Анатолій Дністровий

"Сіра пейна" Анатолія Дністрового є першою частиною трилогії, присвяченої життю мешканців вигаданого містечка Будич.
Роман зосереджується на житті творчих людей, які орендують майстерні у занедбаному заводському приміщенні, перетворивши його на своєрідний "вулик". Тут митці знаходять притулок для своєї творчості, адже їхнє життя далеко не ідеальне.

У центрі оповіді — Орест, 40-річний художник, який переживає особисту кризу. Розлучений, він живе в майстерні, не маючи змоги влаштуватися у власній квартирі. Його життя кардинально змінюється після зустрічі з юною ученицею, яка закохується в нього і його світ. Це кохання стає центральним конфліктом роману, ставлячи під питання можливість і сенс кохання в зрілому віці.

Дністровий пише просто і витончено водночас, що дозволяє читачеві зануритися в атмосферу "вулика" і життя його мешканців.
Головні теми роману — це пошук сенсу життя, кохання в зрілому віці, творчість і боротьба з внутрішніми демонами. Автор майстерно показує, як персонажі намагаються знайти своє місце у світі, який постійно змінюється і вимагає нових рішень і підходів. Хтось змінює стиль, бере халтурки, хтось підлаштовується під те, чого хоче ринок.

"Сіра пейна" не лише про особисті драми героїв, але й про складнощі, з якими стикаються митці у сучасному світі. Орест — досвідчений художник, творчість якого розуміють і цінують далеко не всі. Незважаючи на суспільне нерозуміння, він залишається вірним своїм переконанням і продовжує творити так, як підказує йому душа.
Однією з головних проблем, яку піднімає автор, є нерозуміння митців з боку суспільства. Ті сцени з покупцями у майстерні Ореста комічні, але дуже реалістичні. Люди часто не готові прийняти і оцінити ідеї, які не вкладаються в звичні рамки. Це змушує Ореста і його колег по "вулику" почуватись ізольованими і невизнаними. Вони залишаються на узбіччі суспільного життя, але продовжують свою роботу, знаходячи в ній сенс і самовираження.

«-А хіба небо таким буває? - дивується чоловік.
- Небо буває таким, яким хоче його показати художник»

Незважаючи на всі труднощі, Орест залишається відданим своєму мистецтву. Він вірить, що справжнє мистецтво не повинно підлаштовуватись під смаки натовпу, а має йти від серця і бути щирим вираженням внутрішнього світу художника.

Роман залишає глибоке враження завдяки своєму філософському підходу і глибоким психологічним портретам героїв. Діалоги часом здаються дещо постановочними, але загального враження це не псує. Для тих, хто цінує глибоку, інтимну прозу, "Сіра пейна" стане справжнім відкриттям. Я ж із задоволенням читатиму продовження трилогії.

Ви бачили, як щуки кусають за пʼяти неотесаних туристів, або як марена дає концерти, чи як черепаха частує бобра салом, хлібом й цибулинкою? Ні? І навіть не вірите, що таке буває?
Погляньте, який гармидер відбувається в Дніпрі - і ви мені повірите!
З цією книгою у сина не сталося любові з першого прочитання, але сталася любов до регулярного її прочитання 😅
Абсолютно неперевершені віршики про річкових мешканців. Смішні, пізнавальні і повчальні.
Я навіть не уявляла, що існує стільки видів риб! І не уявляла, що книга про риб може бути такою чарівною 😅
Тож беріть вудки і долучайтесь до Гармидеру у Дніпрі - буде весело!

Якщо ви раптом не знаєте яку книжку поставити між "Кобзарем" та "Чорнобилем " на полицю - беріть цю.
⠀
Скажу чесно - було боляче. Моментами плакала від того, скільки ми всі разом пройшли, а потім, які ми: класні, сильні, згуртовані попри все.
⠀
Для себе зрозуміла, що війна породила не тільки біль та смерть, але й потужну сучасну літературу. Її потрібно писати, видавати, купляти, читати і популяризувати.
⠀
"Війну 2022" читати важко. Вона, як глибока рана: досі є і болить.
⠀
Це книжка моя щира рекомендація. Вона - база. Її хочеться процитувати всю.
⠀
Вам не обов'язково читати її зараз. Можна дати собі час і поки відкласти її на полицю до моменту, коли стане трохи легше сприймати війну і цей світ загалом.
⠀
А поки цитати:
⠀
*"Ці дні війни - наче нове літочислення. Час тепер має чіткий відлік з нуля. Точніше, з 4:30 24 лютого. Все, що було до - далека казка. Все, що попереду - невідома невідомість. Важливо - ця мить, що зараз, і безпека".
⠀
*" Моя улюблена наливка тепер м'ятна, на основі корвалдину. Як заморожений конфлікт, є заморожена любов. За ці дні ми позаморожували стосунки з багатьма, з ким через дрібниці були посварені, й писали "як ти?"родичам, з якими спілкувалися лише на свята"
⠀
*"Якось ми з двома подругами, ветеранами війни, пили пиво у мене вдома. "Лікую зараз спину ,- буденно поділилася одна. - Усе думаю, чи наважуся нарешті народити дитину чи доведеться знову вдягати бронежилет .."Ми всі відчували одне й те саме".
⠀
* "І коротка фраза знайомим голосом по той бік слухавки :"Почалося".
⠀