Книга Судного дня

Ця книга вразила мене чи не найбільше з усіх прочитаних останнім часом. Розповідь хоч і здається іноді дещо затягнутою, але увагу поглинає цілком й постійно кортить дізнатись, що ж там буде далі та чим усе врешті-решт закінчиться. Емоційний відклик просто грандіозний!

23 грудня 2054 року, Оксфорд. Юна студентка історичного факультету, одержима Середньовіччям, за допомогою машини часу вирушає у далеке минуле - XIV століття, "століття, де була не лише "Чорна смерть" і холера, а й Столітня війна". Це надзвичайно небезпечна місія, але Ківрін це аж ніяк не лякає, вона метка, винахідлива, рішуча й кмітлива. Проте, щось зі скидом пішло не так. І сама місія, й її життя опинились під загрозою. Тим часом в Оксфорді виникли свої проблеми, що зробили сучасність чи не небезпечнішою за Середні віки.

Розповідь має декілька часопросторових вимірів і оповідачів. Один з них - історик Джеймс Данворті в теперішньому часі, друга - Ківрін Енгль в Середньовіччі. А ще є "Книга Судного дня" - записи історичних спостережень дівчини, її щоденник. Попри разючі відмінності, у творі простежується безліч паралелей, що певним чином пов'язують минуле й теперішнє.

В книзі дуже цікаві персонажі в обох часових вимірах. За одними просто хочеться спостерігати. Деяким співчуваєш чи захоплюєшся ними. Є такі, що дратують чи викликають здивування, нерозуміння або неприязнь. І є навіть такі, яких по-справжньому дико ненавидиш. Сміливість, турбота, доброта і готовність до самопожертви одних шалено контрастує з пихатістю, гординею, нахабством, тупістю і злостивістю інших.

Цікава й сама концепція подорожей в часі та її пояснення. Оригінальний спосіб для дослідження минулого з певними запобіжниками для уникнення часових парадоксів та унеможливлення подій, що вплинули б на хід історії. Також цікава ідея тлумачника, що здатен автоматично перекладати почуте чи сказане на потрібну мову. Тут це не якийсь сторонній пристрій, а результат певного впливу на мозок людини.

Антураж й атмосфера розповіді цілком поглинають. Похмуре й дощове Різдво, коли святкові мелодії перекликаються зі звуками дощу… різноманітні прикраси і крамнички з подарунками та приготування до Різдва в поєднанні з непевністю й тривожністю… морозні, вітряні й снігові дні в хиткому небезпечному світі Середньовіччя… епідемія, карантинні обмеження і чутки, вигадки й "полювання на відьом" ними спричинені… дзвони, що награють різдвяні мотиви, і дзвони, що сповіщають про смерть…

Цікаво описані побут, релігійні звичаї та соціальні стосунки в часи Середньовіччя. Вражає й середовище проживання людей: вбогі хатинки, що ледь тримаються купи і наскрізь продуваються вітром, суцільний бруд і антисанітарія в поодиноких невеличких поселеннях. З іншого боку - могутня велич дикої природи навколо, що вселяє страх. Зокрема, про ліс Вічвуд написано таке: "Тут загубились Білосніжка, Гензель та Гретхель і решта принцес. Тут жили вовки, ведмеді, й були, можливо, хатинки відьом. Всі казки народились тут, у середньовіччі, хіба ні? Немає нічого дивного. Заблукати тут міг хто завгодно."

Хоч всі події відбуваються у навколо різдвяний час, атмосфера твору аж ніяк не святкова. Вона сповнена нервових потрясінь, просякнута невідомістю, страхом, виснаженням, зневірою, безпорадністю, розпачем, розчаруванням в рідних і в Богові. Та навіть у темні часи залишається місце для промінчика надії, хоч, може, й здається, що все уже безповоротно втрачено…

Попри те, що розповідь є цілком завершеною, книга, однак, є лише першою частиною циклу Oxford Time Travel. Надіюсь, скоро побачимо продовження українською.