Юрій Лавріненко — інтелектуал, критик і літературознавець. Товариш Юрія Шевельова, учень Олександра Білецького. Автор розвідок про Павла Тичину, Василя Еллана-Блакитного, політичну історію України. Саме його зусиллями в 1959 році світ побачила легендарна антологія «Розстріляне відродження».

Критик із темпераментом публіциста. Публіцист із критичним інструментарієм. Він пише про Франка і Скрипника, Лесю Українку та Хвильового. Дискутує із Чеславом Мілошем, розмірковує про звʼязки України зі Сходом та відтворює справжній дух українського культурного ренесансу.

У житті Лавріненка були Умань і Харків, Німеччина та США. Були арешти й заслання: його репресували, але він зміг вижити. З переїздом до Нью-Йорка відійшов від політики, але не від інтелектуальної роботи. Редагував українські газети, працював на радіо «Свобода».

Юрій Лавріненко назавжди лишився тим, ким був насправді: критицистом із харківських 1920-х, який романтику вітаїзму поніс в інші формати та географічні широти.