Це дійсно дуже концентрований літературний курс, від авторів, що викладають на “Літосвіті”. Без води, зайвих повторів,чітко, структуровано про кожний з аспектів літературної майстерності.
Маємо 30 тем, двадцять менторів з їхніми порадами та творчими завданнями, щоб створити цікавий сюжет, сильних непересічних персонажів, водночас навчитися не вигоріти, не закинути роботу на половині дороги, довести рукопис до фіналу.
Курс буде корисним і для початківців і для тих, хто хоче систематизувати свої навички та знання з письменницької майстерності.
Є поради із саморедагування, співробітництва з бета-рідерами, як саме написати синопсис та анотацію, багато стисло поданої теорії про структуру, оповідача, про те, як створити конфлікт, як працювати з головними і другорядними персонажами.
Не забули викладачі про поради щодо авторського стилю, роботи з діалогами, особливостями української мови.
Частину книжки присвячено роботі з нон-фікшеном, есеями, порадам щодо психології творчості.
Книжка, до якої можна і треба буде звертатися не раз під час власного письма.
Анонім
Дуже несподівано ця книга вривається в топ сучасної української літератури.
Місце дії - Тернопіль, кінець 80-х. Совок дихає на ладан, але ще смердить. Головному герою, Толяну, десь п’ятнадцять. Він зграїстий. З таких, які валяються по дахах гаражів, знімають баб, бухають портвейн і віджимають котли у лохів.
Тобто типовий гопнік з під’їзду.
Таких як він, я в дитинстві старався обходити десятою дорогою - вони завжди мали якісь справи, в яких краще було не світитись.
Толян живе з матір’ю, яка впахує без вихідних, і з відчимом-алкашом, у якого ноги смердять так, що можна втратити нюх. Але, попри всю свою “відмороженість”, Толян -не картонний персонаж. Він - справжній. Його світ - брудний, агресивний, але він уміє в ньому існувати з якимось внутрішнім кодексом…
І от на цих протиріччях, на цій напрузі між вуличною жорстокістю й внутрішньою самотністю, тримається вся книжка.
📖 Цей текст - глибокий і дикий.
З подвійною, потрійною мораллю. Тут немає хороших і поганих. Є просто люди. Такі, якими їх зробили час, вулиця, бідність і зневіра.
Історія - шалена. Атмосфера - щільна. Написано - блискуче. Все разом - це удар і кайф одночасно.
⸻
Кому читати:
Тим, хто не злякається жаргону, матюкам, сексизму, трешу і справжньої картини 90-х - зсередини, з рівня підліткових думок і порваних кедів.
Анонім
Толя, це торба. Це просто торба...
Після цієї книги я вписала Анатолія Дністрового в свій особистий список найулюбленіших українських письменників.
Але спочатку підкажу, кому НЕ треба читати цю книгу:
- тим, хто ненавидить тему 80-90х в літературі (хоча я теж думала, що ненавиджу, але уже змінила думку)
- тим, хто не готовий до блатного жаргону та бруного реалізму
- тим, хто не терпить сексизм, мізогінію та нетолерантність (тут без цього ніяк, адже наші пацики живуть в тернополі 80-90х).
Я людина проста, тому я читала із задоволенням. Не погоджувалася та злилася, але розуміла ставлення головного героя до тих чи інших питань, яке йому диктує його оточення та епоха.
Мені сподобалося, що тут немає ніяких емоційних маніпуляцій, які розводять тебе на "поплакати" (ну, знаєте, коли вбивають улюбленого героя) і тут абсолютно точно немає романтизації бандитизму і життя в сірості того часу.
Раджу книгу прихильникам жанру брудний реалізм!
Анонім
