Це книга-атмосфера. Вона ніби повільна прогулянка старим Парижем, де кожна вуличка пахне минулим, спогадами і втраченими надіями. Чотири долі, сплетені в одну мозаїку: ніжну, сумну і дуже людяну. Кожен герой несе в собі тінь минулого, яке не відпускає, і шукає щось важливе. Книга залишає після себе відчуття тихої меланхолії і бажання перечитати її ще раз.

Насправді спочатку книга може здатися нудною і незрозумілою, але чим більше ти читаєш, тим краще починаєш розуміти її. Мінус два бали за те що був відкритий фінал, я не люблю це у книгах:(

«„Усі постійно кудись біжать“ – сказав він Жозефіні Бейкер цього ранку. Ймовірно, що таке просте пояснення є близьким до істини. Ми невпинно шукаємо нових пригод, спрямовуючи погляд на лінію горизонту. А ті, хто не можуть нікуди виїхати, втішаються мріями, несила позбутися одержимості» ⠀ «Паризькі години» Алекс Джордж Жанр: історичний роман ⭐️4-/5 ⠀ Герої: Сурен, Гійом, Еміль, Жан-Поль, Моріс, Каміла, Марі, Олівʼє, Юніс та ін. ⠀ ⏳маємо 2 часові лінії: основна -> події відбуваються у Парижі 1927 року, минулий час ->1913-1922 ⠀ ?кожен розділ присвячений якомусь герою: ⠀ - біженець з Вірменії Сурен: розфарбовує ляльок і шиє для них одяг. Його ляльковий театр - укриття, де він почувається в цілковитій безпеці, показуючи вистави, жодна з яких без щасливого кінця, але малеча не відриває очей від сцени. Він мріє, щоб хтось розумів його, бо страшенно бракує емоційного звʼязку ⠀ - журналіст Жан-Поль скрізь шукає доньку, ось чому він ніколи не покине Париж. Чоловік мріє про Америку, але він прикутий до цього місця ланцюгами марної надії ⠀ - художник Гійом, вимушений тікати з дому і тепер навіть мистецтво не може врятувати з халепи ⠀ - подружжя Клермонів, що працюють у Марселя Пруста (служниця Каміла, яка виконувала хатні справи і берегла таємницю письменника та Олівʼє - водій, коли почалася війна, його забрали до війська) ⠀ ❤️‍?туга й скорбота жевріють у душі кожного, біль, таємниці минулого важким тягарем лежать на плечах і хоча між собою вони не знайомі, у фіналі все-таки перетинаються ⠀ ?️також в книжці фігурують відомі особистості: Ернест Гемінґвей, Марсель Пруст, Жозефіна Бейкер, Пабло Пікассо, Гертруда Стайн ⠀ тут достатньо імен, хоча розділи короткі, тож читалося швидко?? ⠀ ?сюжет лише місцями динамічний, речення складні, добре описана атмосфера Парижу та місцевий колорит ⠀ ?це не романтична історія, а досить непроста багатошарова книжка про Францію міжвоєнного часу, що вабила до себе тих, хто хотів почати нове життя чи тікав від особистих трагедій, показано життя емігрантів ⠀ ⏳фінал цілком зрозумілий, але залишає деякі питання без відповідей ⠀ ?присутні описи знущань ⠀ Чи читали ви цю книжку?

??"Паризькі години" Алекса Джорджа – сповнена інтриги історія про один день із життя чотирьох особистостей восени 1927 року. Період післявоєнного розквіту, коли в цьому французькому місті творить ціла плеяда геніїв і вони теж, як от Марсель Пруст, Жозефіна Бейкер, Ернест Гемінґвея, серед героїв роману. Гемінґвей відвідує книгарню "Шекспір і компанія", сидить у напівтемряві в барі "Білий кіт" на Монмартрі. А Марсель Пруст просить служницю Камілу знищити всі його щоденники із написаним у палахкотінні вогню, а ще – він боїться уколів і п'є каву придбану й заварену особливим методом. ?Втім, тут знамениті митці постають на другому плані, підсилюючи собою долі інших, на перший погляд, звичайних людей. ?? Вірменський біженець-лялькар, талановитий закоханий художник, популярний журналіст, віддана служниця. Спершу ми читаємо їхні історії паралельно, врозтіч і все ж наприкінці вони перетинаються. Драматизм їхніх переживань ніби занавіс, який ховає зоряний блиск непересічних особистостей: ✒️ "Попри те що історія наших страждань, наших радощів і наших перемог ніколи не буде новою й оригінальною, її все одно треба оповідати. Адже це єдина історія, якою ми можемо поділитися, єдиний вогник, що світить нам у темряві [?цитата до 1 розділу з "Блюзу Сонні" Джеймса Болдвіна]. ?Особливий шарм і те, що мені припало до душі – діалоги Каміли з Марселем Прустом: ✒️Збентежена Каміла зашарілася. – Ніколи не дозволяйте іншим людям навіювати вам, що ви нудна. Якщо вони казатимуть вам, що ви звичайна і не заслуговуєте на увагу, не вірте їм. – Добре, мсьє. – Каміло, ви дуже подобаєтесь мені! Можете пообіцяти мені дещо? Вона кивнула, несила говорити. – Будьте сильною жінкою. І найважливіше – будьте собою. Нікому не підкоряйтеся". ?Зворушила до трему історія лялькаря Сурена Балакяна, малолітнього брата якого спалив ворог на площі міста, прив'язавши до стільця. Гектор – вічна рана у його серці. Далі він переводить біль у мистецтво: ?? "Саме тому він показує вистави. Піаніст, який живе поверхом нижче, грає лише для себе, але Сурену потрібна публіка. Він переповідає різні історії, аби спілкуватися з людьми..."

Роман Алекса Джорджа «Паризькі години» — це захоплива мозаїка людських доль, сплетених у одному з найромантичніших міст світу. Події розгортаються у міжвоєнному Парижі, де за один день перетинаються життя чотирьох героїв, кожен із яких має власні таємниці, спогади та прагнення. Джордж майстерно створює атмосферу тогочасного Парижа, оживлюючи місто через детальні описи його вулиць, кафе та богемних салонів. Автор так добре описував місто та створював атмосферу на сторінках, що мені здавалось — я вже у Парижі. Стиль написання — поетичний і витончений, наповнений емоціями та меланхолією. Автор делікатно торкається тем втрати, любові, пам’яті та надії, показуючи, як людські долі можуть несподівано перетинатися і впливати одна на одну. «Паризькі години» — це книга для тих, хто любить історичні романи з глибокими персонажами та вишуканою атмосферою. Вона зачаровує своєю ніжністю і залишає по собі теплий, ностальгічний післясмак.

Вірменин Сурен був змушений покинути домівку під час війни й опинився в Парижі. Відомий журналіст Жан-Поль мріє про Америку й пише про американців, однак прив'язаний минулим до Парижу. Служниця письменника Каміла оберігає таємницю свого керівника, хоч і не мала б цього робити зовсім. Бідний художник Гійом втік із дому, щоб малювати, але тепер мистецтво не може врятувати його. ⠀ Кожен із цих персонажів має свою історію. І в кожного вона дуже болюча, особиста, емоційна. Читач не може бути байдужим до цих людей, адже автор так майстерно оповідає про їхнє минуле й про сьогоднішні поневіряння. Стиль написання чудовий, це той випадок, коли в тексті нема ніяких словесних перешкод і він ніби ллється. ⠀ Події в книзі відбуваються у 1927 році, як раз після війни. Тож деяким героям довелося побачити її на власні очі, а в інших війну бачили рідні. Тож не дивно, що історії деяких персонажів тісно пов'язані з війною та її наслідками. В інших проблеми більш особисті, але не менш болючі. ⠀ Кожен розділ присвячений одному герою і вони чергуються. Тож читач поступово знайомиться з персонажами. Автор дуже добре веде свою оповідь, спочатку про теперішнє, а потім закидає читачів у вир минулого, інколи жахливого, потім знову повертає до сьогодення й так чином показує всю історію своїх героїв і дає зрозуміти, чому вони такими стали, як доля привела їх саме сюди. ⠀ Кожен із персонажів живе в Парижі, але вони не знайомі одне з одним, аж поки в кінці всі чотири лінії не стікаються в одне місце. Фінал книги ніби й зрозумілий, але все-таки він відкритий і залишає деякі питання без відповідей. ⠀ Мені книжка сподобалась атмосферою Парижу, живими історіями та справжніми героями, цікавими діалогами та описами. У автора хороший стиль, тому я б хотіла почитати в нього ще щось. ⠀ До речі, цікаво, що в 1927 році творило багато відомих людей - Ернест Ґемінґвей, Моріс Равель, Марсель Пруст, Жозефіна Бейкер, Гертруда Стайн. Читач також зустріне їх на сторінках цієї книги, але вони будуть на другому плані.

"Паризькі години" - це історія втраченого покоління. Покоління, яке представлене у свідомості наступників видатними митцями, але це насправді дуже багато людей, які пережили першу світову війну. ⠀ Події відбуваються у Парижі, 1927 року і охоплюють один день. Один день Сурена, Каміли, Жан Поля і Гійома. Лялькар, служниця, журналіст, художник. Тут же - знамениті імена: Марсель Пруст, Моріс Равель, Ернест Гемінґвей Гертруда Стайн, Жозефіна Бейкер. Хочеться сказати - життя знаменитостей і простих людей. Але не буває простих людей, усі складні. У кожного за плечима як не трагедія, то таємниця. Війна знищує твоє життя, навіть якщо ти вижив. Змінюється все. І чудо, якщо ти знайдеш у собі сили жити далі. ⠀ У цьому романі про війну небагато: Жан Поль згадує поранення, Каміла - життя у Парижі. Більше вражає історія Сурена і геноцид вірменського народу. Мені здається, не дуже ми про це знаємо. Хоча навіть Кім Кардаш'ян постійно про це говорить. ⠀ Історії кожного героя як маленькі струмки вливаються в один потік. Крок за кроком до фіналу вони зійдуться в один час в одному місці. Таємниця зберігається до кінця. І так їх невимовно шкода, усіх. ⠀

Написання відгуків на книги протягом повітряної тривоги стає не дуже приємною звичкою. Але я настільки хочу поділитися з вами своїми думками щодо роману "Паризькі години" Алекса Джорджа, що не можу відтягувати цю справу✨ Даний роман зачаровує, змушує задуматися та занурює з головою в мистецьке (і не зовсім) життя Парижу двадцятого століття. Автор захопливо поєднує на сторінках чотири сюжетні лінії та події, які стаються з головними героями протягом одного дня. Ми знайомимося з відданою служницею, вірменським біженецем-лялькарем, талановитим закоханим художником та популярним журналістом. У кожного з них є власні таємниці, страхи та бажання. І все це разом призводить до того, що в один момент всі вони опиняються разом, навіть не підозрюючи, наскільки між собою пов'язані. Приємно було зустріти на сторінках книги таких відомих людей, як Марсель Пруст, Гертруда Стайн, Жозефіна Бейкер та Ернест Гемінґвей. Ці особистості додають книзі неповторного шарму та настрою. Також мені запали в душу наступні думки автора та наших героїв: • Коли ми малюємо когось – це найперший, найінтимніший візуальний контакт. • Квіти мають власну мовчазну мову. Вони цвітуть заради кохання, дружби, радості й печалі. • Віра американців у життєдайну силу нових місць вражає його. Наша сутність не зміниться, якщо ми піднімемося на борт корабля або сядемо на поїзд. Це міф. Деякі факти нашої біографії не можна залишити позаду. Минуле – мовчазний супутник, що подорожує без квитків, – уперто переслідуватиме нас скрізь, долаючи всі кордони й океани, крадучись повз похмурих вартових, прослизаючи до наших паспортів. • Ваша душа – єдине місце, де можна знайти втрачений рай. • «Усі постійно кудись біжать» – сказав він Жозефіні Бейкер цього ранку. Ймовірно, що таке просте пояснення є близьким до істини. Ми невпинно шукаємо нових пригод, спрямовуючи погляд на лінію горизонту. А ті, хто не можуть нікуди виїхати, втішаються мріями, несила позбутися одержимості.