Комікс за жанром є горором і містить декілька взаємопов'язаних історій. Містичних, моторошних, похмурих і жорстоких. В них фігурують люди, мутанти, мерці, монстри, демони та інші потойбічні сутності. Надзвичайно атмосферна річ! В коміксі згадується про інших героїв всесвіту DC, зокрема, про Лігу справедливості і двох добре відомих братів зі світу Сендмена. А ще при читанні мені часто згадувалося про Джона Константина ?. Яскраві, насичені кольори малюнку (в тому числі найрізноманітніші відтінки зелені) і хороша деталізація притягують увагу. Панелі скомпоновані дуже нестандартно і оригінально переходять одна в одну. Багато розворотів має надзвичайно цікаве оформлення. Для реплік різних персонажів і опису ситуацій використано інші шрифти, кольори і форми бульбашок. Словом, візуальна складова відмінна, одна з найцікавіших і найпривабливіших, що досі мені зустрічались. І самі розповіді є цікавими, моторошними, гротескними і дуже цікавими. Ще мушу відзначити чудову роботу перекладача, зокрема, стосовно віршованих реплік, яких в тексті є чимало.

Оскільки Бетмен є моїм улюбленим персонажем всесвіту DC, пропустити мальописи про Джокера було б невіглаством - цей одвічний і непримиренний суперник людини-кажана безпосереднім чином впливав на становлення останнього й раз у раз кидав виклик йому, Ґотему та здоровому глузду. Мальопис починається доволі передбачувано. Бетмен навідується в лікарню Аркем до Джокера, щоб обговорити "фатальний зв'язок" між ними, що рано чи пізно неодмінно завершиться смертю одного з них. Він не хоче крові на своїх руках, але вкотре отримує непогані шанси передумати: виявляється, цей пацієнт уже давно на волі, а, отже, Ґотем скоро знову сколихнеться від жаху. Тим часом на волі Джокер купує занедбаний парк атракціонів, явно не з метою приносити радість і втіху дітворі… Несподівано ми переносимось у минуле, де той, хто згодом стане найнебезпечнішим й найнепередбачуванішим божевільним, всього лише комік-невдаха, неспроможний прогодувати сім'ю і подбати про вагітну дружину. Нещасний чоловік згідний на відчайдушний і ризикований вчинок, аби лиш отримати шанс на хороше майбутнє для рідних. Але безжальна реальність руйнує всі надії та ілюзії, навіжений світ топче здоровий глузд, залишаючи лише один аварійний вихід - божевілля. "Одного поганого дня достатньо, щоб перетворити найадекватнішу людину на безумця". Усі роздуми й дії Бетмена, усі вчинки Джокера врешті зводять їх докупи заради миті одкровення. Вони прекрасно знають, ким вони є і чим усе закінчиться врешті-решт, знають, що кожен й надалі залишатиметься при власній думці й не може переконати іншого у своїй правоті, що вони до останнього будуть непримиренними ворогами. Але водночас вони розуміють одне одного й усвідомлюють, що певним збоченим чином дійсно пов'язані. Це прекрасно підкреслено фінальним жартом, над яким регочуть обидва. Джокер безумовно дуже, дуже поганий. Дивлячись на його жорстокі й жахливі вчинки, не виникає жодного сумніву в його божевіллі та необхідності зупинити це зло. Але водночас мальопис викликає співчуття до того нещасного чоловіка, яким він був колись, і жаль з приводу жахіть, що йому довелось пережити (хоча, насправді не до кінця зрозуміло, чи показане минуле було правдою, чи лише одним з варіантів, породжених хворобливою уявою). Вважаю це ключовим питанням коміксу: "хороший" і "поганий" - чи такі вже чіткі й однозначні межі між цими поняттями? І чи це свідомий вибір - бути таким чи іншим? Як знати, що ти справді такий, яким себе вважаєш, а не просто звик носити маску, бо від тебе цього очікують, чи так просто зручніше? Коротенький додатковий епізод "Безневинний хлопчина" після післямови художника Брайана Болланда чудово ілюструє цю думку: усе далеко не так однозначно і геть не всі готові визнати, що маска добропорядності їм чужа, а вони насправді - далеко не такі хороші, якими звикли себе вважати і/або хочуть, щоб про них так думали всі інші. Джокер принаймні чесний в цьому плані. Комікс жорстокий, трагічний, безумний й емоційний, він ретельно спланований та майстерно втілений. Малюнок шикарний, як найкраще передає похмурість і загрозливість Ґотема: дощ, густі тіні і хижа темрява, пронизана поодинокими проблисками світла. Чорні-білі кадри минулого містять мінімальні вкраплення кольорів, як-от щупальця чи креветки в мисці або клейка стрічка з мухами, звисаюча зі стелі, червоний ковпак і плащ - краплини потворності й безглуздя. А окремі яскраві барви теперішнього контрастують з мороком й жахом довкола, підкреслюючи тезу Джокера про те, що "наш світ - лише великий, злий жарт".

Давно хотіла прочитати цей суперпопулярний комікс, бо чула про нього тільки схвальні відгуки, та він є переможцем декількох літератури премій. До того ж мова тут йшла про супергероїв, а цю тему я люблю з дитинства. Але щось пішло не так. Історія абсолютно мене не зачепила, хоча детективна лінія тут цікава, усі герої прописані непогано, фантастичний світ вміло поєднано із реальним. Ніби немає до чого причепитися, але цей комікс не зачепив мого серця, хоча були певні цікаві теми для роздумів. Супергерої якісь неідеальні, але ж вони звичайні люди, а вони досконалими ніколи не бувають. Найбільше мені сподобався Роршах. А дратували найбільше жінки і Комедіант. Книга буде гарної якості, але маю запитання до перекладу.

Написати, що я підкорена, це нічого не сказати! Неймовірний графічний роман на одвічно актуальну тему tоt@ліt@рного режиму, влади, яка перебільшує свої повноваження та її безкарності. Цей комікс перегукується із 1984 та 451° за Фаренгейтом, які також мені дуже сподобалися. Як страшно жити у світі, де немає свободи у прямому розумінні цього слова, де за кожним усюди йде нагляд та прослуховування, де владу захоплюють b@ндити і фа@шисtи, де єпископ після служби полюбляє компанію дівчаток до 13 років, де кольорових людей, євреїв та з нетрадиційною орієнтацією відправляють у табори не для відпочинку, як ви це самі можете зрозуміти. Де життя людини не має жодної цінності. Де не цінуються культура та освіченість, а потрібна навпаки фізична сила та відданість. Де народ ледве животіє, а влада жирує і миє одне одному руку, щоб залишатися на плаву. Нікому нічого не нагадує? А галузі влади там звуться так: лідер, Доля (головний комп’ютер), голос Долі (диктор), око (камери), вухо (прослушка), рот, ніс (слідчі), палець (поліція). Чи один в полі зможе стати воїном? Чи можливо знищити такий устрій? Що для цього потрібно? Ким насправді був V ми так і не дізналися, але, можливо, це і не потрібно. Я увесь час думала, що він був якось дотичним до влади, бо як можна було знати про них все. P.S. Дуже сподобалися відсилки на реальні факти та навіть персонажа Ґая Фокса. Знову не зацінила зображення дітей/підлітків, бо обличчя виглядали дорослими. P.P.S. Є чудова екранізація.

Свобода — це не просто слово, а вибір, який ми робимо щодня. У книзі «V означає Vендета» Алан Мур змальовує світ, де страх править серцями, а безликі маріонетки коряться диктатурі. Але серед цієї мороку з’являється він — V, символ спротиву, натхненник революції, людина, яка доводить: ідеї безсмертні. Читаючи цей графічний роман, неможливо залишитися осторонь. Кожна сторінка — це виклик: чи зможеш ти поглянути в обличчя тоталітаризму і не відвести очей? Чи знайдеш у собі сміливість запитати: «Хто, якщо не я?» Видання від «РМ» — це більше, ніж просто книга. Це витвір мистецтва. Український переклад передає кожну емоцію, кожен шепіт революції. Якість друку, палітурка, верстка — усе продумано до дрібниць, щоб читач відчув атмосферу боротьби за справедливість. Ця книга змінює мислення, спонукає до дій і змушує поставити головне питання: «А що зробив би я?» Свобода починається з думки. Думка починається з книги. І ця книга варта того, щоб її прочитали.

Тут однозначно 5 з 5 або 10 з 10, кому як більше подобається, але це однозначно Маст хев для всіх любителів графічних новел, або як їх називають по простому — коміксів. Дуже приємно зануритися в атмосферу нових героїв та альтернативного часу — Мур це любить робити. Ну і звісно харизматичний антогоніст, який не має банальної мети захопити світ, а його доводи та аргументи змушують задуматися, а чи дійсно він не правий.

Англія кінця 90-х. Тоталітарний режим. Партія створила свою систему і тримається за неї усіма можливостями підгрібаючи під себе все, починаючи з поліції закінчуючи церквою. Все це наслідки війни у 80-х,коли і стався перелом, ядерна війна привела до хаосу навкруги і біля влади стали фашисти, котрі репресували темношкірих, гомосексуалістів та в цілому всіх, хто, на їх думку, був не гідний суспільства. Це саме спіткало й Іві, головної героїні. Розчарувавшись в житті і не маючи коштів дівчина вирішила, в свої шістнадцять, зайнятися проституцією, та в перший же вечір натрапила на брудних поліцаїв, від яких її, врешті-решт, врятував таємничий V(Ві) Що до вражень. Прочитала буквально на одному диханні. Сюжет,графіка-неперевершені. Комікс прекрасно описує ту Англію, яку я люблю в книжках. Англію часів суцільної корупції, жахливих репресій, католиків-педофілів і невідомих местників які боролися за свободу. Ця робота прекрасно відображає відношення автора до того середовище, і є "викликом" всьому беззаконню. "Вендетта" дуже перекликається, знову ж таки, з нашим теперішнім.Деякі фрази, які я помітила в сторіз, наче один в один відповідають "філософії" рашистів. Фашисти=рашисти. В цілому антиутопія не може бути легким чтивом, ця робота не є виключенням, адже вона повна болі, несправедливості. Та так само вона сповнена відданості собі і своїм принципам. Комікс цей вкотре доводить що не варто недооцінювати графічні видання пояснюючи це тим, що в книзі більше інформації, а тут лише картинки. Ця робота велика, і, на мою думку, її має прочитати кожен істинний поціновувач жанру.

Бетмен приїздить в лікарню Аркхем для розмови з Джокером, та при розмові викривається що перед ним самозванець,а страшний маніяк давно вже втік. Тим часом Джокер купує (своєобразно) парк атракціонів, а після їде в дім комісара Гордона, де викрадає останнього і тяжко ранить його доньку знущаючись над нею. Задача захисника в чорному знову спіймати Джокера, методом правосуддя. Про враження. Офігєзно. Звісно прочитала на одному диханні і хотілося б щоб це не закінчувалося. Порадувало те, що я вже вмію помічати "перо" Мура, і точно розумію що це його робота. Джокер — це просто найхаризматичніше що могло статися з DC. Дуже порадувати флешбеки з минулого Джокера, про його становлення. І задумка їх малювати чорно-білими, це як ніколи в тему. Брайан Болланд, художник, відобразив все ідеально, як на мене, у них з Аланом вийшов прекрасний тандем. Сама історія описана в цьому виданні, набагато глибша ніж черговий опус пригод Бетмена. Тут про відносини двох старих ворогів котрі не можуть існувати один без одного і чим це все закінчиться невідомо.