Друга частина трилогії «Мрій». Світ не відновився після катастрофи, але хтось готує нову. Королівства борються за виживання, кожне по-своєму. Мутовані створіння, загадкові Забуті, що привідкриють свій план. Підготовка до битви за майбутнє.

"Я все життя прагнув змінити світ, але щось змінилося. Ми шукаємо союзників, проте я хотів би втекти. Азалія не дозволить. Вона залишається — тому я теж, щоб не дати їй зникнути остаточно. Забуті натякають, що знають більше, ніж здається. Я хочу вірити їм… або принаймні маю вдати. Бо якщо вони брешуть, я втрачу останнє, що для мене важливе. Якби ж вона погодилася втекти."

"Не знаю, куди тікати, адже не знаю, чи ще жива. Якусь частинку себе залишила в невідворотному минулому, тому доведеться боротися за хоча б якесь майбутнє. Забуті, мабуть, сміються над нашою сліпотою, і я все ще не певна, чи можу їм довіряти. Чи можу довіряти собі. Хочу довіряти Валерію."

«Мрії Забутих королівств» – друга книга з трилогії «Мрій» сучасної української авторки Ірини Кацімон, яка працює в жанрі фентезі з елементами антиутопії. Ірина видає книги у форматі самвидав, поєднуючи літературну творчість із власними ілюстраціями. Попередній роман «Мрії з піску» став яскравим дебютом, а тепер авторка продовжує розгортати історію у світі після катастрофи, де боротьба за виживання і пошук сенсу не припиняються.

У новій книзі події загострюються. Королівства готуються до нових потрясінь, мутовані істоти виходять із тіні, а загадкові Забуті поступово відкривають свої справжні цілі. Герої не тільки борються з ворогами, а й із внутрішніми сумнівами. Протистояння зовнішнім силам переплітається з особистими втратами та вибором – залишатися чи тікати, вірити чи ні, тримати когось поруч чи відпустити. Між репліками з’являється напруга, яка не зникає до самого фіналу.

Книга створює цілісне враження завдяки поєднанню пригодницького напруження, постапокаліпсису і психологічної глибини. У ній порушуються теми довіри, відповідальності, втрати, та відчуття належності до світу, який щойно починає відновлюватися. Авторка дає простір для роздумів, водночас зберігаючи динаміку подій.