запрошує зазирнути за лаштунки його світу. Атмосфера книги дійсно вражає. Від моторошних сцен у шведських музеях до напружених сутичок у Лемберзі — книга тримає в полоні. А ще саундтреки Єгора Грушина, які я слухав паралельно, — це ніби окремий вимір, що підсилює кожен поворот сюжету. Новік не просто пише — він малює емоціями, і це рідкість. «Закон третьої крові» — це книга для тих, хто любить, коли фентезі не лише розважає, а й змушує думати. Вона залишила в мені вогонь очікування на «Місто третього бога». Андрію Новіку — браво за українське фентезі, яке грає на рівні світових гігантів! Так, Моя оцінка — без сумнівів 10/10, бо після прочитання і лише тому, що я жадібно хочу більше.