Забудь усе, окрім мене

Які дивні бувають випадки... Я не особливий фанат музики, то ж про героя книги раніше не чула, а якщо і чула, то не замислювалася. А ось тепер прочитала книгу спогадів про нього його дочки і постійно розмірковую про їхнє життя. Хто він був? Пофігіст? Бунтар? Просто єврейський хлопець, що так і не подорослішав? Геній? Радше, усе загалом. Знаю точно, що йому неймовірно пощастило з дочкою.

Про що? Про окремі сторінки життя Ізраїля Гудмана Янга (Іззі Янга), американо-шведського музиканта, що займався фольком і до останніх днів жив у світі живої музики.

Отже, це саме він організовував марші протесту проти війни у В'єтнамі, повставав на захист знедолених народів, а паралельно міг не мати вдома їжі, то ж дочка вимушена була красти їм якісь продукти. Це він міг допомогти кар'єрі видатних музикантів, але вчасно не оформити власну пенсію та мати через це борги. Це він міг пишатися своїми любовними пригодами та позашлюбними дітьми, але любити лише свою доньку. Принаймні, вона в це вірить. Бо її власна любов дуже сильна. Іззі перетворився у її свідомості у симбіоз батька і дитини, тому його втрачання, а зрештою і втрата, стали найбільшим випробуванням її життя

"- У батьковій крамниці грали Джоан Баез, Джоні Мітчелл, Боб Ділан, Еммілу Гарріс, Піт Сіґер, Міссісіпі Джон Герт, Патті Сміт, і... е-е-е... багато інших музикантів і поетів.
Помітила, як почала затинатися.
— Вона була немов... Мекка для шанувальників фолкмузики в Ґринвіч-Віллидж."

А ще книга здивувала мене своїм надмірним натуралізмом. Я можу лише припустити, що сцена спільного відвідування клозету показана для переконливості найтіснішого зв'язку між рідними людьми, але мені це не здалося доречним. Втім, це не мої мемуари, я лише читач. Бо взагалі було цікаво. Зовсім інше життя, але з іншого боку - дуже схоже з нашим.