Анатолій Дністровий

Толя, це торба. Це просто торба...

Після цієї книги я вписала Анатолія Дністрового в свій особистий список найулюбленіших українських письменників.

Але спочатку підкажу, кому НЕ треба читати цю книгу:
- тим, хто ненавидить тему 80-90х в літературі (хоча я теж думала, що ненавиджу, але уже змінила думку)
- тим, хто не готовий до блатного жаргону та бруного реалізму
- тим, хто не терпить сексизм, мізогінію та нетолерантність (тут без цього ніяк, адже наші пацики живуть в тернополі 80-90х).

Я людина проста, тому я читала із задоволенням. Не погоджувалася та злилася, але розуміла ставлення головного героя до тих чи інших питань, яке йому диктує його оточення та епоха.

Мені сподобалося, що тут немає ніяких емоційних маніпуляцій, які розводять тебе на "поплакати" (ну, знаєте, коли вбивають улюбленого героя) і тут абсолютно точно немає романтизації бандитизму і життя в сірості того часу.

Раджу книгу прихильникам жанру брудний реалізм!

"Людина носить у собі океани хаосу і впорядкованості, рай і пекло, власну цивілізованість і дикість, які штовхають її в мить вибору, коли важкі обставини допікають, в обійми одного з полюсів".

Я була здивована, бо ця невеличка книга змогла змінити мене, моє світобачення, ставлення до досить делікатної теми 😌.

В цій повісті Анатолій Дністровий не побоявся стати на слизьку стежку і так відверто розповів про заборонене кохання, яке двоє людей знайшли серед снігових заметів.

🏔️Богдан Зарецький часто згадував Людмилу, з якою познайомився по роботі два роки назад. Богдану видалося ,що тоді між ними виникла симпатія і залишилось щось недосказане.Але чоловік не хоче видавати бажане за дійсне, тим паче, що у нього є законна дружина, хоча його сімейне життя вже давно дало тріщину.

Одного дня Людмила запрошує Богдана на семінар, який буде відбуватись в гірському селищі, де у неї є власний будинок.Але ніхто не зміг передбачити, що в кінці березня раптово випаде подвійна місячна норма снігу, який засипле всі околиці і зупинить час.

Ці двоє опиняться сам на сам посеред снігової пустелі.Відрізані від світу вони отримають можливість розібратися зі своїми почуттями і зробити важливий вибір.

Один з них буде мріяти вирватись зі снігового полону, а інший буде молитися Богу про вічний сніг.

🌨️ Сніг...Він наче один з головних героїв.Як у сповільненій зйомці лапатий сніг опускається на землю.Сніжинки зачаровують, лягають тобі на вії, заплутуються у волоссі.Сніг змушує забути про все на світі, він тут господар і повелитель.

🌨️В цій книзі ви не знайдете особливого розвитку подій.Вона про острівець пристрасті, спокою та затишку.Горить камін, палахкотять свічки і час зупиняється, коли двоє тонуть одне в одному.

Так тонко автор передав їхні відчуття - її самотність і його боротьбу з самим собою.

🌨️ Це книга-рефлексія, яка дає ґрунт для роздумів.
Жоден шлюб не є застрахований від труднощів. Сімейне життя - це постійна робота над стосунками. І коли у відповідь на твою турботу - тиша, відсторонення, жоден обов'язок тебе не втримає.

Раджу прочитати цю книгу всім жінкам, в якому б статусі вони не були😌

“Сіра пейна” стала для мене відкриттям сучасного українського автора - Анатолія Дністрового.

Книга лише перша із трилогії про мешканців вигаданого містечка Будич.
Книга розповідає про митців, які разом винаймають майстерні в старому будинку. Кожен з них художник, але стиль, натхнення, методика у всіх різний.
Було дуже цікаво читати про творчий світ. А.Дністровий легко розповідає про творчий, хаотичний, повний пристрастей світ. Не секрет, що творчі люди більш емоційні,. Їх поведінка нелінійна, але тут герої звичайні люди які мають свої вади та примхи.

Мені сподобалась книга, це гарна проза. Її легко та цікаво було читати.

Відкриваючи цю книгу, я не могла уявити, що саме на мене чекає, але вже з перших сторінок тест полонив мене повністю. Макс доволі дорослий чоловік, в якого життя склалося непогано. Є дружина, робота і свої побутові справи. І тут йому телефонує привид з минулого.

Події ведуться у двох часових проміжках. Привид минулого - кращій друг, як каже сам Макс. Але цей привид, залишився там у минулому, і так і не зміг вибратися нагору. Головний герой запевняє, це через нього «привид» він же Веня, з університету в Будичі, з талановитого письменника перетворився на звичайного алкоголіка. І тоді, автор занурює нас у студентські роки. Там де два хлопця проживають студентське життя, відверте і дуже цікаве. Амбіції і мрії на краще. Жінки. Літературні гуртки. Чи не всі в студентські роки мріють про визнання і горять надією на успіх? Мені до останньої сторінки було цікаво, що ж відбулося між хлопцями і що так розвернуло все на 180 градусів?

Неочікувані відверті розмови, справжнє життя студента і такі важливі здавалося б, події. Ця книга занурила мене у спогади, і я з усмішкою читала про всі ті "великі проблеми" які тоді грали таку важливу роль. Як завжди, нікуди не поділося кохання - те саме студентське кохання - яке, здавалося, повинно бути на все життя. Автор ніби провів мене до привидів у минуле і я прожила це все ще раз. Кохання яке чуйне, необдумане, таке справжнє.

Тут деякі розділи описані краще ніж у еротичних книжках. Відверто, по людськи, зі справжніми думками 20 річних хлопців. І я вірила кожному слову. Наче дійсно слухала невигадану історію, про справжніх людей.

Це дуже цікава книга, яка відгукнулася у кожній частинці мене. Написано так, що з захопленням читаєш кожен розділ, і не хочеться відкладати. Однозначно рекомендую всім, і здається, я знайшла свого українського автора♥️ Це якісний роман, в якому я не знайшла жодного недоліку!!! Після прочитання залишається дивне відчуття завершеності і віри що все відбувається так як повинно бути. Всеодно життя все розставить по місцях.

"Сіра пейна" Анатолія Дністрового є першою частиною трилогії, присвяченої життю мешканців вигаданого містечка Будич.
Роман зосереджується на житті творчих людей, які орендують майстерні у занедбаному заводському приміщенні, перетворивши його на своєрідний "вулик". Тут митці знаходять притулок для своєї творчості, адже їхнє життя далеко не ідеальне.

У центрі оповіді — Орест, 40-річний художник, який переживає особисту кризу. Розлучений, він живе в майстерні, не маючи змоги влаштуватися у власній квартирі. Його життя кардинально змінюється після зустрічі з юною ученицею, яка закохується в нього і його світ. Це кохання стає центральним конфліктом роману, ставлячи під питання можливість і сенс кохання в зрілому віці.

Дністровий пише просто і витончено водночас, що дозволяє читачеві зануритися в атмосферу "вулика" і життя його мешканців.
Головні теми роману — це пошук сенсу життя, кохання в зрілому віці, творчість і боротьба з внутрішніми демонами. Автор майстерно показує, як персонажі намагаються знайти своє місце у світі, який постійно змінюється і вимагає нових рішень і підходів. Хтось змінює стиль, бере халтурки, хтось підлаштовується під те, чого хоче ринок.

"Сіра пейна" не лише про особисті драми героїв, але й про складнощі, з якими стикаються митці у сучасному світі. Орест — досвідчений художник, творчість якого розуміють і цінують далеко не всі. Незважаючи на суспільне нерозуміння, він залишається вірним своїм переконанням і продовжує творити так, як підказує йому душа.
Однією з головних проблем, яку піднімає автор, є нерозуміння митців з боку суспільства. Ті сцени з покупцями у майстерні Ореста комічні, але дуже реалістичні. Люди часто не готові прийняти і оцінити ідеї, які не вкладаються в звичні рамки. Це змушує Ореста і його колег по "вулику" почуватись ізольованими і невизнаними. Вони залишаються на узбіччі суспільного життя, але продовжують свою роботу, знаходячи в ній сенс і самовираження.

«-А хіба небо таким буває? - дивується чоловік.
- Небо буває таким, яким хоче його показати художник»

Незважаючи на всі труднощі, Орест залишається відданим своєму мистецтву. Він вірить, що справжнє мистецтво не повинно підлаштовуватись під смаки натовпу, а має йти від серця і бути щирим вираженням внутрішнього світу художника.

Роман залишає глибоке враження завдяки своєму філософському підходу і глибоким психологічним портретам героїв. Діалоги часом здаються дещо постановочними, але загального враження це не псує. Для тих, хто цінує глибоку, інтимну прозу, "Сіра пейна" стане справжнім відкриттям. Я ж із задоволенням читатиму продовження трилогії.

Ви бачили, як щуки кусають за пʼяти неотесаних туристів, або як марена дає концерти, чи як черепаха частує бобра салом, хлібом й цибулинкою? Ні? І навіть не вірите, що таке буває?
Погляньте, який гармидер відбувається в Дніпрі - і ви мені повірите!
З цією книгою у сина не сталося любові з першого прочитання, але сталася любов до регулярного її прочитання 😅
Абсолютно неперевершені віршики про річкових мешканців. Смішні, пізнавальні і повчальні.
Я навіть не уявляла, що існує стільки видів риб! І не уявляла, що книга про риб може бути такою чарівною 😅
Тож беріть вудки і долучайтесь до Гармидеру у Дніпрі - буде весело!

Якщо ви раптом не знаєте яку книжку поставити між "Кобзарем" та "Чорнобилем " на полицю - беріть цю.
⠀
Скажу чесно - було боляче. Моментами плакала від того, скільки ми всі разом пройшли, а потім, які ми: класні, сильні, згуртовані попри все.
⠀
Для себе зрозуміла, що війна породила не тільки біль та смерть, але й потужну сучасну літературу. Її потрібно писати, видавати, купляти, читати і популяризувати.
⠀
"Війну 2022" читати важко. Вона, як глибока рана: досі є і болить.
⠀
Це книжка моя щира рекомендація. Вона - база. Її хочеться процитувати всю.
⠀
Вам не обов'язково читати її зараз. Можна дати собі час і поки відкласти її на полицю до моменту, коли стане трохи легше сприймати війну і цей світ загалом.
⠀
А поки цитати:
⠀
*"Ці дні війни - наче нове літочислення. Час тепер має чіткий відлік з нуля. Точніше, з 4:30 24 лютого. Все, що було до - далека казка. Все, що попереду - невідома невідомість. Важливо - ця мить, що зараз, і безпека".
⠀
*" Моя улюблена наливка тепер м'ятна, на основі корвалдину. Як заморожений конфлікт, є заморожена любов. За ці дні ми позаморожували стосунки з багатьма, з ким через дрібниці були посварені, й писали "як ти?"родичам, з якими спілкувалися лише на свята"
⠀
*"Якось ми з двома подругами, ветеранами війни, пили пиво у мене вдома. "Лікую зараз спину ,- буденно поділилася одна. - Усе думаю, чи наважуся нарешті народити дитину чи доведеться знову вдягати бронежилет .."Ми всі відчували одне й те саме".
⠀
* "І коротка фраза знайомим голосом по той бік слухавки :"Почалося".
⠀