Пронизлива суміш мемуарів, критики й біографії про те, що означає бути жінкою і прагнути бути вільною
Навіть змін розміром з піщинку може вистачити. Можна висловити свою думку за вечерею, як Мері, почати пити вино й плакати, як Сімона, чи прокинутися раніше й взятися за письмо, як Лену, персонажка Неаполітанських романів Ферранте. Можна спробувати відкритий шлюб, вирішити народити дитину від коханця або почати брехати, щоб досягнути свого. Йдеться не про самовдосконалення, а про свободу. І змінитися — один зі способів стати вільною. Можна стати більшою чи меншою феміністкою, писати більше, менше, а то й взагалі припинити, набратися сміливості діяти відповідно до власних переконань чи засуджувати суспільство з усамітнення.
За кілька років у шлюбі Джоанна Біґґс зрозуміла, що прагне іншого життя. І попри особисті переживання, тиск суспільства й відсутність уявлень про те, що і як робити далі, вона розлучилась. У пошуках відповідей на ці питання Джоанна звернулася до улюблених письменниць — Сімони де Бовуар, Сильвії Плат, Мері Шеллі, Вірджинії Вулф та інших — і на сторінках їхніх життів і творчості знайшла те, що шукала.
«Власне життя» поєднує мемуари й літературну критику, досліджує постаті видатних письменниць, знімає їх із п'єдесталів і розглядає під новим, неочікуваним кутом. Що давало жінкам силу писати? Чого ми можемо в них навчитися? Чи є домашнє життя для жінки пасткою? Чи існують у шлюбі «жіночі» й «чоловічі» ролі? І чому жінкам так важливо читати жінок?
Джоанна Біґґс намагається знайти сміливі й подекуди контроверсійні відповіді на питання, як жінки впродовж століть виборювали власну інтелектуальну свободу і право голосу.
